Світлана Благодєтєлєва-Вовк: У плагіаторів є пів року, аби самостійно відмовитися від наукових ступенів

Отримання кандидатських чи докторських ступенів надзвичайна популярна справа серед можновладців. Серед останніх найвідоміших здобувачів наукових ступенів – нардеп від «Слуги народу» Давид Арахамія, міністр у справах ветеранів Віталій Кім, посол України у Великій Британії, колишній головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний, керівниця Секретаріату голови Верховної Ради Олена Слободян та інші. Проте треба визнати, що мода на «корочку» науковця серед чиновників та політиків точно не нова. Цікаво також і те, що для багатьох можновладців такі історії часто завершувалися скандалом. Активісти регулярно викривають плагіат в роботах депутатів та міністрів, доводять повну відсутність будь-якої наукової цінності в цих дисертаціях. Проте, наступних високопоставлених здобувачів нічого не лякає.

В інтерв’ю «Главкому» координаторка антиплагіатної ініціативи «Дисергейт» Світлана Благодєтєлєва-Вовк розповіла, чому депутати, міністри, судді та прокурори так прагнуть здобути науковий ступінь, що відбувається після того, як факт плагіату доведений. Також ексклюзивно для «Главкома» експертка оприлюднила нові виявлені кейси цинічного плагіату.

«Значно простіше вкрасти вже готовий текст, ніж писати за допомогою штучного інтелекту»

Яким чином  відбувається перевірка на плагіат? Це відбувається автоматизовано чи сидить людина і звіряє кожне слово?

Існують програми для перевірки плагіату, такі як StrikePlagiarism, Plag. Це автоматизовані системи, куди завантажують текст дисертації або будь-якої іншої наукової роботи, і програма шукає збіги окремих фрагментів. Програма сама формує звіт, і експерту з виявлення плагіату необхідно встановити, чи справді збіги, зазначені у звіті, є академічним плагіатом.

Тут я хочу пояснити. Існують текстовий збіг та текстове запозичення (власне, академічний плагіат) без посилання. Це різні речі. Текстові збіги можуть бути довжиною у три-шість слів. Це можуть бути нормативно-правові кальки, фрази, на кшталт, «науково-технічний прогрес», «функціонування державного апарату» тощо. Водночас, дуже низька ймовірність збігу від п'яти слів.

А як бути із цитуванням іншого науковця?

Існує два види цитування. Це пряме цитування, коли ви безпосередньо берете текст з запозиченого джерела, берете його у лапки і в кінці лапок встановлюєте квадратні дужки і надаєте посилання на джерело та на конкретну сторінку. Є ще непряме цитування – це коли ви у квадратних дужках зазначаєте, що певний автор думає так і так.

Крім того, треба розділяти приватне і публічне право. Так, Закон України «Про авторське і суміжні права» є складовою цивільного приватного права, тоді як питання академічної доброчесності, тобто академічного плагіату регулюються у ЗУ «Про академічну доброчесність», що набрав чинності 31 липня 2026 року. Він є складовою публічного законодавства про освіту, в якому запроваджується академічна відповідальність. Порушення авторських прав передбачає притягнення до цивільної відповідальності, тоді як порушення академічної доброчесності – до академічної. Тобто, якщо ви неправомірно запозичуєте визначення із Вікіпедії, то це буде порушенням академічної доброчесності, проте, не авторських прав,  бо Вікіпедія – це вільна енциклопедія із комунітарним режимом авторських прав.

Важливо, що авторське право може захищати особа, чиї права порушені, а академічну доброчесність – громадська організація, тому що це є сфера публічного права. Тобто, якщо порушення зафіксовані у науковій статті, то треба звертатися до наукового журналу, а якщо у дисертації – то до університету, де відбувався захист.

Гарним інструментом для визначення плагіату є штучний інтелект – зокрема, він чудово справляється із пошуком збігів у іншомовних роботах. Скажімо, із пошуком у російськомовних джерелах.

Невдовзі ми будемо знати, які тексти публічних осіб були списані і у кого. Це лише питання часу. Я думаю, у плагіаторів є ще десь пів року для того, щоб самостійно відмовитися від наукових ступенів, які вони отримали незаконно. Бо потім цими питаннями займуться активісти, які надішлють повідомлення про порушення академічної доброчесності до університетів і Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО) для скасування рішень про присудження фейкових ступенів. Далі Міносвіти прийдеться анулювати їхні дипломи, припинити доплати за ступені і постане питання про компенсацію розміру отриманих доплат.

