Ми беремо грішників, вони змінюються та роблять подвиги: інтерв'ю командира "Братства" Олексія "Боргезе" Середюка

Офіцер Головного управління розвідки Міністерства оборони України (ГУР МОУ) та командир спецпідрозділу "Братство" у складі "спецпідрозділу Тимура" Олексій "Боргезе" Середюк завітав до студії 24 Каналу.

В інтерв'ю журналістці Софії Трощук "Боргезе" розповів про християнську основу свого підрозділу, ставлення до полонених, російську пропаганду та підготовку до війни на виснаження.

Середюк також розповів про плани на майбутнє: вже зараз підрозділ "Братство" формує окремий Християнський корпус для допомоги пораненим, родинам загиблих і полонених, а також для опіки над християнами в лавах Сил оборони. Детально про це та інші теми – у великому інтерв'ю офіцера ГУР МО на 24 Каналі.

Створення батальйону "Братство" і християнська основа підрозділу

Батальйон "Братство" був створений 24 лютого 2022 року. Розкажіть, як виникла така ідея на ось цій християнській основі й цінностях створити от прям цілий підрозділ?

Ми ще з 2014-го року на війні, багато добровольців, і у нас був великий шлях. Це був і батальйон "Свята Марія", яким я керував, і починав я взагалі з "Азову"… Але ми побачили, що християнство – це найважливіше, що має бути в душі людини і особливо бійця.

Олексій Середюк на війні з 2014-го року / Фото – особистий архів військового

Не покладайтесь на випадок у стрічці Додайте 24 Канал у вибрані в Google Додати

Ясно, що для багатьох це може звучати банально, але навіть для нас, для тих, хто робили християнські підрозділи, ми зрозуміли, що це надважливо. Раніше я, наприклад, йшов на компроміси, і ми брали в підрозділ різні релігії, але основа мала бути християнською. А потім я зрозумів, що для єдності, для більшої енергії, більшої сили підрозділу це все-таки мають бути тільки християни. Тоді цей підрозділ непереможний.

Знаєте, у Біблії є історія, де Ісус Навин перед боєм обирав, з ким піде в бій. І тут та сама історія: насправді питання не в кількості, а в якості.

Як ви імплементуєте релігійні традиції, обряди, цінності у діяльність вашого підрозділу?

У нас, як у звичайних християн, життя на війні відбувається точно так само. Можливо, для багатьох це здається дивним.

Безумовно, день починається з молитви у всіх бійців, всі наші шикування з молитвою, у нас будь-яка нарада, яка проводиться, я проводжу, якщо немає священника, я проводжу молитву, якщо священник, він читає молитву. Перед боєм, безумовно, кожен підрозділ знає, що якщо помолитися, то Бог буде з тобою і він допоможе, і він зробить все за тебе.

Це молитва перед їжею, це літургії, в неділю. На фронті не завжди вдається сповна провести службу. Ми, буває, проводимо в неділю молебень, але там, де є церкви поблизу, де є безпечно, щоб бійці могли поїхати, – безумовно, ми ходимо на літургію. У нас на базі є своя церква – з православним священником, а все відбувається в ангарі: там є все, що потрібно для служби, і бійці можуть відвідувати літургію.

Кандидати до батальйону: віра, форма і відчайдушність

На сайті "Братства" вказано, що є вимоги до кандидатів для того, аби приєднатися до батальйону. І це віра в Бога, гарна фізична форма, висока вмотивованість, відчайдушність і постійне вдосконалення. Я хочу про дві з тих вимог поговорити. Перше – про віру в Бога. А як це виглядає на практиці співбесіди? Тобто у нас є велика кількість християн насправді в українських силах оборони?

Так історично склалося. Дуже велика насправді, дуже велика [кількість християн у війську, – 24 Канал].

А що ці християни мають ще знати, вміти, хотіти для того, щоб потрапити саме до вас?

Ми питаємо основні речі: десять заповідей, "Отче наш", Символ віри – це вже складніше, це вже таке завдання з зірочкою.

Ясно, що більшість християн, навіть ходячи в церкву, багато чого не зовсім добре знають і можуть запнутися навіть на "Отче наш" чи десять заповідей не всі знати. Але це не проблема. Ми дивимося більше на бажання, на енергію, на прагнення до змін.

