Мбаппе: Якщо хочеш увійти в історію футболу, одного дня маєш зіграти за Реал

Розмова показала футболіста, який повністю відданий мадридському клубу та впевнений у своїх рішеннях. Особливо в найважливішому — рішенні грати за "вершкових". "Якщо хочеш увійти в історію футболу, одного дня маєш зіграти за Реал", — переконаний француз.

- Ви вже два роки й кілька місяців гравець Реала. Це той клуб, який ви уявляли собі ще дитиною, коли мріяли тут грати?

- Так, безумовно. Я очікував, що це буде найкращий клуб світу, що вболівальники Реала по всьому світу зустрінуть мене з великим ентузіазмом. Коли я сюди приїхав, у мене вже був певний статус, але коли стаєш гравцем Реала, переходиш на зовсім інший рівень, значно вищий. Думаю, якщо хочеш увійти в історію футболу, ти маєш пройти через Реал.

- І ви знайшли тут те, що шукали?

- Я знайшов більше спокою. У Франції його в мене було менше. Я хотів познайомитися з новою культурою, якомога швидше адаптуватися до іспанського життя. Звичайно, мені ще є куди рухатися, але думаю, що з кожним днем почуваюся в Іспанії дедалі краще.

У мене жодного разу не було моменту, коли я почувався тут нещасливим. Хіба що на самому початку, коли в мене ще не було власного дому. Коли в тебе немає свого місця, це дивне відчуття. Постійно хочеться повернутися додому, бути поруч із близькими. Щойно в мене з'явився власний дім, я став по-справжньому щасливим у Мадриді та Іспанії.

- А наважуєтеся просто вийти прогулятися містом?

- Так, але не дуже часто. Трохи можу. Я почуваюся спокійно, але... Це нормально, це частина моєї роботи та мого життя, і я на сто відсотків це приймаю.

- Вам комфортно жити в Мадриді?

- Так, дуже комфортно. Справді.

- Реал, Іспанія, Мадрид як місто — усе це відповідає вашим очікуванням?

- Так, на сто відсотків. Не менше, ніж я очікував, навіть на один відсоток. Щотижня грати на Сантьяго Бернабеу — це привілей. Як і відчувати таку підтримку вболівальників.

В Іспанії я отримав те, чого не очікував. Мене підтримували люди з усієї країни. Мені дуже подобається тут жити. Я вперше переїхав за межі своєї країни, і це був важливий момент у моєму житті. Я дуже радий, що прийняв це рішення.

Грати на Бернабеу завжди хвилююче через його легендарний статус та історію. Кожен матч — це нова можливість.

- Пам’ятаю ваш приїзд на Бернабеу з ПСЖ. Ви тоді так розглядали стадіон, що всі подумали: "Він милується своїм майбутнім домом". Що ви тоді думали?

- Тоді відчуття було трохи іншим, адже грати за Реал — це зовсім інше. Коли я приїхав із ПСЖ, Бернабеу ще не був завершений. Стадіон уже був фантастичним, але роботи ще тривали, дещо залишалося доробити.

Я добре пам’ятаю, як ви писали, що я розглядав стадіон і думав, що одного дня гратиму тут. Це справді було так. Тоді був день перед матчем Ліги чемпіонів, і на стадіоні стояв сильний шум. Люди працювали, зверху постійно щось гуділо, тому ми всі дивилися вгору — здавалося, ніби щось зараз впаде нам на голову.

Тоді багато говорили про моє захоплення стадіоном. І, звичайно, воно було — це фантастичне й історичне місце. Але того дня навколо було дуже шумно.

Від дня моєї презентації й у кожному матчі, який я тут проводжу, я відчуваю, що це щось особливе.

- Вас досі переповнюють емоції, коли граєте на «Бернабеу»?

- Так, завжди. Це легендарний стадіон, тут відчуваєш вагу історії, а кожен матч — особливий. Усе, що було раніше, залишається в минулому, і ти повністю зосереджений на тому, що станеться далі. Кожного разу маєш можливість створити щось нове, а таке відчуття виникає далеко не на кожному стадіоні світу.

Я знаю, що на Бернабеу на нас із командою чекає ще багато магічних вечорів. Немає кращого місця у світі, щоб переживати такі вечори.

