Трамп звинувачує Київ у дорогому дизелі. Хто насправді розгойдує ринок і що робити Україні

Заклик Дональда Трампа припинити удари по російських нафтопереробних заводах стосується реального, проте другорядного чинника дефіциту дизелю. Він не доводить, що саме Україна спричинила рекордні ціни у США. Значно сильніше на ринок впливає війна на Близькому Сході, яка призвела до падіння експорту з Перської затоки, дорожчого фрахту і скорочення запасів.

Нинішню нафтову кризу формують три різні фактори. Перший — різке обмеження потоків через Ормузьку протоку. Другий — воєнний ризик у Баб-ель-Мандебі та вразливість саудівського нафтопроводу East-West, головного сухопутного обходу Ормузу. Третій — скорочення російської нафтопереробки через українські удари. Ці фактори діють на одному ринку, але різняться масштабом і наслідками.

Енергетичне перемир’я може бути корисним Україні перед зимою лише за таких умов: взаємність, незалежний контроль і відповідальність за порушення. Одностороння відмова від ударів позбавила б Київ одного з найдієвіших важелів тиску на Росію.

1. Нова географія енергетичного ризику

На початку вересня головним було питання, чи здатні наземні маршрути швидко замінити Ормузьку протоку. Події 11–14 вересня показали: обхідна інфраструктура має обмежену потужність і сама може стати мішенню. Тепер ринок оцінює весь ланцюг ризику — Ормуз, саудівську систему перекачування до Червоного моря, Баб-ель-Мандеб і Суецький канал.

Ормуз залишається незамінним

До війни через Ормузьку протоку проходила приблизно п’ята частина світових потоків нафти та скрапленого природного газу (СПГ). 12–13 вересня із затоки вийшли чотири вантажні судна, а увійшли десять. До 28 лютого протоку щодня перетинали близько 125 великих комерційних суден.

Ці дані показують масштаб падіння руху, але не точний обсяг вантажів. Частина суден вимикає AIS-сигнали, а місткість танкерів різниться.

За оцінкою Міжнародного енергетичного агентства (IEA), у серпні країни Перської затоки експортували нафти близько 13 млн бар./добу — майже вдвічі менше за довоєнний рівень. Експорт сирої нафти скоротився трохи менш як на 45%. Експорт нафтопродуктів був нижчим за лютневий рівень майже на 60%, або на 3,7 млн бар./добу.

Фактор Баб-ель-Мандебу

Баб-ель-Мандеб — південні ворота Червоного моря і ключовий маршрут до Суецького каналу та Європи. Після атак хуситів 2024 року нафтові потоки через протоку скоротилися до 4,0 млн бар./добу в середньому за січень—серпень проти 8,7 млн 2023-го.

У другому кварталі 2026 року потоки відновилися приблизно до 8,1 млн бар./добу. У червні вони становили близько 7,4 млн бар./добу. Однією з причин стала переорієнтація саудівської нафти до Янбу. У вересні загроза знову зросла. Хусити посилили атаки на саудівську інфраструктуру та, ймовірно, встановили контроль над островом Перім у самій протоці.

12–13 вересня через протоку пройшли 24 і 27 суден — приблизно на рівні десятиденного середнього. Повного блокування немає. Однак присутність хуситів на острові може полегшити спостереження за рухом і застосування дронів, ракет або морських засобів ураження. Навіть без блокади це підвищує страхові та фрахтові витрати.

East-West перестав бути безпечним обходом

11 вересня безпілотники, запущені з території Іраку, уразили об’єкти вздовж 1200-кілометрового нафтопроводу East-West, або Petroline. Саудівська Аравія повідомила про пошкодження і зупинила систему як запобіжний захід. Супутникові знімки зафіксували пожежі біля насосних станцій поблизу Медіни. Багдад розпочав розслідування.

Технічна пропускна здатність East-West сягає 7 млн бар./добу. Оцінки його фактичного завантаження напередодні зупинки різняться: Reuters наводив показник у 4–5 млн бар./добу, тоді як Associated Press із посиланням на Rystad Energy — 2,6–4 млн бар./добу від кінця серпня. Розбіжність пояснюється різними часовими зрізами та методиками оцінювання. За попередніми даними, пошкоджена система може залишатися значною мірою недоступною три-п’ять тижнів.

Нафтопровід транспортує саудівську нафту від Абкайка до Янбу, оминаючи Ормуз. Проте далі вантажі залежать від безпеки Баб-ель-Мандебу або мають прямувати через Суецький канал до Середземного моря. Отже, East-West не усуває геополітичного ризику, а переносить його на насосні станції, термінали Янбу та іншу морську протоку. 14 вересня ціна Brent наблизилася до 108 дол. за барель. Ціна відображала сукупний ризик одночасного звуження кількох маршрутів.

