Енергетичне перемир’я: ціна паузи і як не потрапити у пастку

«Умиротворювач – це той, хто годує крокодила, сподіваючись, що той з’їсть його останнім»
Вінстон Черчилль

14 вересня 2026 року Дональд Трамп оголосив у Truth Social, що Україна і Росія домовилися не бити по енергетичних об’єктах одна одної. Наступного дня Володимир Зеленський в ефірі CBS News фактично зафіксував протилежне: домовленості як такої немає. «Ми ніколи не атакуємо першими», – сказав президент України, пояснивши, що Росія продовжує удари, а перемир’я не може діяти в односторонньому порядку.

До зими лишаються тижні, і питання стоїть не в тому, чи потрібне енергетичне перемир’я. Питання в трьох інших речах: чим воно є юридично, що саме кожна сторона кладе на шальки терезів, і чи є в історії зразки, на які можна спертися, замість того щоб імпровізувати вчетверте.

Чи є «енергетичне перемир’я» перемир’ям?

Класичне визначення дає Гаазька конвенція (IV) 1907 року: перемир’я (armistice) – це угода сторін війни про тимчасове припинення воєнних дій (ст. 36); воно буває загальним або місцевим, тобто лише між певними частинами армій у конкретному районі (ст. 37); і має бути чітко встановлене в часі та просторі (ст. 38). Аналітики Центрального науково-дослідного інституту Збройних сил України додають ключове: перемир’я не припиняє стану війни і може бути порушене будь-якою стороною, якщо не має міжнародних гарантій.

Прикладіть цю мірку до «енергетичного перемир’я», і побачите, що перемир’ям у гаазькому сенсі воно не є. Бойові дії не припиняються ані загалом, ані локально. Фронт живе своїм життям. Припиняється не війна, а ураження одного класу цілей.

Термін ужито метафорично, і ця метафора коштує дорого: вона створює в суспільстві очікування паузи, якої не буде. Точніше було б казати про галузевий (секторальний) мораторій на ураження визначеного класу об’єктів – обмеження не за лінією фронту, а за переліком цілей. Це не перемир’я, а «режим взаємного утримання». Називати його варто саме так, бо від назви залежать очікування, а від очікувань – політична ціна зриву.

Правову опору такий режим має. Додатковий протокол І (1977) до Женевських конвенцій забороняє удари по об’єктах, необхідних для виживання цивільного населення (ст. 54), встановлює особливий захист установок, що містять небезпечні сили, зокрема гребель і АЕС (ст. 56), і дозволяє сторонам письмовою угодою створювати зони зі спеціальним режимом (ст. 60). Іншими словами, Україна не просить пільги – вона вимагає виконання норми, яка діє й без жодних домовленостей.

Звідси перша практична вимога, що прямо випливає з Гааги: «у часі та просторі». Заява в соцмережі не є перемир’ям. Перемир’ям є текст із переліком, терміном і механізмом контролю.

Дві різні енергетики

Суть конфлікту інтересів найточніше сформулював сам президент України: «Для Путіна енергетика – це продаж нафти і газу. Для нас енергетика – це електропостачання і газ для наших людей». Це не риторична фігура, а опис двох принципово різних активів.

Для України енергетика – це життя: світло, тепло, вода, лікарні, зв’язок узимку. Ціна ударів вимірюється не грошима, а тим, скільки людей переживе січень. Тут працює ефект людяності й піклування держави про власний народ, і в цьому головна, життєво необхідна складова української позиції.

Для Росії енергетика – це бюджет. Українські удари по нафтопереробці стали найдієвішим економічним важелем за всю війну. За даними Генштабу Збройних сил України (4 липня 2026 р.), з ладу виведено 42,74% загальної проєктної потужності російської нафтопереробки, збитки галузі – $13,5 млрд. За оцінкою Служби зовнішньої розвідки України (8 вересня 2026 р.), нафтогазові доходи РФ у серпні впали на 55% до липня, а за січень–серпень становили $57,97 млрд – на 16,7% менше, ніж роком раніше. KSE Institute фіксує скорочення російського експорту на 68 млн барелів за березень–серпень.