Про які суми йдеться?

За наукові ступені у нас передбачені доплати в науковій і освітній сфері 15-25% від розміру окладу, а, наприклад, у суддів – 15 та 20%. Тобто, якщо зарплата, скажімо, у судді місцевого суду кандидата наук становить 99,87 тис. грн, то частина доплати у ній за науковий ступінь  становить 15 тис. В апеляційному суді така доплата вже буде становити 25 тис. грн, бо там оплата праці 166 тис. У Верховному Суді йтиметься вже про доплату у майже 37 тис. від майже 250 тис. Водночас рівень оплати праці працівників освіти загалом, разом з доплатами, – це якраз ось ці 15-38 тис. грн.

Ви згадали про штучний інтелект, який допомагає виявляти плагіат. А як щодо тих наукових робіт, які були створені за допомогою ШІ? Чи ви стикались з таким, чи можливо це виявити?

Це не є проблемою. Тому що до початку епохи штучного інтелекту у нас захистилося близько 150 тис. науковців. Від моменту поширення ШІ захисти склали, імовірно, кілька тисяч. Я ще не стикалася при перевірці з дисертаціями, які містять ознаки штучного інтелекту. Зауважте: є усталена практика написання і захисту наукових робіт фейковими науковцями, які звертаються до контор, що пропонують відповідні послуги. Там працюють також далеко не доброчесні працівники, які схильні не перероблятися, тобто неправомірно запозичують тексти. Адже значно простіше вкрасти вже готовий текст, ніж писати за допомогою штучного інтелекту. Бо для цього ще треба навчитися працювати із штучним інтелектом, щоб створювати великі за обсягом роботи.

Студенти активніше застосовують штучний інтелект. У них, по-перше, простіше задачі – написати реферат чи есе. До речі, у вишах в інших країнах до цього різне ставлення: одні університети це забороняють, тоді як інші, навпаки, заохочують.

Нині університетська спільнота стоїть на роздоріжжі: треба або заборонити застосування ШІ у творчих роботах і дослідженнях, або легалізувати їх шляхом запровадження інформування про те, яку саме частину роботи виконав ШІ. Крім того, розробники ШІ запроваджують маркування текстів, щоб можна було виявити, які з них згенеровані алгоритмом.

Розкажіть детальніше про механізм покарання плагіаторів.

Проблема академічної доброчесності – це проблема академічної спільноти. Є цивільна відповідальність, кримінальна, адміністративна. З 2017 року, відколи набув чинності новий закон про освіту, розпочалася епоха академічної відповідальності.

Ключовий орган – НАЗЯВО. Крім того, за академічну доброчесність відповідають університети, ректор, голова Вченої ради, сама Вчена рада, члени спеціалізованих рад із захисту наукового ступеня доктора наук, редакції наукових журналів.

Є також проблема з першоджерелом: чимало текстів постійно переписують, тому трапляється, що першоджерело – це радянська книжка 1950-х років. Утворюються такі собі «плагіатні паровози».

Як ви визначаєте, яку роботу треба перевірити на плагіат?

Науковцями хочуть бути народні депутати, судді, прокурори, правоохоронці. Люди користуються своїми соціальними зв'язками і створюють мережі. Я їх називаю «токсичні мережі». Це коли члени такої мережі зацікавлені в тому, щоб зламати систему  академічної доброчесності і незаконним чином отримати науковий ступінь, а разом з ним – відповідні привілеї. Це можливість робити управлінську кар'єру, отримувати доплати. Крім того, ідеться про контроль зв’язків.

Наприклад, у минулому 2025 році, фундація «ДеЮре» перевірила дисертацію судді Майдану Царевич і знайшла плагіат. Її науковий керівник –  Легеза Євген Олександрович, доктор юридичних наук, професор. Викривач Олег Смірнов перевірив дисертації Легези – і докторську, і кандидатську. З'ясувалось, що він двічі плагіатор. Легеза був науковим керівником у десятках робіт. Деякі судді Верховного Суду захищалися у Легези, і зрозуміло, що і в їхніх роботах з великою імовірністю є плагіат. Для таких як Легеза – це легальний метод заробітку на суддях, які просто приходять до нього за фейковим ступенем для отримання доплат.