- Флорентіно Перес багато років намагався підписати вас, поки зрештою не домігся свого. Яку роль він відіграв у вашому переході?

- Саме він привів мене сюди. Ми постійно підтримували контакт упродовж десяти років до мого переходу. Він завжди ставився до мене з теплом і розумінням, незалежно від обставин і рішень, які я приймав, — як позитивних для Реала, так і негативних.

Він завжди казав мені, що одного дня я гратиму за Реал. І ось я тут, до того ж дуже щасливий. Тому я маю подякувати йому за все, що він зробив і продовжує робити для мене. Він найкращий президент у світі.

- Було щось конкретне, що переконало вас перейти в Реал?

- Якщо чесно, щоб перейти в Реал, тебе не повинні переконувати ані обставини, ані люди. У моїй історії з Реалом я сам хотів сюди прийти, але тоді це було неможливо. У футболі бувають моменти й рішення, які від тебе не залежать.

У футболі багато що залежить від правильного моменту — таймінг. Треба дочекатися, коли всі обставини складуться, і лише тоді робити крок. Усі, хто був поруч зі мною, знали, що одного дня я захочу перейти в Реал.

Не було жодних сумнівів у тому, що я хотів сюди прийти. Але іноді щось просто неможливо здійснити, і це треба прийняти. Звичайно, є розчарування, але життя футболіста — це рух уперед, а не погляд назад.

Мене ніхто не мав переконувати перейти в Реал. Навіть Флорентіно Перес, яким би великим він не був. Це було очевидно.

- Останній рік у ПСЖ був для вас важким?

- Звичайно. І ми знаємо далеко не все. Це частина мого життєвого шляху. Не думаю, що через два роки я маю когось критикувати. Це був на сто відсотків складний період, але тепер це минуле. Просто ще одна частина шляху, яку мені потрібно було пройти, щоб здійснити свою мрію.

- Ви грали під керівництвом Анчелотті, Хабі Алонсо, Арбелоа… а тепер — Моурінью.

Усі четверо — важливі постаті у футболі. Для мене завжди привілей бути частиною професійного шляху кожного з них. Я багато чого навчився у всіх чотирьох, адже кожен по-своєму бачить футбол. Усі вони переможці, і в кожного можна чогось навчитися.

Але з Моурінью все трохи інакше. Це одна з найрозумніших людей, яких я зустрічав у житті. Він лідер. Я знав це ще до його приходу, але коли бачиш його щодня, розумієш, наскільки це особлива людина.

Це тренер-легенда, який визначив свою епоху і, я впевнений, продовжить це робити разом із нами.

- Він поставив перед вами завдання забити 50 голів?

- Ні, конкретної цифри він не називав. Просто сказав забивати голи. Я ніколи не ставлю собі обмежень чи конкретної мети щодо кількості голів. Ти не знаєш, що станеться протягом сезону, а коли ставиш собі певну цифру, то сам себе обмежуєш. А я цього не хочу.

Якщо забиваю багато — я дуже щасливий. Якщо менше — теж щасливий. Але в кожному матчі я працюю заради команди, зосереджуючись на кожному моменті.

- Найкращий приклад — та передача на Еспі, яка принесла вам перемогу в Ельче, чи не так?

- Звичайно. Тут усе очевидно. Я хочу перемагати, а для цього потрібно віддавати пас. Думаю, я міг пробити сам, але Еспі був один, і це мало стовідсотково завершитися голом.

У мене навіть на мить не виникло думки бити самому.

- Що ви думаєте про тих, хто каже, що ви вмієте лише забивати голи?

- Це їхня думка. З роками та досвідом я зрозумів, що у футболі кожен має право на власну думку, і це потрібно приймати. Іноді люди бачать футбол так само, як ти, іноді — зовсім інакше.

У футболі немає єдиного способу перемагати. Їх мільйони, тому я завжди відкритий до думок інших. Є люди, які просто хочуть зачепити тебе чи зробити боляче. Але якщо людина хоче говорити про футбол, має власне бачення та розуміння гри, я завжди готовий її вислухати, навіть якщо ми дивимося на речі по-різному. Від цього теж можна чогось навчитися.

- На горизонті — "Золотий м'яч". Що потрібно футболісту, щоб його виграти?