Чи однакові важелі на різних шальках терезів?

Ні. Україна, погоджуючись на мораторій, віддає воєнно-економічний важіль – єдиний інструмент, яким вона сьогодні дістає до російського бюджету, а отже, до спроможності РФ платити за війну. Росія віддає інструмент терору проти цивільних – це те, чого вона за міжнародним правом і так не має права робити. Обмін виглядає нерівним уже на старті, і це головний аргумент скептиків, які прямо називають енергетичне перемир’я пасткою.

Але є зустрічний аргумент, і він сильніший, ніж здається. Люди – найбільший тягар на цих терезах, проте добробут людей не дорівнює їхньому життю. Знеструмлене місто – це страждання; знеструмлена армія – це втрачені життя на фронті. Чим менше грошей заходить у воєнний бюджет ворога, тим менше українців гине в окопах. Саме тому відмова від важеля не може бути безоплатною: вона мусить бути обміняна, а не подарована.

Отже, чи треба Україні сьогодні йти на такий крок? Відповідь однозначна: так, треба. Але всі пункти перемир’я мають бути рівноцінними, а сам режим – економічно рівним і збалансованим за наслідками для обох сторін.

Чи були прецеденти? Так, і їх більше, ніж здається

Уявлення про те, що сторони, які воюють, або б’ються, або миряться, історією не підтверджується. Часткові домовленості, коли війна триває, але щось конкретне сторони домовляються не чіпати – це є радше норма, ніж екзотика.

П’ять умов, без яких це не працює жодного разу

Один текст, а не дві заяви. Березень 2025-го провалився саме тому, що США домовлялися з Києвом і Москвою окремо, і сторони мали різні версії – різні терміни та різні переліки об’єктів.

Перелік об’єктів. Саме це й пропонує президент України: «Якщо вони кажуть: «Ми не атакуємо ці об’єкти», тоді вони мають покласти на стіл перелік своїх об’єктів – тих, які вони не хочуть, щоб ми атакували». Індо-пакистанська практика доводить: обмін координатами працює десятиліттями навіть між ворогами.

«Жодним видом зброї». Формула Зеленського закриває лазівку 2025 року: дрон, ракета, артилерія, диверсія – усе або нічого. Інакше заборона на один засіб ураження перетворюється на дозвіл на решту.

Незалежний моніторинг. Спільний координаційний центр (стамбульський зразок) або місія з мандатом Ради Безпеки ООН (ємєнський UNMHA). Без цього немає ні фіксації порушень, ні відповідальності за них.

Автоматична ціна порушення. Заздалегідь погоджений наслідок: повернення санкцій, розблокування конкретного пакета озброєнь, зняття обмежень на дальність ударів. Порушення має коштувати дорожче за дотримання – це єдина гарантія, яка не залежить від доброї волі Москви.

Рівновага шальок: енергетика за логістику

Якщо для Росії «енергетика» – це експорт нафти й газу, то український еквівалент – це не електромережа, а агроекспорт і портова логістика. І цифри тут співмірні. Через удари по портах Одещини Україна втратила близько третини потужностей із перевалки зерна: відвантаження скоротилися приблизно з 6 до 4 млн тонн на місяць (Українська аграрна конфедерація, 15 липня 2026 р.). Одеські порти обслуговують близько 90% морського експорту українського зерна. Bloomberg із посиланням на Oxford Economics оцінює ризик втрат у 1,8% ВВП у 2026 році та 2,1% у 2027-му, за важкого сценарію – до 5,3%; НБУ називає цифру $2,5 млрд за рік. Ідеться про 30 млн тонн агроекспорту – саме на недоторканності цього потоку Україна й наполягає.