Тобто якщо людина хоче змінюватися, вона підходить. Ми ставимо критерії насправді не так, що беремо найкращих. Ми беремо тих, хто горить, хто хоче проявитися і хто хоче змінитися. І церква взагалі так влаштована, що туди беруть не святих, туди беруть грішників. І ми так робимо і в підрозділі.

Насправді ми беремо грішників, ми беремо людей часто хуліганів, часто з якимось підозрілим минулим. Але вони змінюються, роблять подвиги, стають дисциплінованими, ходять в церкву, не грішать, і в результаті ми отримуємо хороший результат.

Безумовно, ми маємо до новобранців ставитися жорстко. Але насправді я знаю, що найголовніше – це не те, яка людина прийде, а якою вона стане.

"Братство" – це дуже складні операції насправді: вихід у тил ворога, диверсійні операції, стабілізація важких ділянок фронту. Легенди ходять навіть про деяких бійців підрозділу. Це правда.

Серед вимог, аби потрапити до батальйону, є також відчайдушність. Можете розшифрувати, як ви це бачите?

Відчайдушність – це готовність пожертвувати собою. На жаль, цей момент, напевно, для інтерв'ю трошки жорсткуватий, але правда в тому, що солдат відрізняється, наприклад, від поліцейського.

Я зі всією повагою до поліцейських кажу, що різниця в тому, що солдат – це та людина, яка готова пожертвувати собою.

Поліцейський – це все-таки мисливець. Якщо порівняти мисливця і того, хто приносить себе в жертву, то поліцейська операція – це повний розрахунок, це план, це три терориста, сто п'ятдесят поліцейських, снайпера, все намагаються прорахувати. Ясно, що не все прораховується, але це все-таки мисливець.

Солдат дуже відрізняється в цьому плані. Я відразу це зрозумів. Це людина, яка готова принести себе в жертву. Солдат – це людина, яка приносить себе в жертву. Коли вона йде в бій, вона приносить себе в жертву.

Безумовно, він виживає, робить складні задачі, але має бути готовим віддати своє життя за Батьківщину. Якщо у нього цієї готовності нема, це поганий солдат. Він не буде виконувати ці складні задачі, які ставлять Головне управління розвідки, Збройні сили України, Сили спеціальних операцій.

Ілюзія, що все можна прорахувати, – неправда. Коли боєць іде штурмувати будівлю, він не може спланувати, з якого боку сидить ворог, в якому кущі сидить ворог і хто перший вистрілить. Я великий противник тих ілюзій, що можна все спланувати. Неможливо, це все хаос.

І ти ступаєш ногою в хаос. Якщо у тебе немає готовності за Батьківщину, за свого командира, за свою віру, за своїх побратимів принести себе в жертву, то нічого доброго з цього не вийде.

Віра в Бога, ризиковані операції і висадка в Криму

Як вам особисто віра в Бога допомагає брати участь у таких ризикованих операціях?

Дуже допомагає, як і кожному бійцю. Я теж свого часу починав як боєць, був поранений свого часу і зараз от лише так.

Я більш того скажу, що всі операції, які у нас вдавалися (а в нас дуже багато операцій було дуже складних), траплялися лише за рахунок молитви, за рахунок того, що Бог був на нашій стороні.

Мені навіть якось колеги казали: ти занадто багато про Бога говориш. В людей складається ілюзія, що ви ставите ставку не на підготовку, не на планування, а на Бога. На жаль, це правда. Але питання не в поганій підготовці і не в поганому плануванні.

Просто коли ти плануєш такі задачі, як висадка десанту в Крим. І єдиний підрозділ, якому вдалося це зробити – це "Спецпідрозділ Тимура"… Вдалося це зробити лише тому, що Бог був на нашій стороні.

Неможливо спланувати, щоб люди пішли на відстань двісті кілометрів вночі в морі, потім зробили завдання і потім ще й повернулися всі живі. Це як двісті кілометрів туди, двісті назад. Якщо навіть не блукати, як з Києва до Одеси на машині, це дуже далеко, а це ще на гідроциклах. Це була моя ідея – робити все на гідроциклах. І це вдалося.