«Керівництво Києва влаштовує команда недоброчесних науковців?»

Яка ситуація щодо плагіату складається в університетах?

Дуже серйозна ситуація, скажімо, в університеті ім. Бориса Грінченка: голова Вченої Ради пані Віннікова (Віннікова Наталія Миколаївна – проректор з наукової роботи та міжнародної діяльності, голова Вченої ради Університету; доктор філологічних наук, професор) – двічі плагіаторка. У неї виявили плагіат у кандидатській та в докторській дисертаціях. Це матиме певні юридичні наслідки для університету. По-перше, особи, які у неї захистилися, можуть бути позбавлені своїх наукових ступенів внаслідок формальної невідповідності правилам – ми будемо подавати заяви-повідомлення про скасування рішень спеціалізованих вчених рад щодо їхньої наукової керівниці. І коли буде прийняте рішення, що вона взагалі не науковець, а просто шахрайка, то дипломи тих науковців, у яких вона була керівником, «де юре» стануть недійсними. До речі, вона ж є і проректором з наукової роботи. Ще одна проректорка – Алла Шлапак також викрита на плагіаті у докторській дисертації.

❗️ Зауважимо, що столичний університет імені Бориса Грінченка є муніципальним закладом вищої освіти, тобто належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та підпорядкований Київській міській державній адміністрації. Отже, фінансується з міського бюджету Києва.

Фрагменти звіту результатів перевірки дисертації Наталії Віннікової на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

Нижче наводимо фрагменти звіту Благодєтєлєвої-Вовк щодо конкретних фрагментів, де виявлено плагіат. У лівому стовпчику таблиці наведено цитати з дисертації Віннікової, у правому – джерела запозичення.

Жовтим позначено фрагменти тексту, де виявлено ознаки академічного плагіату у формі рерайтингу; червоним – дослівне копіювання, серйозні маніпуляції з даними, або сліпе запозичення чужого наукового апарату чи бібліографії без реального опрацювання першоджерел; голубим – технічні блоки, примітки, джерела або перехресні посилання (коли у запозиченому абзаці спеціально змінюють номери джерел із власного списку літератури, щоб приховати плагіат).

*Повністю переглянути звіт результатів перевірки можна 👉 тут

Ба більше, у попередній дисертації, кандидатській (тема – «Естетична система Михайла Ореста: генеза, творча реалізація»), за даними дослідниці, теж чимало плагіату. Зауважимо, що попередня дисертація писалась Вінніковою під прізвищем  Кирієнко. Зокрема, для цієї роботи характерно:

1. «Паразитування на чужій аналітиці з підміною суб'єктів: Авторка не намагалася осмислити творчість Михайла Ореста самостійно. Вона застосувала метод «наукового мародерства», крадучи глибинні філософські, психологічні та літературознавчі концепції, розроблені іншими вченими для зовсім інших постатей (від Стуса до Рільке), і штучно «натягувала» їх на постать М. Ореста.
2. Абсурдність запозичень: Такий підхід є не просто запозиченням текстів, а руйнуванням самої суті науки. Привласнюючи індивідуальні характеристики стилю, наприклад, О. Ольжича чи М. Драй-Хмари, і видаючи їх за характеристики М. Ореста, порушниця створює наукову фікцію, спотворюючи літературний портрет письменника, якого нібито досліджує.
3. Свідома маскувальна діяльність: Наявність косметичних синонімічних замін та фальсифікованих посилань свідчить про те, що авторка чудово усвідомлювала неправомірність своїх дій і намагалася приховати крадіжку від потенційних перевірок чи опонентів.

Висновок фахівчині: «Отже, дисертація є класичним прикладом грубого академічного шахрайства, побудованого на методах «Пошук і заміна» та тотальній фальсифікації».

Фрагменти звіту результатів перевірки дисертації Наталії Кирієнко на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

У лівому стовпчику таблиці наведено цитати з кандидатської дисертації Віннікової (на момент написання – Кирієнко), у правому – джерела запозичення.