Тому паритетна формула – не «об’єкт за об’єкт», а «потік за потік», «дохід за дохід»: мораторій на удари по енергетиці плюс недоторканність аграрного експорту, портової та припортової інфраструктури й суден. Прецедент саме такої симетрії вже існує: Чорноморська зернова ініціатива запрацювала не тому, що сторони подобрішали, а тому, що паралельно з нею був підписаний меморандум ООН–РФ про безперешкодний експорт російського продовольства й добрив. Кожна сторона отримала свій потік, і рівно доти, доки Москва вважала цей потік цінним, режим тримався.

Декілька можливих варіантів

Розглянемо чотири робочі моделі. Вони не виключають одна одну: оптимальна конфігурація складається з них, як із деталей.

Модель А. «Стамбульська» – дзеркальні угоди. Два ідентичні документи: Україна підписує з посередниками (США, Туреччина, ООН), Росія – окремо з тими самими посередниками; прямої угоди між Києвом і Москвою немає, дотримання фіксує спільний координаційний центр. Плюс: обходить політичну неможливість прямого підпису й має робочий прецедент 2022–2023 років. Мінус: вихід однієї сторони обвалює конструкцію за добу – як у липні 2023-го.

Модель B. «Індо-пакистанська» – обмін переліками. Сторони через посередника обмінюються переліками захищених об’єктів із координатами; перелік оновлюється у фіксовану дату, жодного політичного визнання не потрібно. Плюс: найдешевша і найшвидша у запуску, доведено життєздатна понад тридцять років у стані відкритої ворожнечі. Мінус: захищає лише те, що внесено до переліку, усе поза ним за замовчуванням лишається законною ціллю.

Модель C. «Паритетна» – енергетика за логістику. Мораторій на удари по енергетиці обох сторін плюс недоторканність агроекспорту, портів і цивільного судноплавства: два кошики, а не один. Плюс: єдина модель, яка справді вирівнює шальки, і вона має структурний прецедент. Мінус: складніша в погодженні, бо Росія опиратиметься саме тому, що втрачає важіль тиску на український експорт.

Модель D. «Зимовий гуманітарний мораторій». Вузький, чітко обмежений у часі режим, наприклад, із 15 листопада до 15 березня, з автоматичним продовженням за відсутності зафіксованих порушень. Плюс: найлегша для політичного ухвалення обома сторонами, спирається на гуманітарну логіку, яку важко публічно відкинути, а сезонність знімає болісне питання «назавжди чи ні». Мінус: дає РФ передих для відновлення НПЗ до весни, тому потребує прямої фіксації, що після 15 березня обмеження знімаються автоматично, без окремих переговорів.

Невиконувана умова…

Залишається змінна, якої не вирішує жодна модель, і це сама Росія. Її послужний список промовистий: Мінськ-1 і Мінськ-2, вихід із зернової ініціативи в липні 2023-го, зрив енергетичного мораторію в березні 2025-го, а тепер оголошена Трампом домовленість, якої, за словами президента України, фактично немає. За даними Financial Times, Путін не поспішає з угодою до зими, бо вважає, що удари по українській енергетиці в холодний сезон посилять тиск на Київ. Якщо російське керівництво не бачить власної вигоди, домовленостей не буде – будуть балачки, кров і обман. Це не характеристика народу, а опис моделі поведінки держави, для якої війна є способом існування влади.

Отто фон Бісмарку традиційно приписують фразу: «Угоди з Росією не варті й паперу, на якому написані». Документального підтвердження цитата не має, але політична практика останніх 30 років надає їй сили, якої бракує архівам.

Висновок звідси, однак, не «не домовлятися». Висновок інший: не покладатися на добру волю – зробити порушення дорожчим за дотримання. Угода з Москвою має рівно ту цінність, наскільки автоматичною є ціна її зриву. Усе інше – справді папір.

Енергетичне перемир’я може стати першим дієвим кроком до деескалації гарячої фази війни, як і сказав президент. Але лише за умови, що його напишуть як документ, а не оголосять як новину, в якому будуть перелік, термін і моніторинг, а на другій шальці терезів лежатиме український хліб, а не сама лише готовність Києва до компромісу.

Олег Семененко, для «Главкома»