Росію могли зупинити раніше: Залужний назвав доленосне рішення, яке змінило б перебіг війни

Посол України у Великій Британії та ексголовнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний вважає, що російсько-українська війна могла закінчитися зі значно меншими втратами, якби країни Заходу не побоювалися, що після допомоги Україні Росія може напасти вже на них.

Про це йдеться в авторській колонці Залужного, опублікованій на сайті Української правди.

На думку Валерія Залужного, замість чіткої відповіді на агресію світ обрав обережність, фактично дозволивши Росії продовжувати війну. Тим часом Україна опинилася у ситуації, коли щоденне вбивство людей стало майже звичною картиною, а сама війна дедалі більше залежить не лише від зброї, а й від технологій, стратегій та політичних рішень.

Головні тези з колонки

• Війну можна було завершити з меншими втратами. Залужний вважає, що страх інших держав перед можливим нападом Росії на них став однією з причин, чому її агресію не зупинили раніше.

• Світ намагався не чіпати «звіра». За словами автора, частина країн фактично уникала власних «червоних ліній», побоюючись ескалації та ядерної війни.

• Російсько-українська війна змінила світовий порядок. Вона стала не просто черговим збройним конфліктом, а війною, яка продемонструвала кризу попередньої системи безпеки.

• Технології змінили характер війни. Війна поступово перестала бути лише протистоянням традиційних видів озброєння. На перший план вийшли технології, роботизовані системи, штучний інтелект та інші нові засоби.

• Це вже не просто «війна дронів». Залужний наголошує, що дрони самі трансформуються та стають частиною ширшої технологічної зміни у способах ведення війни.

• Україні потрібні нові військові доктрини. Використання нової зброї має супроводжуватися зміною стратегій, тактики, структури ЗСУ та підходів до підготовки військових.

• Мобілізація має бути частиною нової стратегії. На думку Залужного, її не можна розглядати окремо від нових технологій і способів ведення бойових дій.

• Головна проблема — відсутність системного підходу. Автор критикує ситуацію, коли стратегія поступається місцем маркетингу, а загальні прогнози та гучні технологічні новинки видаються за повноцінну військову стратегію.

• Росія також адаптується до технологічної війни. Україна вже відчуває системний тиск, який, за словами Залужного, є результатом не лише використання нових технологій, а й нового підходу до їхнього застосування.

• Потрібні технологічні та ресурсні альянси. Автор вважає, що виробництво нової зброї та технологій має бути частиною загальної стратегії перемоги, а не створенням окремих «чарівних» зразків озброєння.

• Україна та Росія стали полігонами війни в реальному часі. Досвід цієї війни, на думку Залужного, має допомогти створювати нові доктрини й стратегії та водночас зрозуміти, як у майбутньому зберігати мир.

Наводимо текст колонки Валерія Залужного повністю:

«Російсько-українська війна стала першою великою війною на території Європи, що не має аналогів після Другої світової та вже є частиною історії людства.

Це історія не лише подій, фактів і кількості жертв. Це історія ще й людей, які за цим стояли і які ще не знають, що вони вже там, в історії — безжалісній до людських почуттів.

Проте сьогодні ця історія лише пишеться. Перечитуватися і вивчатися вона буде значно пізніше, років через 50, коли останні свідки усього, що відбувалося, підуть самі в історію, щоб дати змогу вже іншим людям, з холодним розумом зробити висновки і ніколи не повторювати помилок. Дати змогу увійти, а не вляпатися в історію. Оскільки саме ті помилки, які призвели до цієї війни, не дали можливості її вчасно закінчити та головне — не передбачили її наслідки.

Це не лише війна, яка багато чого змінила. Вона по факту змінила головне — світовий порядок, під оплески безглуздя і дивацтва. Світовий порядок, який збудували власною кров’ю наші діди понад 80 років тому і який у нас, ще тих, хто читав книжки, не вистачило сил зберегти.

Це війна, яка як і Друга світова, розпочалася через боягузтво тих, кого саме на той момент не вбивали. Вони вважали, що найкраще — не чіпати звіра.

Це війна, яка могла закінчитися зі значно меншими втратами, але все ті ж, хто боявся, що звір не вгамує свої апетити і нападе ще й на них, просто зробили вигляд, що це не їхні червоні лінії. Бо головне — уникнути ядерної війни.

Війна, яка в результаті стала театром співчуття щоденного вбивства цілої нації, яка захлинається від власної корупції.

І головне — це війна, що віддала себе в руки маркетологів і ділків, які через нерозуміння і відсутність стратегій лише розпалюють її вогнище швидкими заробітками, все більше і більше хизуючись стрімким розвитком технічного прогресу.

Війна, яка здивувала, бо прогрес існує не для формування обрисів її закінчення, а саме для її продовження. Бо для одних — це впевненість у тому, що це його не стосується, а для інших — спосіб існування та заробітку.

Війна, де стратегія і глобальні рішення залишилися в історії у самому її розпалі. І так, історія цього не пробачить, бо за усім цим стоять люди, а не машини.