*Повністю переглянути звіт результатів перевірки можна 👉 тут

Якщо ж говорити про звіт з перевірки докторської дисертації Алли Шлапак «Економічна стратегія США у парадигмі глобального конкурентного лідерства», то тут дослідниця відзначає такі риси «почерку» плагіату:

1. «Косметичний рерайт (синонімізація): Заміна перших слів в абзацах («Так, дані...» на «Дані, представлені...», «Незважаючи на...» на «Хоча...»), щоб обдурити автоматичні системи антиплагіату, при цьому «ядро» речення і його наукова думка залишаються чужими.
2. Крадіжка чужого наукового апарату: Плагіаторка не проводить власного пошуку джерел. Вона копіює текст разом із вкладеними в нього чужими посиланнями на статистичні довідники (напр., Statistical Abstract of the United States 1996), англомовні статті та новини за 2015-2016 роки.
3. Імітація актуалізації (апдейт-плагіат): Замість проведення нового дослідження, плагіаторка бере старий чужий абзац, зберігає його логіку та словесну формулу, але механічно вписує туди новіші роки та цифри (зміна 2009 року на 2016 рік).
4. Фальсифікація бібліографії: Якщо збереження оригінального посилання загрожує викриттям, плагіаторка просто вигадує інше джерело, підставляючи випадковий номер зі свого списку літератури у вкрадений абзац».

Дослідниця робить висновок: «У докторській дисертації виявлено 14 фрагментів академічного плагіату. Запозичення здійснювалися із кандидатської дисертації Зарицької Наталії Сергіївни на тему «Економічне співробітництво України і США у форматі нового світопорядку», яка була захищена у 2016 році… Отже, йдеться про умисну стратегію створення фіктивного наукового тексту на основі прихованої компіляції та фальсифікації результатів Зарицької».

Фрагменти звіту результатів перевірки дисертації Алли Шлапак на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

У лівому стовпчику таблиці наведено цитати з докторської дисертації Шлапак, у правому – джерела запозичення.

*Повністю переглянути звіт результатів перевірки можна 👉 тут

Отже, університетом Грінченка переважно керують академічно недоброчесні особи. Сам ректор Турунцев – виконувач обов'язків ректора. Його призначили на цю посаду в грудні 2023 року. З поясненням, що протягом пів року проведуть вибори. Але вже минуло майже три роки, а виборів, як не було, так і немає. Бо навіщо, якщо керівництво Києва влаштовує команда недоброчесних науковців.

Чому влаштовує?

Це просто свавілля Фіданян (Олена Григорівна Фіданян – директорка Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради, – «Главком»). Фактично ми маємо токсичну мережу Фіданян, до якої входить Олександр Петрович Турунцев, який бере участь в оборудках, які завдають бюджету Києва збитки. Та сама Шлапак – це депутатка Київради. Вона в університеті Грінченка фактично «насаджена» особа. І вона – фальшива науковиця. Шлапак входить в цю токсичну мережу і реалізує певні доручені керівництвом задачі.

Хочу сказати, що нині в Україні є люди, які серйозно взялися за перевірку наукових робіт можновладців, чиновників. Нікуди не дінуться ні Шлапак, ні Турунцев, ні Вінникова. Всі вони підуть геть – в перспективі. Їх буде притягнуто до відповідальності, якщо не академічної, то кримінальної і історичної.

А як інші університети. Наприклад, яка ситуація із плагіатом в одному з найбільш престижних країни – Університеті ім. Тараса Шевченка?

В університеті Шевченка є велика кількість спеціалізованих вчених рад, які безпосередньо займаються штампуванням членів цих токсичних мереж. Пам’ятаєте скандал із науковою роботою Олени Слободян? Вони ж з Шевченка вийшли. Для того, щоб університет імені Шевченка був достойний імені Тараса, треба також провести очищення керівництва.

У цьому університеті планує захищатися Давид  Арахамія. Це людина, яка 24/7 працює в політичній сфері. Питання: як вона могла написати дисертацію самостійно?

Зачистка української науки від «липових» дисертацій – це не про академічні суперечки, а про довіру до людей, які ухвалюють рішення в країні. Чиновники купують собі статуси заради незаслужених надбавок, тим часом ці гроші могли б піти на реальне збільшення зарплат учителям і медикам, які щодня тримають на собі соціальну сферу.

Наталія Сокирчук, «Главком»