"Боргезе" та екс-начальник воєнної розвідки Кирило Буданов / Фото – фейсбук Олексія Середюка

Коли ти щось собі плануєш, а особливо складні задачі, мають бути якісь дуже оригінальні рішення. Це тільки Бог може допомогти, щоб ця задача здійснилася, щоб це погодило керівництво, щоб команда тобі повірила, щоб твої офіцери, щоб бійці, які будуть виконувати цю задачу, сказали: так, я згоден. Бо такі складні операції робляться тільки добровольцями.

Чому? Тому що людину неможливо примусити: він придумає мільйон причин, чому в нього щось сталось. Там мільйони різних проблем: скутер поламався, заправка не підійшла вчасно, ще якісь труднощі, заблукали в морі. Безліч причин, чому боєць може сказати, що не вийшло.

Це стільки нюансів, стільки моментів, які мають поєднатися для виконання такої складної задачі. Навіть жодний штучний інтелект і через сто років це не розрахує, тому що стільки випадковостей неможливо прорахувати. І лише Бог може вирівняти твій шлях, всі ці випадковості зробити тобі на допомогу.

Фото – фейсбук Олексія Середюка

Я навіть на пункті управління, коли волонтери запитали, що вам привезти, подумав: у нас немає ікони на пункті управління, хоча ми християнський підрозділ. Нам підвезли ікону. Але і до того, як її привезли, я знав: коли є якісь складні моменти, от на межі трагедії, я знаю, що потрібно вийти в іншу кімнату, помолитися і чудо буде. І я так роблю. І чудо стається, і трагедія не відбувається.

Російсько-українська війна з християнської точки зору

Думаю, що скептики, які будуть дивитися нашу розмову, можуть сказати, що ви доволі релігійний підрозділ. А як ви пояснюєте, що Бог допустив російсько-українську війну? Тобто як ви її трактуєте от з християнської точки зору?

Світ переповнений гріхом, а гріх сприяє злочинам і трагедіям. І багато різного зла в світі саме через те, що існує гріх. Від хвороби до якихось особистих проблем в сім'ї, в країні, на міжнародному рівні – це все пов'язано з гріхом.

Нам, християнам, це зрозуміло. Переказати це атеїсту дуже важко… В особистому житті у тебе буде все добре, якщо ти будеш з Богом. Твої діти будуть тебе слухатися, твоя дружина тебе буде любити, у тебе буде на роботі все добре. Якщо ти не з Богом, то все піде шкереберть.

Все дуже просто. У християн все дуже просто. І на світовому рівні це логічне пояснення: відійшли від Бога.

А коли ви на полі бою зустрічаєте оцих росіян або коли вони потрапляють у полон, в тих, хто називає себе християнами, які аргументи ви від них чуєте? Чого вони пішли там убивати ближнього свого, так би мовити?

Я останній раз, коли взяли полонених, поцікавився: вони православні? Вони кажуть: так. Я поїхав навіть з ними поспілкуватися, і мені було дуже цікаво.

Я їх запитую: ну от скажіть, а яка у вас аргументація? От ви православні? Він каже: так, я православний. Ви ходите в церкву? Каже: так, я ходжу в церкву. Я кажу: а як так, що ти пішов, ти ж розумієш, що це не твоя земля? Тебе послали. Ти йдеш убивати православних.

Тобто як можна бути православним і йти вбивати православних? Ваші ракети падають на наші церкви, вони згорають. Ви можете собі придумати, що є якісь там режими ворожі, все. Але ж це люди, це бабусі, це діти. Це ви знищуєте мирне населення.

Вони пояснюють це тим, що їм там розповіли, що тут всі фашисти і всіх треба перемогти, і всіх треба убити. Але в той же час вони впадають у ступор. Бо я кажу: перемогти – це ж вбити? Вони кажуть: ну, виходить, що так. Я кажу: ну як ти можеш, православний, йти вбивати? Тобто ми-то захищаємося. У них у всіх на цьому моменті відбувається ступор, і вони не зовсім розуміють свою позицію.