- Можливо, для цього потрібен хороший сезон. Але це не залежить від мене. Моє завдання — завжди допомагати партнерам, викладатися на максимум і переконувати тих, хто голосує.

Зрештою, голосують такі люди, як ви. Моя робота — переконати їх своєю грою.

- Тобто футбол — ваш головний аргумент?

- Завжди, завжди. Це основа всього в моїй кар'єрі. Усе вирішується на полі, тому що я вважаю: словами я можу непогано говорити, але набагато краще говорять мої ноги.

Я завжди хочу говорити саме ногами. Це найкраще. Усе інше — частина футболу, але я намагаюся зосереджуватися на полі, на тому, що можу зробити своєю грою.

- Хто з футболістів, на думку Мбаппе, є фаворитом на "Золотий м'яч" цього року?

- Це не моя проблема, тому що я не думаю про те, що мені потрібно зробити, щоб його виграти.

Для мене найважливіше, щоб "Золотий м'яч" знову опинився в Реалі. Це найкраща команда світу. Він має повернутися на Бернабеу, до мадридистів, до всіх цих людей, щоб знову подарувати їм радість. Вони заслуговують на це більше за всіх.

Бути гравцем Реала означає боротися за всі можливі нагороди. "Золотий м'яч" — одна з них, і я боротимуся за те, щоб повернути його в Реал. Багато футболістів уже привозили цю нагороду сюди, і я хочу стати одним із них.

- Зараз час боротися за індивідуальні нагороди, але водночас закладати фундамент для командних успіхів, які прийдуть у другій частині сезону?

- Саме так. Зараз ми також будуємо основу для командних перемог, які мають прийти в другій половині сезону. Не можна шість місяців нічого не робити, а потім сказати, що хочеш виграти все. У футболі так не буває, усе не настільки просто.

Тому зараз ми дуже зосереджені на роботі — разом із тренером, клубом, усією структурою команди. Ми чітко розуміємо, що маємо робити. Але, як завжди, усе це потрібно довести на полі.

- Гравці однієї команди мають бути друзями?

- Ми маємо добре ладнати, бути єдиними та працювати заради спільної мети — успіху і слави. У вашому випадку — заради успіху AS, у моєму — Реала.

Ви дружите з усіма в AS? Це більше питання нового покоління вболівальників, тому що через соцмережі під прицілом опиняється абсолютно все. Не потиснув комусь руку, хтось не посміхнувся...

Але це нормально. Ми знаємо, що так буває, і намагаємося робити все можливе, щоб назовні не виходили речі, які іноді не відповідають дійсності.

Це дуже складна тема, але для нас головне — щоб Реал перемагав. Мадрид важливіший за все: за будь-які стосунки, за будь-які особисті амбіції. Це Реал.

- З ким вам простіше знаходити взаєморозуміння — з Вінісіусом чи Беллінгемом?

- Вони дуже різні. На полі виконують зовсім різну роботу. У якихось моментах гри мені простіше взаємодіяти з Джудом, в інших — із Віні, Гюлером, Браїмом, Діоманде, Еспі...

Еспі цього сезону заб'є багато голів. У нього є чудове гольове чуття.

- Кого б ви хотіли підписати в Реал?

- Кріштіану, Зідана, Роналдо — якби вони могли повернутися. Кріштіану повернувся б. Зізу іноді ще виходить пограти. А Роналдо... клас нікуди не зникає.

Це легенди Реала. Вони багато дали клубу й досі викликають величезний захват у мадридистів.

- Поговорімо про чемпіонат світу. Що сталося в матчі з Іспанією? Вона справді була настільки сильнішою, як здалося?

- Вони перемогли, а у футболі, коли ти перемагаєш, ти маєш рацію. Думаю, на старті ми не впоралися зі своїм планом на гру. А проти команди, яка любить контролювати м'яч і володіти ним, грати ще складніше, коли ти пропускаєш першим.

Це був не наш день. До того ж чемпіонат світу — не Ліга чемпіонів, тут немає матчу-відповіді. Ми не зіграли так, як мали. Усе просто. Для нас це була можливість, але ми працюватимемо, щоб отримати інші.

- За останні роки Франція виграла чемпіонат світу, стала віцечемпіоном і дійшла до півфіналу. Франція — найкраща збірна?

