350 млн на дроны и столетнее соглашение: как опыт Украины меняет представление Канады о собственной безопасности

На спільній з президентом Володимиром Зеленським пресконференції в Калгарі минулого тижня прем'єр Канади Марк Карні оголосив про наймаштабніше переозброєння країни за останні 70 років. Ще кілька років тому такий масштаб здавався політично майже неможливим – не було суспільного запиту. Але геополітичний булінг з боку Дональда Трампа значно пришвидшив дорослішання канадського суспільства.

Це своєю чергою визначає дії влади та відносини Канади з іншими країнами. В тому числі з Україною, щодо якої, як виглядає, відбулося так само масштабне переосмислення.

Діаспора попереджала

Коли я приїхала до Канади у 2022 році, мені часто доводилося пояснювати канадцям, чому почалась війна в Україні, та нагадувати про окупацію в 2014-му Криму та окремих районів Донецької та Луганської областей. Дехто з місцевих щось чув про це, але переважно не цікавився. Тоді канадці дивувалися, дуже співчували, але при цьому було зрозуміло і відчутно, що хоча ця війна несправедлива та варварська, але десь далеко від спокійного та безпечного життя в Канаді.

Роками українці Канади говорили Оттаві про російську загрозу значно голосніше, ніж канадський політичний мейнстрим був готовий її чути. Вони вимагали санкцій, зброї для України, посилення НАТО, більшої уваги до російської дезінформації та до безпеки Східної Європи. Ці вимоги часто могли здаватися надто тривожними або занадто "українськими" для країни, яка почувалася захищеною від великих воєн.

Але діаспора не припинила тиснути, вона працювала з депутатами й урядами, організовувала кампанії, демонстрації, збирала гроші, говорила з журналістами, привозила українських військових та експертів до канадської аудиторії й роками повторювала одну просту тезу: Росія – це не локальна проблема України.

У певному сенсі українська громада Канади таки дотиснула свою державу – не одним рішенням і не однією кампанією, а роками послідовної адвокації.

Але допомогли цьому і геополітичні обставини. У 2024-му президент Трамп повернувся в Білий дім – і після територіальних претензій на Гренландію взявся за Канаду.

Пропонував стати 51-м штатом. Відкрито глузував з канадського прем’єра та канадських збройних сил.

Реальність почала підтверджувати саме те, про що діаспора попереджала. Повномасштабне вторгнення Росії, руйнування старої системи міжнародної безпеки, агресивна політика великих держав, нова боротьба за Арктику і навіть напруженість у відносинах зі Сполученими Штатами зробили ці аргументи вже не питанням української солідарності, а питанням канадського національного інтересу.

Сьогодні ставлення до українського досвіду так стрімко змінюється, що в ефірі найвпливовіших канадських телевізійних програм обговорюють факт, що канадці мають вчитися сучасній війні у українців та виробляти дрони разом з нами. Канадці нарешті згадали, що вони географічно теж "затиснуті" між двох супердержав. З одного боку – США, які вустами Дональда Трампа почали економічну війну з Канадою. По той бік полюсу – Росія, яка має свої плани на освоєння Арктики.

У 2022 році питання звучало так: скільки підтримки ми готові надати Україні?

Зараз ключове безпекове питання формулюється так: чи здатна сама Канада захистити себе у світі, який виник після 24 лютого 2022 року?

І відповідь, яку дає канадський уряд, доволі незручна.

Час озброюватися

Протягом десятиліть країна вкладала у власну оборону недостатньо, бо завжди розраховувала на американську безпекову парасольку. До 2014 року оборонні витрати Канади впали приблизно до 1% ВВП. У 2026 році уряд Марка Карні заявив, що країна нарешті досягла натовського показника у 2%. Але сьогодні вже й ці 2% не сприймаються як фінальна точка.

Дуже доклався до цього президент США Дональд Трамп – заявами, що виглядають як наміри анексувати Канаду. Ця тема прозвучала навіть у розмові Едрієнн Арсено, ведучої головної програми країни The National на СВС, із Володимиром Зеленським. Вона його запитала, як зовні виглядають постійні заяви Трампа щодо Канади – і український президент назвав ситуацію дивною.