2. Російські НПЗ у глобальному дизельному балансі

Удари по російських НПЗ створюють інший тип ризику. Вони не скорочують світового постачання сирої нафти, оскільки частину непереробленої сировини Росія спрямовує на експорт. Головний ефект виникає на ринку пального. Пошкодження НПЗ зменшує випуск дизелю, бензину, авіагасу та паливних компонентів. У Росії це спричиняє локальний дефіцит, експортні обмеження та дорожчу логістику. В інших регіонах, насамперед у Європі, зростає маржа переробки.

На початку вересня ринок середніх дистилятів був украй напруженим. IEA оцінювало ціну дизелю у США більш як у 200 дол. за барель — майже на 94% вище за довоєнний рівень. У серпні чистий експорт дизелю та газойлю з Перської затоки впав до 390 тис. бар./добу, тобто трохи перевищував чверть лютневого рівня.

Сукупні втрати експорту дизелю з Перської затоки та Росії становили близько 1,6 млн бар./добу проти лютого. До війни ці два джерела забезпечували майже 45% світової морської торгівлі дизелем. Удари по російській переробці певною мірою посилюють дефіцит, але не є його головною причиною. Значно більше падіння постачання дизпального зафіксовано у Перській затоці. Також саме проблеми із близькосхідними протоками спричинили скорочення переробки в Азії, високі транспортні витрати та зменшення світових запасів на 507 млн бар. від кінця лютого до кінця серпня.

3. Заява Дональда Трампа про дизель

13 вересня цього року Дональд Трамп закликав Володимира Зеленського припинити удари по російських об’єктах, пов’язаних із дизельним пальним. За його словами, Україна «спричиняє дефіцит дизельного пального», хоча в Росії є «багато інших цілей».

На той момент середня роздрібна ціна дизелю у США сягнула 6,06 дол. за галон проти 3,71 дол. роком раніше. Від початку американо-ізраїльської війни з Іраном вона зросла більш як на 60%.

Об’єктивна оцінка цієї заяви має відокремлювати факт від політичної інтерпретації.

• У заяві є фактична основа. Росія — великий експортер дизелю, а пошкодження НПЗ та експортні обмеження скорочують глобальну пропозицію. На дефіцитному ринку навіть відносно невелика втрата обсягів помітно підвищує оптові ціни.
• Причинність спрощено. Ціни зросли на тлі війни з Іраном, обмеження потоків через Ормуз, втрати близькосхідних нафтопродуктів, дорожчого фрахту та падіння запасів. Українські удари — важливий, але не головний чинник. За моєю орієнтовною експертною оцінкою, яку слід розглядати як сценарний, а не статистично верифікований розподіл впливу, удари по російських НПЗ могли пояснити не більш як 15% загального зростання цін на дизпальне. Решту було пов’язано переважно з бойовими діями на Близькому Сході та спричиненими ними логістичними обмеженнями.
• Заява має внутрішньополітичний контекст. Високі ціни на пальне стали проблемою для адміністрації США напередодні проміжних виборів. Акцент на діях України відсуває на другий план наслідки близькосхідної ескалації.
• Для України ціна відмови від ударів по російській нафтопереробці висока. Російські НПЗ забезпечують пальне для воєнної логістики та експортні доходи. Пауза без рівноцінної поступки Росії послабить український економічний тиск.

Отже, заява Трампа не є повністю безпідставною, але невиправдано перебільшує роль України. Удари по НПЗ РФ дещо посилюють дефіцит дистилятів, сформований насамперед близькосхідною війною. Якщо США вимагають паузи, вони мають запропонувати Україні рівноцінні безпекові гарантії щодо припинення ударів по українській енергетичній та іншій цивільній інфраструктурі.

4. Енергетичне перемир’я та інтерес України

14 вересня Дональд Трамп заявив, що Росія й Україна начебто погодилися припинити удари по енергетичній інфраструктурі. Деталей він не оприлюднив, а Москва формально не підтвердила домовленостей. Володимир Зеленський повідомив лише про готовність України зупинити удари, якщо партнери забезпечать реальне припинення російських атак на українську критичну інфраструктуру. Отже, чинного перемир’я поки немає. Є політична заява та можлива рамка переговорів.