А як далі? Ну от вони потрапляють в полон до українських військових. Не тільки ж про "Братство" йдеться. Я недавно в таборі побувала для військовополонених на Заході України, і вони всі такі здивовані. Кажуть, що взяли їх у полон українські військові, полікували, дали щось поїсти, попити, забрали з лінії бойового зіткнення, і вони про це розказують зі здивуванням. Вони змінюють якось свою парадигму не тільки щодо українців, а й щодо християнства, наприклад?

Безумовно, вони дуже здивовані. Їм перед цим показують різні відео, якісь жахи розповідають, що хтось там, якийсь, просто що з ними там таке будуть робити, там знімати шкіру живцем, ще там щось. Безумовно, такого немає в Збройних силах України.

Але в той же час з приводу нашого підрозділу я вимагаю від бійців, щоб ми ставилися до полонених, як християни. Християни до ворога мають ставитися відповідно, тобто з повагою.

Це дуже складно, тому що тільки що цей ворог у тебе стріляв, і ти як християнин не маєш мати сумнівів. Ти маєш бути готовим і найліпшим серед всіх інших бійців, атеїстів і язичників, бути найліпшим солдатом, найліпше його вміти перемогти.

Але коли цей ворог лежить поранений, беззахисний, у нього немає автомата, він потрапив до тебе в полон, ти маєш проявити християнську любов. Ти маєш його витягнути, вилікувати, ти не маєш над ним знущатися. Ми не катуємо своїх полонених, яких беремо в полон.

Вони дуже вражені, що ми їх витягуємо, що це ризиковано часто. Людина ризикує собою для того, щоб витягнути полоненого. Це часто навіть нераціонально.

Командири бригад і інших підрозділів іноді бувають вражені, коли боєць [Братства, – 24 Канал] молиться за порятунок полоненого, тому що полонений зв'язаний, йому важче сховатися від дрона того ж російського, який по нас б'є, а нашому бійцю трошки легше, і він молиться за порятунок цього полоненого, щоб він вижив, щоб його витягнути, щоб його врятувати.

Це християнська позиція. Вони дуже вражені потім, і багатьох, до того, як ми їх передаємо далі, багато хто згоджується, висловлює бажання воювати разом з нами. Навіть до того, як його вивели з позиції, багато цих росіян настільки вражені, що вони хочуть воювати разом з нами. Кажуть: дайте нам автомат, ми будемо з вами воювати.

Яку роль в отій російській пропаганді відіграє саме їхня оця православна церква?

Будь-яка держава буде використовувати всі механізми для впливу на людей.

Російська держава в цьому плані завжди мала успіхи. Навіть Сталін використовував церкву для своїх інтересів, і завжди спецслужби будуть цим користуватися.

Але головне тут підкреслити, що це не означає, що всі християни в Росії вороги, що вони всі погані. Там є звичайні люди, яких обдурили, якими користуються, вони є жертвами пропаганди, заблудші душі, і не треба їх усіх ненавидіти.

Але треба розуміти, що це механізми, якими користується ворог. Він користується так само, як ФСБ, як ГРУ, як своїми збройними силами, так само він користується церквою, протестантами, православними, буддистами, мусульманами. Все це під контролем у Кремля.

Коли держава ворожа, коли вона хоче нас знищити, вона використовує всі інструменти, всі пропагандистські інструменти, аби знищити нас чи кого-небудь іншого.

Україна, релігійна свобода і російська кампанія за кордоном

За кордоном, на превеликий жаль, побутує низка стереотипів і міфів щодо українців і щодо саме релігійних прав і свобод. З тим, як Україна почала забороняти російську православну церкву і намагатися зменшувати кількість московського патріархату, росіяни активізували свою кампанію, там, у Сполучених Штатах, у Європі. Буцімто ми тут всіх християн утискаємо, подавляємо і не тільки. На вашу думку, чи можливо якось із цим боротися, зокрема і завдяки прикладу вашого батальйону?

Безумовно, це потрібно робити, тому що ворог користується нашими труднощами. Труднощі є і у них, просто у них пропаганда це все приховує. Але труднощі у нас, безумовно, є.

У нас сімдесят відсотків – це православні в нашій країні. Сімдесят відсотків – це дуже багато. Але ворог і певні елементи і в Європі, і в Україні показують, що це якась держава нехристиянська.