Україна добре знає, наскільки небезпечно будувати національну безпеку на припущенні, що правила обов'язково працюватимуть, домовленості будуть виконані, а партнери завжди прийдуть на допомогу вчасно. 

Небезпеку геополітичних ілюзій продемонстрував Будапештський меморандум.

Саме тому переозброєння Канади, розвиток власної оборонної індустрії, посилення Арктики та стратегічне партнерство з Україною варто розглядати як частини одного процесу. До речі, ще нещодавно для більшості канадців Арктика була передусім частиною національної міфології: величезною, холодною, мало заселеною територією на карті. Тепер вона дедалі частіше розглядається як простір майбутнього стратегічного протистояння з РФ та Китаєм. 

Тому Канада говорить про нові атомні криголами, підводні човни, радари, літаки, ракети, модернізацію портів та авіабаз і постійну військову присутність на Півночі. 

Війна, яка почалася за тисячі кілометрів від Оттави, зрештою змусила Канаду уважніше подивитися на власну мапу.

Українці часто ображаються, коли Захід надто повільно розуміє речі, які для нас уже давно очевидні. Те, що Росія не зупиниться сама, що дешевше зупинити агресора сьогодні, ніж воювати з ним завтра, що оборонна промисловість не може існувати лише на папері.

Чотири роки тому в Канаді ці слова могли сприймати як тривогу української діаспори, яка постійно тиснула на уряд. 

Але на минулому тижні Канада офіційно визнала, що їй потрібен досвід України. 10 вересня 2026 року Карні й Зеленський підписали Декларацію про сторічне партнерство, яка визначає рамку майбутнього стратегічного партнерства. Сам повний One-Hundred-Year Partnership Agreement сторони планують укласти до грудня 2026 року, до 35-річчя визнання Канадою незалежності України.

Україна може навчити захищатися

Канада взяла на себе обов’язок профінансувати на близько 350 млн канадських доларів закупівлю критично необхідних перехоплювачів для української ППО через американський механізм JUMPSTART. Марк Карні прямо заявив, що угоду щодо цього пакета вже фіналізовано. 

Спільне виробництво дронів. Канада й Україна створюють довгострокове міжурядове партнерство з виробництва безпілотників, counter-drone systems та пріоритетних боєприпасів. Окремо General Dynamics Mission Systems–Canada та українська Green Tech Harvest домовилися про спільну розробку й виробництво дронів і пов'язаних технологій. 

Карні також оголосив дуже важливе для України зобов'язання: третина дронів, які вироблятимуться в межах нового канадського нарощування виробництва, має йти на підтримку України. Мета Канади – створити спроможність виробляти мільйони дронів протягом двох років.

Канада фактично запозичує українську модель Brave1. Канадці створюють Defence Drone Initiative Marketplace – цифровий ринок, через який Canadian Armed Forces отримуватимуть доступ майже до 400 канадських постачальників. Початкові контракти вже укладено на суму до 50 млн канадських доларів, і вони мають збільшити кількість дронів у канадських військах у десять разів.

Через чотири роки після вторгнення Україна вже не лише отримує канадську зброю: 

Канада перебудовує частину власної оборонної системи за українською моделлю.

На виступі в Давосі в січні цього року Марк Карні сформулював нове канадське відчуття світу дуже точно: "We are in the midst of a rupture, not a transition" – "Ми перебуваємо в епіцентрі розриву, а не переходу". Все, що працювало раніше і на що разраховували канадці десятиліттями, зламалось – і вони, як і весь світ, мають будувати нові безпекові союзи.

Для таких середніх держав, як Канада, Україна сьогодні стає майже провідником у нову безпекову реальність. Так, Україна не може захистити Канаду. Але вона може навчити її, як захищати себе – і як виживати у світі, де старі гарантії більше не працюють автоматично. 

У цьому, можливо, і полягає нова роль України: не лише країни, яка просить Захід про допомогу, а країни, яка вже сама виробляє знання про те, як державам залишатися вільними у XXI столітті.

Публікації в рубриці "Колонки" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів