Чи дійсно зухвалий авантюрист Генріх Шліман вкрав славу відкриття Трої у британського вченого

Для кабінетних істориків ХІХ століття це місто було таким самим примарним, як Атлантида чи Ельдорадо. Але земля під палючим сонцем Анатолії, на пагорбі Гіссарлик, терпляче чекала на свій час, і перетворення стародавнього міфу на найбільшу археологічну сенсацію в історії людства таки відбулося. А як саме, 24 Канал розповість трохи докладніше.

Чому лаври першовідкривача дісталися авантюристу, а не вченому?

Це історія про одержимість, великі гроші та цинічну історичну несправедливість. А почати її варто з того, що коли будь-де та будь-хто починає говорити про відкриття Трої, масова свідомість миттєво видає ім'я Генріха Шлімана – німецького комерсанта, який нібито з томиком Гомера у руках самотужки знайшов втрачене місто. Проте правда набагато драматичніша – справжнім інтелектуальним батьком відкриття Трої був британський дипломат, ерудит і археолог-аматор, який роками жив у регіоні Троади.

Це Френк Калверт – і саме він, спираючись на топографічні описи античних авторів та власні попередні розкопки, першим ідентифікував пагорб Гіссарлик як точне місце розташування Трої. Він навіть викупив частину цієї землі за власні кошти. Але у британця закінчилися фінанси на масштабні розкопки, а урядові інституції Лондона відмовили йому у грантах. І саме у цей критичний момент на сцені з'являється Шліман – людина з колосальними статками й маніакальним бажанням прославитися.

Калверт, керуючись інтересами науки, поділився зі Шліманом своїми гіпотезами, вказав точне місце і фактично передав йому ключі від безсмертя. Що ж зробив Шліман? Він найняв сотні робітників і прорізав пагорб Гіссарлик гігантською траншеєю, яка назавжди увійшла в аннали археології як "траншея Шлімана" – це був акт вандалізму, а не тонкої науки.

Шукаючи Трою часів царя Пріама, німецький комерсант безжально знищив верхні шари, пробившись до набагато давнішого поселення. Він знайшов так званий "Скарб Пріама" (як довели пізніші дослідження, він був старшим за гомерівську Трою щонайменше на тисячу років), таємно вивіз його з Османської імперії та привласнив собі всю славу. А ім'я Френка Калверта було навмисно і холоднокровно викреслене Шліманом майже з усіх офіційних звітів – і лише у другій половині ХХ століття історики відновили справедливість.

Генріх Шліман назавжди залишив по собі шрам на обличчі історії. Але завдяки блискучому інтелекту Френка Калверта та копіткій праці сучасних дослідників Троя повстала з попелу міфів, ставши найвеличнішим тріумфом світової археології.

Як Генріх Шліман Трою шукав і що зміг знайти: дивіться відео ClassicalEducator

Чи справді знайдена Троя є тим самим містом із великого епосу?

Відкриття на пагорбі Гіссарлик породило нове, ще складніше питання – чи дійсно знайдені руїни бачили Ахілла та Гектора? Сучасна археологія, озброєна радіовуглецевим аналізом, супутниковим LiDAR-скануванням та ізотопними дослідженнями, дає ствердну відповідь, але з дуже важливими нюансами. Річ у тім, що пагорб Гіссарлик – це не одне місто, а гігантський багатошаровий "наполеон" аж із 9 основних поселень, які будувалися одне на одному протягом тисячоліть.

Численні міжнародні експедиції докорінно змінили наше уявлення про це місце. Тепер ми знаємо, що Шліман розкопав Трою II – невелику, хоч і надзвичайно багату цитадель ранньої бронзової доби, це близько 2500 – 2300 років до нашої ери. Гомерівська ж Троя – це, за сучасним міжнародним науковим консенсусом, шари Троя VI та Троя VIIa, тобто близько 1700 – 1190 років до нашої ери.

Троя цієї пізньої бронзової доби не обмежувалася лише тісною фортецею на пагорбі. За межами цитаделі було величезне Нижнє місто, оточене глибоким ровом, висіченим у монолітній скелі – і його відкриття стало справжнім шоком для скептиків. Адже виявилося, що Троя дійсно була могутнім торговим і військовим центром, здатним витримати тривалу облогу. Її площа сягала 30 гектарів, а жили там до десяти тисяч людей, що є колосальною цифрою для того часу. За такий мегаполіс дійсно могла спалахнути масштабна війна між мікенськими греками та анатолійськими коаліціями.

Ба більше, знахідки лувійських печаток та аналіз кераміки свідчать, що Троя була анатолійським містом, тісно пов'язаним із могутньою Хетською імперією. У хетських клинописних архівах згадують місто Вілуса та його правителя Алаксанду – лінгвісти та історики впевнено ототожнюють їх відповідно з Іліоном (Троєю) та Парісом, якого в епосі також називають Олександром.

Отже, станом на 2026 рік у вчених практично немає сумнівів, що Троянська війна не була вигадкою сліпого поета. Це був реальний, кривавий геополітичний конфлікт пізньої бронзової доби за контроль над стратегічними торговими шляхами через Дарданелли. Тобто казка Гомера була поетичною обгорткою для жорстокої історичної правди.