Я спілкувався в Європі з рядом журналістів і людьми, і вони думають, що Україна – це держава, де хаос, анархія. Вони тільки чують про корупцію і про те, що тут усіх утискають.

Коротше кажучи, це дуже нагадує якийсь первісний лад. Це не так. Перше – це неправильно показують. Друге – те, що в нас в Україні є, потрібно показувати. Цим ми якраз і зайнялися.

Фото – "Християнський корпус"

Сімдесят відсотків християн в країні – це означає, що сімдесят відсотків християн в Збройних силах України, в різних підрозділах. Вони є.

Цю роботу треба надолужити, ми цим займаємося. Тоді буде і бачення назовні, що реально воно є, що ці люди – це традиційне суспільство здавна, що тут є християнські цінності, що в цих людей є чесноти. А оця карта, яку розігрує Росія, показуючи, що ми тут всі такі "антихристияни", – це не так. Це просто маніпуляція.

І так само не можна маніпулювати тим, як часто на різних заходах підкреслюють якесь там ліберальне бачення Збройних сил України, українців. Україна дуже різна, дуже різні бачення. У нас тут свобода взагалі, і можна навіть мітинги проводити під час війни.

Виступ Олексія Середюка на молитовному сніданку / Фото – "Християнський корпус"

Наше завдання – показати це Європі, Україні і показати світові. Я на Національному молитовному сніданку, коли була можливість помолитися за Україну разом з Президентом України і з усіма конгресменами з Америки, був вражений, що це настільки важливо.

Люди підходили і дивувалися, ці всі американські конгресмени дивувалися, що виявляється, це дуже важливо в Україні. Потім мене запросили на форум протестантський, і там була можливість виступити. Вони не знали, що це в Україні є, що це взагалі актуальна тема, що в війську є християни, що вони моляться, що вони за традиційні цінності.

Для них це була сенсація. Тому ми продовжуємо цю роботу. Я вважаю, що вона продуктивна і дасть свої результати і на світовому рівні теж.

Християнський корпус: допомога пораненим, родинам і полоненим

Бойові підрозділи, які беруть участь у захисті України від ворога, також об'єдналися у Християнський корпус. Чи можете ви детальніше про цю ідею розповісти? Як ініціатива опікується бійцями?

У 2022 році я ставив за пріоритет виконання операцій, і мене не хвилювало, що буде після війни. Це не моя зона відповідальності не тому, що я не хочу цим займатися, просто я не маю коли.

Ти сидиш в підвалі цілодобово, не спиш, і ти не можеш займатися полоненими, пораненими, їхніми родинами. Це дуже боляче і дуже важко, коли ти не спілкуєшся з цими родинами.

Десь рік тому, ми зрозуміли, що коли вже виросли до батальйону, ми зрозуміли, що ця ніша, яка дуже важлива насправді, – це те, що буде з бійцем після війни. І, виявилося, що він лишається напризволяще.

Ми почали спілкуватися з командирами інших батальйонів у Головному управлінні розвідки і зійшлися з тими, які християнські. Це такі, як батальйон "Стугна", такі як "Реванш" та багато інших, які несуть теж християнські чесноти, несуть ці християнські цінності.

Ми багато говорили про те, що місія, перемога – це найважливіше, що має бути. Але наші бійці, які залишаються після бою поранені, з ампутаціями, їхні родини – хто ними має займатися? У державі поки що немає системи, хто реально може ними опікуватися.

Фото – фейсбук Олексія Середюка

Йдеться не про те, щоб їм дали якісь п'ятсот гривень чи мільйон. А про те, хто з тобою буде спілкуватися, хто тобі знайде роботу, якщо це ампутант, хто буде допомагати з твоїми проблемами, лікувати, і багато інших проблем.

Наприклад, у мене є полонені в нашому підрозділі, яких досі не обміняли. Вони ж три роки в полоні, деякі менше, деякі більше. Хто буде цим займатися? Хто буде з цими родинами спілкуватися? Якщо я християнин, то я маю і за це перейматися. В першу чергу війна, в другу чергу це.