Ось що таке нинішня війна для історії людства.

Проте, говорячи саме про прогрес як шлях до перемоги і закінчення війни, потрібно пам’ятати: у військовій справі є своя наука, яка історично будувалася і продовжує базуватися на закономірностях, незалежно від наповнення контентом ТікТоку. Шкода, що розуміння цього все більше, через той же прогрес, стає доступним вузькому колу людей і ми не можемо достукатися до тих, чия стратегія — це лише перегляди у соціальних мережах і чергова карколомна новина.

Саме закінчення Другої світової війни і визначило дві важливі речі, що будуть характерними і для закінчення цієї війни, яка невпинно набирає обертів.

Закінчення Другої світової війни визначило місце і час початку наступної війни, а також форми і способи, якими ця війна почнеться. І якщо перше — це лише повторення помилок політиками та їхніми виборцями, то друге беззаперечно належить науково-технічому прогресу, який обов’язково скористається цими помилками.

Тому і початок експансії, і відтворення російської імперії розпочалися як війна, багато в чому схожа на великі конфлікти XX століття, опираючись на досвід саме Другої світової війни. Нічого дивного і незакономірного у цьому немає, окрім того, що до неї можна було готуватися — хоча б для того, щоб її уникнути, хай і ненадовго.

Далі ж улітку 2023 року, коли військові операції на території України набувалимасового характеру і вимагали виживати на полі бою, колесо прогресу за майже 80 років стояння зрушило з місця.

Перші мої думки про це восени 2023 року викликали політичні претензії в самій Україні та абсолютне нерозуміння цього представниками колишніх перших армій світу.

Це сьогодні в Україні політично і фінансово вигідно відходити від торгівлі завісами й ставати представником технологій. Ті, хто ще три роки тому вибудовували свої претензії до мене, сьогодні запевняють, що технології — це єдине їхнє правильне рішення.

Це сьогодні кожна виставка озброєнь нагадує сцену з фантастичних фільмів та музею минулих воєн одночасно. Проте тодівсі вважали інакше. Окрім прогресу, який набирав обертів і чекавпояви нової імперії, що його вгамує. Проте сталося, на жаль, не так.

Прогрес став доступний і нашим ворогам, як це сталося майже 100 років тому — від Вердена і Сомми до Роботиного і Бахмута. Нічого страшного у проведенні цієї аналогії немає.

Завмерши, фронт оживив вже не індустріальні, а технологічні жахи. І знову нічого дивного у розвитку воєнного мистецтва не відбулося. Дивним залишається тільки те, що як і в 2023 році, використовувати ці закономірності все ще політично невигідно у нас і фінансово неможливо в колишніх перших арміях світу.

Так було колись з кавалерією і знаменитими червоними штанями солдат однієї армії перед Першою світовою війною, які мали допомогти проти магазинних гвинтівок, кулеметів, далекобійної артилерії й використання бездимного пороху, який і був там же винайдений, а згодом — проти танків і авіації. Чим це закінчилося — моє покоління знає.

І вже сьогодні нинішні ілюзії колективної безпеки, як і цей солдат більше 100 років тому в темно-синій шинелі та червоних штанях, попри явну мішень на полі бою, на превеликий жаль, сприймаються майже як національний символ і національна гордість.

Ця війна, звісно, змінила форми і способи її ведення, проте залишила незмінною її суть. Це акт насильства, проте вже насильства над усією країною.

Насильство, яке як і в Другу світову війну, поставило в один ряд піхотинця, який фізично вже не може покинути свій окоп, і новонародженого малюка в іншій частині країни. Бо вони обоє під постійним прицілом того, хто хоче їх обох вбити.

Сьогоднішня технологія війни саме така, вона перетворює усю країну на велике згарище, що не шкодує нікого — ні того, хто в окопі, ні того, хто в мирному місці в супермаркеті. Все як і раніше, але сам процес бомбардування став іншим, більш ефективним і як наслідок — надто жорстоким.

Чи розуміють це ті, хто перекидає танки і артилерію поближче до кризового району? Мабуть, ні. Червоні штани так нічому і не навчили.

Це вже не війна дронів. Хтось сильно роки на три помиляється, думаючи про дрони. Вони самі вже просто не існують. Вони трансформувалися у більш відомі нам раніше види озброєння, проте знизивши вартість, доступність і підвищивши ефективність.

Правильно вважати, що у 2026 році йде війна технологій і не лише їх. Це також війна стратегій і доктрин, що невпинно змінюються під тиском прогресу. Тому велика помилка зациклюватися на окремих технологіях і їхньому піарі лише як на зброї, яка доповнює радянську стратегію і, звісно, потребує саме радянських виконавців. Зброї, яку треба встигнути виробити і вигідно продати, а ще краще при цьому неодмінно деокупувати хоч якусь територію.