Чому така домовленість може бути корисною

Перед опалювальним сезоном цивільна енергосистема України особливо вразлива. Росія може одночасно атакувати електростанції, підстанції, газовидобуток, сховища та теплопостачання. Наслідки безпосередньо відчують мільйони людей. Гарантована пауза на опалювальний період дала б час завершити відновлення частини пошкодженої інфраструктури, накопичити обладнання та паливо, посилити захист і знизити ризик гуманітарної кризи.

Чому взаємне припинення повітряних атак без гарантій небезпечне

Сторони мають різну вразливість. Для України енергетика забезпечує виживання міст і критичних сервісів. Для Росії нафтопереробка й експортна інфраструктура важливі, але не єдині джерела доходу та пального. Україна поки не досягла фізичного паритету з Росією у кількості та потужності далекобійних засобів ураження. Її перевага полягає в іншому — у системному виборі найбільш уразливих і важливих вузлів російської економіки та в цілеспрямованому доборі й розвитку засобів для їхнього ураження.

Такий підхід є практичним втіленням концепції воєнного стримування: продовження агресії має створювати для Росії передбачувану та дедалі вищу економічну ціну. До найчутливіших об’єктів належать великі НПЗ. Вони забезпечують пальне для військової логістики, підтримують внутрішній паливний баланс і формують експортні доходи. Їхнє відновлення потребує часу, складного обладнання та значних витрат.

Росія може використати паузу для ремонту НПЗ і накопичення засобів ураження, а потім завдати концентрованого зимового удару. Коротка пауза в січні 2026 року не запобігла відновленню атак на українську енергетику. Це показує слабкість усних домовленостей без контролю та відповідальності.

Окремий ризик — різне тлумачення поняття «енергетична інфраструктура». Москва може вимагати захисту своїх НПЗ, портів і паливних складів, але називати українські ТЕЦ чи підстанції об’єктами військового призначення. Тому угода має містити однаковий для обох сторін перелік захищених об’єктів.

Цивільні об’єкти слід відрізняти від інфраструктури, яка безпосередньо забезпечує військові операції. Згідно з міжнародним гуманітарним правом, об’єкти подвійного призначення не мають автоматичного імунітету. Водночас кожен удар потребує оцінки військової переваги, пропорційності та запобіжних заходів.

Мінімальні умови прийнятної домовленості

1. Спільний письмовий перелік захищених об’єктів із точними категоріями та географічними координатами.
2. Незалежний моніторинг на основі супутникових даних, розвідки партнерів, повідомлень операторів і траєкторій засобів ураження.
3. Швидке встановлення порушень і право України відновити відповідні дії після підтвердженої російської атаки.
4. Обмежений строк, наприклад, 30 днів. Продовження — лише після підтвердження виконання обома сторонами.
5. Пакет гарантій: додаткові засоби ППО, перехоплювачі, ремонтне обладнання, фінансування запасів і санкції за порушення.
6. Заборона використовувати угоду для легітимації окупації або обмеження законних дій України проти військових об’єктів.

5. Порівняння трьох каналів шоку

Висновки

1. Світовий нафтовий шок став мережевим. East-West не усуває залежності від морських проток, а створює нові точки вразливості.
2. Головний чинник дорожчання нафти й дизелю — війна на Близькому Сході та масштабне випадіння експорту з Перської затоки. Українські удари по НПЗ РФ посилюють дефіцит дистилятів, але не пояснюють його самостійно.
3. Трамп слушно вказує на напруження ринку, але перебільшує роль України. Одностороння пауза допоможе Росії та не гарантує зниження цін у США.
4. Енергетичне перемир’я вигідне Україні лише за чітких правил, незалежного контролю, наслідків за порушення та матеріальних гарантій партнерів.
5. Україна ще не має фізичного паритету в далекобійних засобах. Її перевага — системне визначення вразливих вузлів російської економіки та розвиток ефективних засобів їхнього ураження. Великі НПЗ є одними з головних об’єктів такого стримування.
6. Київ може обговорювати паузу лише в обмін на дієві гарантії захисту української електроенергетики, газової системи, теплопостачання та іншої цивільної інфраструктури протягом зими.
7. У разі відмови РФ надати дієві гарантії припинення атак на критичну інфраструктуру України Силам оборони доцільно посилити удари по російських НПЗ. Стратегічним орієнтиром може бути зниження переробки до 2,0–2,5 млн бар./добу й утримання її нижче 2,5 млн бар./добу щонайменше шість–вісім тижнів. За моєю авторською сценарною оцінкою, саме такий рівень переводить російську паливну систему до зони екстремальної каскадної дезорганізації.