Ми об'єдналися на цих чеснотах. Я спочатку думав, що це будуть дуже незрозумілі цілі. А потім дуже здивувався, що це підтримали інші комбати. Ми придумали ідею "Християнський корпус": ми об'єдналися в таку спільноту, щоб зараз залучати і Збройні сили України, щоб ми займалися лікуванням, опікою, допомогою своїх поранених.

Виявилось, що це у всіх проблема. Коли ми це оголосили, я ще більше здивувався, що люди самі почали приходити. Бог до нас почав приводити багатих людей, меценатів, які реально хочуть допомогти. Просто ніхто не оголошує: допоможіть конкретно оцьому пораненому, у якого немає ноги, йому треба, наприклад, мопед, на якому він може просто в магазин їздити.

Держава не дає мопеди і того, хто прийде з тобою спілкуватися. І виявилось, що це дуже актуальна тема, до нас почали приєднуватися нові й нові меценати, волонтери, фонди. Ми змогли об'єднати різні сфери суспільства навколо допомоги пораненим, родинам загиблих, родинам полонених.

Це велика робота, яку ми тільки починаємо. Ми намагаємося залучати якомога більше меценатів, тому що це величезні ресурси. Волонтери можуть, меценати можуть, бізнесмени можуть. Просто це треба організувати. І от ми на цьому організувалися.

Вийшов потужний рух, і ми набираємо оберти. Я впевнений, що скоро зможемо забезпечити повну допомогу своїм пораненим.

Фото – "Християнський корпус"

Друге питання – це допомога християнам взагалі в Збройних силах України. Знаходити їх і допомагати. Ми зараз готуємо з'їзди для капеланів в Збройних силах. Християни мають триматися разом, і вони мають триматися в Християнському корпусі.

Якщо підсумувати саме тему релігії, я б так сказала, про релігію упродовж віків дискутують. Думки бувають різні, але все ж таки релігія, віра залишається з нами через ці тисячоліття. На вашу думку, у стратегічному плані, коли ми говоримо про перемогу над ворогом, про розбудову України як вільної держави з певними цінностями, наскільки у цьому процесі потрібне християнство?

Як і я казав про маленький підрозділ, який виходить у бій, лише з Богом це можливо зробити. Бог вирівнює всі стежки і робить все, щоб допомогти тим, хто просить. Так само і великі формування. Так само я вважаю і в Головному управлінні розвідки, так само і в Збройних силах України, так само і в державі, що в першу чергу це потрібно, щоб Бог був на першому місці.

Тоді все, що в світі буде відбуватися, нам буде йти на руку. Ми не можемо підготуватися до майбутнього, ми ніколи не будемо знати майбутнього. Бог нам прямо про це каже, але ми можемо бути з ним, і він сам все зробить.

Бог – на першому місці. А що значить Бог на першому місці? Це мир, це єднання серед конфесій. У нас в підрозділі є як протестанти, так і православні, так і греко-католики. Ми беремо всіх, і ми побачили, що це дуже продуктивно.

Я бачу, що біля мене свій. Це протестант, але він свій. Тоді мені, навпаки, дуже цікаво з ним спілкуватися: а що у нього в душі? Як він бачить Бога? Це дуже цікаві дискусії. У нас вони відбуваються між боями, і це дуже цікаво.

Тому і в країні я вважаю, що якщо ми будемо з Богом, то буде мир і злагода, і буде якась Рада Церков, буде мир і спільний рух до благополуччя. Україна завжди була багатоконфесійна, завжди. Але питання: як це все помирити?

Мусульмани на війні і російська експлуатація релігії

Мусульмани на фронті вам траплялися? Очевидно, що в українських силах оборони це не така велика частка, як християни, але, ну, це зокрема, там, кримські татари, велика кількість із них, хто досі плекає свою віру, релігію і традиції. Серед українських сил оборони їх мало, а серед російських окупантів їх, на превеликий жаль, багато. Яке ваше ставлення до мусульманської складової російсько-української війни?

Таке саме, чесно сказати, як і до всіх інших релігій, як і до буддистів, як і до язичників. Вони теж є в Збройних силах, багато дуже хороших людей.

Мусульмани – хороші люди. Шкода, що їх використовує ворог. Шкода, що дуже ефективно використовує. Росія вміла використовувати, на відміну від України, релігії, нації, організації. Вона вміє це все собі на користь. Це такий величезний організм, який вміє оце все в себе впихнути.

