Небезпечна гра на межі: Кремль намагається намацати головну вразливість НАТО

Останніми тижнями в дискусіях про безпеку НАТО дедалі частіше звучить питання, чи може Росія спробувати перевірити готовність Альянсу до спільної відповіді. Йдеться не лише про можливу відкриту агресію, а й про кібератаки, диверсії, порушення повітряного простору, перешкоди GPS та інші дії, які складно однозначно назвати початком війни.

Про це пише The Conversation.

Росія тисне на НАТО без прямої війни

Останнім часом увага військових та політиків дедалі більше зосереджена на так званих гібридних загрозах. Їхня особливість у тому, що вони дозволяють створювати проблеми для противника, не переходячи очевидної межі відкритого збройного конфлікту.

До таких дій належать кібератаки, диверсії, дезінформаційні кампанії, порушення повітряного простору, втручання в роботу навігаційних систем і поява безпілотників у заборонених зонах.

15 вересня винищувачі, за даними джерела, збили безпілотник, який, імовірно, порушив повітряний простір Литви. Данія також звинуватила російський військовий корабель у застосуванні сигнальних ракет поблизу свого вертольота в Балтійському морі.

Такі інциденти створюють для НАТО складну ситуацію. Вони можуть бути достатньо серйозними, щоб вимагати реакції, але водночас недостатньо однозначними для негайної військової відповіді.

Москва може шукати слабкі місця Альянсу

Автор аналізу припускає, що метою Росії може бути не пряме зіткнення з НАТО. Москва може перевіряти, наскільки швидко союзники домовляються між собою та чи однаково вони оцінюють небезпеку конкретних інцидентів.

Це особливо важливо через різне сприйняття російської загрози всередині самого Альянсу. Для Польщі та країн Балтії Росія є центральною безпековою проблемою, тоді як південні члени НАТО більше уваги приділяють нестабільності в Північній Африці та Середземномор’ї.

Тому стримування Росії сьогодні залежить не тільки від кількості танків, літаків чи ракет. Не менш важливо, чи зможуть 32 країни швидко домовитися про спільну реакцію у ситуації, де немає очевидного сценарію.

Що буде якщо Росія атакує країну НАТО

У центрі цієї проблеми перебуває стаття 5 Північноатлантичного договору. Вона передбачає, що збройний напад на одного союзника розглядається як напад на всіх, а кожна країна-член має надати допомогу державі, яка зазнала атаки. Водночас це не означає автоматичного рішення всіх союзників одночасно вступити у війну: конкретні дії кожна держава визначає сама. (НАТО)

Саме тому важлива не лише юридична норма, а й віра потенційного противника в те, що союзники справді виконають свої зобов’язання. Якщо Росія вважатиме, що члени НАТО не зможуть домовитися про відповідь на серйозну провокацію, це може послабити ефект стримування.

Особливо складним є питання масштабних кібератак або диверсій проти критичної інфраструктури. Наприклад, якщо внаслідок атаки будуть паралізовані електромережі, банки чи системи зв’язку, не завжди очевидно, чи достатньо цього для застосування механізмів колективної оборони.

Європа має готуватися до більшої відповідальності

Ще один фактор невизначеності — роль Сполучених Штатів у європейській безпеці. Протягом десятиліть саме американські військові можливості були важливою частиною здатності НАТО реагувати на масштабну загрозу.

Водночас європейські союзники дедалі активніше обговорюють необхідність самостійно брати на себе більшу частину відповідальності за оборону континенту. Це не означає виходу США з НАТО, однак Альянс має враховувати ситуацію, у якій американські ресурси можуть бути одночасно потрібні в різних частинах світу.

У НАТО для цього розвивають концепцію багатодоменних операцій, яка передбачає узгодження дій у різних сферах — від сухопутних, морських і повітряних сил до космосу та кіберпростору.

Головний виклик для НАТО — зберегти єдність

Внутрішні політичні відмінності також впливають на здатність Альянсу реагувати на загрози. Країни НАТО мають різні стратегічні пріоритети, а політичні зміни всередині окремих держав можуть впливати на їхнє ставлення до міжнародних зобов’язань.

Водночас це не означає неминучого розколу. Деякі політичні сили, які виступають із націоналістичних чи популістських позицій, навпаки, підтримують збільшення оборонних витрат і жорсткішу політику щодо Росії.

Тому головне питання для НАТО полягає не в тому, чи готовий Альянс до прямої війни — його військові можливості залишаються важливою частиною стримування. Значно складніше завдання — зберегти політичну єдність у ситуації, коли Росія може постійно випробовувати союзників невеликими, неоднозначними кроками.

Автор аналізу The Conversation робить висновок: нинішня ситуація свідчить радше про занепокоєння і необхідність адаптації, ніж про паніку в НАТО. Для Альянсу важливо не дозволити Росії використати розбіжності між союзниками як слабке місце.