Саме бажання деокупувати території і втримати їх радянськими методами та стратегіями, тільки вже з новою зброєю, загнало мобілізацію в глухий кут. Мобілізація давала лише один шанс, скористатися яким ставало все меншеохочих. Бо війну машин з величезною радянською країною, де людей фактично перетворюють на машини й кидають воювати проти справжніх машин, ми не в змозі перенести. Клятий маркетинг, що вбиває.

Бо необхідно, визнаючи технології як нову зброю, згадувати закономірності розвитку військового мистецтва і неодмінно за цим формувати нові форми і способи їх застосування. І лише після цього проводити організаційні зміни в структурі Збройних Сил, які цю нову зброю у нових формах і способах застосовують. Саме у цьому місці знаходиться мобілізація як частина нової стратегії, що базується на новій зброї і саме нових, а не радянських, формах і методах застосування.

І лише так можна підходити до удосконалення мобілізації і головне — створювати системний тиск і перевагу над противником. Звісно, сьогодні це потребує часу. Ці зміни абсолютно незворотні і стосуються ведення війни на всіх рівнях: тактичному, оперативному, стратегічному, а також побудови ВПК.

Логічно, що все це неминуче призводить до появи дивного для деяких сьогодні слова — доктрина. Саме вона, доктрина, і є основою системного впливу на противника і формує стратегію бачення лише майбутньої перемоги. У кого ми цей системний вплив бачимо і хто сьогодні ближче до своєї перемоги — питання залишається політкоректно відкритим. Проте оцінити це в Україні через масштаби та системність ударів і тривалість повітряних тривог досить очевидно. А завмерлий фронт точно не може заспокоювати тих, хто бачить його лише в межах операційних зон.

Шкода, що багато хто досі не усвідомлює (а можливо, не хоче усвідомлювати) масштаб цих змін. Але це ніяким чином не може зупинити науково-технічний прогрес та еволюцію військового мистецтва.

Старі правила вже не діють. Це щодня демонструє російсько-українська війна та неодмінно продемонструють будь-які нові великі конфлікти, які розгоратимуться на тлі переформатування старого світового порядку.

Питання адаптації до нових умов, таких як збільшення потенціалу та доступності засобів ураження, впровадження роботизованих систем і штучного інтелекту, захист логістики та портів, ефективний і безперервний зв’язок, космічні технології, цифровий вимірбезпеки, а також зміна підготовки особового складу відповідно до вимог і викликів нової війни –це проблеми, які стоять сьогодні вже не перед арміями країн, бо вони апріорі вже мають бути готовими.Це проблеми урядів і альянсів, які мають об’єднуватися навколо технологій, що захищають власне майбутнє.

Сучасна війна вимагає нових доктрин. Споглядання на швидкий науково-технічний прогрес та неможливість створити ці доктрини настільки недалекоглядне, що навряд чи дасть змогу позбутися все тих же червоних штанів і побачити майбутнє. Хтось все ще думає, що зараз зможе сформувати справді ефективну доктрину застосування дронів та роботів, а хтось думає що це неможливо.

А тим часом вже йде війна технологій і Україна вже відчуває на собі системний тиск, який і є результатом впровадження не лише технологій, а й нового доктринального підходу до їхнього застосування, включаючи виробництво і дослідження, як невід’ємну частину стратегії. Саме це дає право Росії через відомих посередників висувати нам ультиматуми.

Саме це направлено і може призвести до цілої низки криз. Незважаючи на те, що у воюючій країні декому все ще смішно, більшості ж не потрібно пояснювати яких саме криз. Нагадаю, що війна на виснаження — це не тільки битви, а й суспільні злами. Головне — хто перший їх спричинить.

І якщо це очевидно, то чому знову закони війни поступаються місцем прогнозам, а стратегія — маркетингу? Бо фіксувати загальні тенденції для приблизних прогнозів — це саме те, чого потребує кулуарний маркетинг. Швидко і багато. Проте чи створює це системний тиск на Росію, або чи збільшує це системний тиск Росії на нас — питання поки без відповіді, хоч і шляхи розуміння більш ніж очевидні.

Отже, для пошуку виходу із абсолютно закономірної ситуації, потрібне розуміння пошуку і реалізації саме системної відповіді на тиск Росії. Ця системна відповідь має ґрунтуватися на побудові такої стратегії, де сумісне виробництво і впровадження нових технологічних рішень має стати частиною системних кроків як щодо захисту, так і впливу на можливості продовження війни Росією.

Для цього, звісно, актуальним залишається пошук саме ресурсних і технологічних альянсів, здатних забезпечити це виробництво, у тому числі для задоволення власних оборонних потреб. Це виробництво має бути доктринально включене у частину стратегії перемоги, де виробляється не чарівний зразок озброєння, а увесь необхідний новий арсенал, у тому числі цивільного призначення відповідно до умов прогресу.

Україна та Росія перетворилися на полігони в реальному часі. Тому аналіз і розуміння цієї нової логіки війни має допомогти не лише формувати нові доктрини, тактики і стратегії, а й, передовсім, дати бачення того, як можна зберігати мир і спокій людей, поки за це платимо своєю кров’ю ми, українці».