На жаль, Україна не дуже вдається в цьому плані це робити. Нам потрібно використовувати і мусульман, залучати, заохочувати, давати їм можливості, не робити постійні обшуки в їхніх мечетях.

Я не кажу, що не треба боротися зі злочином. Злочинців треба саджати і розслідувати. Але не потрібно створювати постійний тиск, робити з них ворогів. Потрібно всіх вміти залучити. Буда свого часу вмів залучити дуже багато різних сил, дуже складних, і зміг зробити таку велику армію, яка виконувала задачі.

Зима, масовані атаки і війна на виснаження

Ми з вами говоримо у день після чергової масованої атаки ворога: балістика, крилаті ракети, шахеди. Із них більше половини – це реактивні шахеди, з якими зараз, поки що, Повітряні сили не можуть сповна боротися. А як ви для себе характеризуєте оцей період, в якому ми зараз перебуваємо? Це якийсь новий етап війни? Це, можливо, кульмінація, на вашу думку?

Я, напевно, не сильно оптимістичну річ скажу для співвітчизників, що ще з початку війни, коли спілкувався з друзями, з журналістами, озвучував бачення: мені весь час здавалося, що війна якась несправжня.

Так, дуже багато людей гине. Але якщо ми подивимося на історію, на Першу світову війну, на Другу світову, то побачимо, що у нас зараз трошки якось не весь потенціал використовується. Тобто війна ще не набрала свої оберти… Саме тому я закликаю молодих людей іти в армію, тому що пересидіти, перечекати не вийде.

Водночас для цивільного населення очікувати, що ми можемо пересидіти… На жаль, ворог налаштований рішуче знищувати все. І, на жаль, це війна на винищення просто от всього, вона ще нас чекає. Логістика, енергетика, водопостачання – це все ще нас чекає. Ворог це все планує і буде робити.

Те, що зараз відбувається, це ще не пік. Але чи є в нас шанси вистояти проти такої тактики? Та звичайно. Треба бути готовим, треба мати запаси… Треба готуватися до зими, до серйозних подій, якийсь запас палива мати, будинок за містом, тому що в містах завжди важче виживати в такі моменти, ніж у приватному секторі.

Україна готується. Збройні сили готуються до цього. Питання не в тому, що ці руйнації відбуваються через те, що Україна не готова. Ні, просто градус зростає. Росія ще більше використовує засобів, ми ще більше захищаємося.

Безумовного потенціалу у Росії не стільки, щоб нас перемогти. Але цей момент – не злякатися, витримати, не капітулювати – це те, що в нашому суспільстві є, слава Богу. Суспільство готове до того, щоб триматися. Головне не злякатися, а витримати.

Українські далекобійні удари і зміна ситуації на фронті

Є також і відповіді України Російській Федерації за той терор, який країна-агресорка влаштовує. А як ви оцінюєте далекобійну компоненту?

Ми займаємося не далекобійними БпЛА. У нас спецназ, який безпосередньо чи заходить в тил, чи штурмує, чи виконує якісь такі задачі більш для піхоти. Але ми бачимо безпосередньо на фронті, що ворогу дуже стало складно. Це правда.

У них велика проблема з постачанням, велика деморалізація через те, що паливо не підвозять для їхньої техніки, немає постачання боєкомплекту, дронів, людей. У них величезні проблеми в зв'язку з тим, що ми змогли це переламати і наші БпЛА їхню логістику знищують.

Нам це дуже відчутно. Ворог став деморалізований, ворог став готовий до здачі в полон. Зараз вони багато здаються. У 2022 – 2023 такого не було. Зараз ми по перехопленнях читаємо, що вони там одне одному панічно розповідають: все пропало, постачання немає, нема вам чим допомогти.

Коли ми говоримо з іноземними журналістами, вони питають: а що потрібно для того, щоб скористуватися цією перевагою? Тут безумовно є непопулярна тема – ким це все захоплювати. У нас є можливості захоплювати території, просуватися вперед. Але питання про мобілізацію – це складні, дуже непопулярні питання.

Лише бійцями, лише ногами. Той, хто скаже, що війна зараз перейшла в технологічний рівень, – неправда. Коли придумали арбалети, думали, що піхота вже не буде потрібна. З того часу придумали авіацію, артилерію, дрони. Але потрібні люди, які підуть, оці герої, які пожертвують собою, ризикнуть і принесуть перемогу на своїх плечах.

Боєць, який іде в бій, – це найважливіша бойова одиниця, яка взагалі є на фронті. Ми технологіями можемо дуже багато зруйнувати, але перемогти може тільки піхотинець. Якщо його нема, нема перемоги. Ми можемо нашкодити, ми можемо все зруйнувати, але без піхотинця нема перемоги.

Саме піхота робить всю війну. І я своїм бійцям кажу, що ми не те що не кращі за Збройні сили, нам за честь, коли можемо десь на складній ділянці фронту прийти, допомогти цим мужнім людям, цим титанам, які тримають позиції, які тримають фронт. На них все тримається. Але з технологіями, безумовно, краще.

Воєнна розвідка: шлях від аматорства до елітної бойової компоненти

На завершення нашої розмови хочеться трохи про ріст і розвиток українських Сил оборони. Але я спитаю саме за розвідників. Ми з вами говоримо трохи після Дня воєнної розвідки. Це початок вересня. Це вітання розвідникам, але це також і спогади про те, як сильно розвинулось ГУР МО України за останні понад чотири роки, майже п'ять повномасштабного вторгнення і загалом з початку нашої незалежності. Як ви оцінюєте цей ріст і трансформацію, відколи ви у розвідці і до сьогодні, наскільки зросла ось ця бойова компонента, якість, мотивація бійців?

Неймовірне свято, я відчуваю серцем цей день, тому що це не просто символічна дата, це день, коли ми згадуємо всіх героїв, які доклали своє здоров'я, поклали своє життя за розвідку, за Україну. Це надзвичайно складні операції, які ми всі пройшли. Ріст, досвід, шлях цей – неймовірно.

Ми були аматорами. Я прийшов в Головне управління розвідки: нас взяли завдяки нашому натхненню і енергії, але підготовки у нас було так собі. Питання не в підготовці, а в досвіді.

Попри те, що ми з 2015 року, все одно цього було недостатньо для того, щоб бути в Головному управлінні розвідки. Але я вдячний, що тодішній керівник Головного управління розвідки Кирило Буданов побачив потенціал і в моїй групі, яку ми потім розвинули в батальйон. Спочатку нам довірили дуже складні задачі, по силах нашим, і ми, мені здається, достойно їх виконували.

Це був ріст – від звичайних хлопців-хуліганів до серйозних бійців. І зараз те, що є зараз, це на дуже високому рівні. Я навіть сказав би, що у мене є трохи жаль, що цей потенціал не весь використовується на війні.

Я знаю, що, як колись писав Клаузевіц (пруський генерал, воєнний теоретик, – 24 Канал), перемагає не той, хто виграє бій, а той, хто найбільше має резерву. Коли йде бій, суть не в тому, хто бій виграв, а в тому, у кого найбільше резерву. Коли воєначальник бачить, що у тебе резервів нема, а у ворога ще достатньо, значить, ти можеш оголошувати капітуляцію.

Саме про це йдеться в Україні зараз. Тому що ще не було повної мобілізації, ще довго не буде мобілізації двадцятилітніх і багатьох інших. Так само і тут – не весь потенціал Головного управління розвідки використовується на війні. Я сподіваюся, що буде використано, тому що потенціал дуже великий.

Це і технологічний дуже високий рівень, це і БпЛА, і НРК, і взагалі весь цей закордонний досвід. Багато хто корисно чи технологічно нам допоміг. Зараз це поєднання з нашим досвідом – надзвичайна армія, я скажу, найвищого рівня взагалі у світі.

Головне Управління Розвідки – це бійці, які безпосередньо в дуже складних умовах, у дуже складних операціях набули досвід і використали технології, розвинули ці технології.

Жодна країна світу такого досвіду не має. І я впевнений: це те, що наша країна береже на завтрашній день для остаточної, вирішальної битви.

Це інтерв'ю було скорочено та виправлено для кращого розуміння аудиторією.