Я завжди кажу: домінує той, хто перемагає. Зараз домінує Іспанія, тому що вона виграла, і це потрібно прийняти.

Хоча ми завжди боремося за найвищі місця. Кожен, хто дивиться матчі, бачить, що ми постійно боремося за всі трофеї. У нас є якість, команда, сильні гравці. Але треба віддати належне Іспанії: вона перемогла і зараз є найкращою командою світу.

- А хто найкращий гравець чемпіонату світу?

На цьому чемпіонаті було кілька футболістів, які проявили себе. А далі все залежить від особистої думки та того, як ти бачиш гру. Хтось назве одного, хтось — іншого.

Ми побачили багато класних виступів. Приїхали зірки, які довели, що вони справді зірки. Це був хороший турнір, багато голів, багато яскравих моментів. Думаю, у людей залишаться хороші спогади про цей чемпіонат світу.

- Один забивав, наступного дня інший, потім ще хтось... Здавалося, ніби між зірками виникла справжня конкуренція. Це був чемпіонат світу зірок.

Багато футболістів проявили себе. І це добре, адже чемпіонат світу — найважливіший турнір у спорті. Це змагання, за яким стежить увесь світ і яке всі запам'ятають.

Коли бачиш, як найкращі футболісти світу проявляють себе, творять історію, розумієш, що люди пам'ятатимуть це ще багато років.

- Що ви думаєте, коли не забиваєте три-чотири матчі поспіль? Починаєте зациклюватися на цьому?

- Мені не потрібно чекати три-чотири матчі. Достатньо одного.

Матч без гола — це важко, але мені подобається це відчуття. Якщо такий гравець, як я, який звик постійно забивати, не відзначається протягом двох матчів, люди це помічають і говорять про це. Це трохи злить тебе, і на наступний матч виходиш із ще більшою рішучістю, щоб забити.

У моїй кар'єрі не так часто траплялося, щоб я не забивав кілька матчів поспіль. Люди тебе підтримують, і якщо правильно це сприйняти, воно лише додає рішучості. А далі все може швидко повернутися до норми.

- Забивати голи — це мистецтво?

- Не лише мистецтво. Думаю, це ще й спосіб мислення, спосіб щодня бачити футбол, постійна одержимість бажанням забивати. Усі гравці, які багато забивали, мали особливий зв’язок із голом. Вони знають, що це особливе відчуття, яке хочеться переживати знову і знову.

Це радість, відчуття повноти, яке хочеться відчувати постійно.

- А це легко?

- Ні. Якби було легко, забивали б усі. Не кожен забиває, але в цьому немає нічого поганого. Люди чомусь вважають, що це погано. У кожного на полі своя робота. Не всі забивають, не всі віддають чудові передачі, не всі пресингують...

Для мене забивати голи — найскладніше. Але футбол узагалі непростий, незалежно від позиції. Реал — еліта світового футболу, і кожна людина, яка працює тут, на полі чи за його межами, є елітою у своїй професії. Легко тут не буває.

- Коли отримуєте м’яч біля штрафного майданчика, на що дивитеся насамперед — на партнера чи на ворота?

- Залежить від ситуації. В Ельче в тому епізоді я спочатку подивився на партнера, а коли забивав сам, дивився на ворота. Кожен момент різний. У кожного епізоду свій контекст.

Усе залежить від того, з ким ти граєш, де перебуваєш, яка хвилина матчу. Щосекунди ти отримуєш величезний обсяг інформації й маєш дуже швидко ухвалювати рішення.

Тому іноді помиляєшся. Усе відбувається настільки швидко, що в моменті тобі здається, ніби ти прийняв правильне рішення, а вже за секунду розумієш, що міг зробити інакше. Але саме це й створює магію футболу. 

У неділю дербі, і важливим буде лише те, що станеться там. Усе, що було до цього, вже не матиме значення.

- Трофеї завжди розігруються наприкінці сезону, але зараз уже не можна дозволяти собі помилок...

- Командні трофеї, за які ми боротимемося наприкінці року, закладаються саме зараз. Потрібно створювати фундамент команди, вибудовувати колективну гру, формувати цей командний механізм.

Особливо для нас, адже в нас новий тренерський штаб і нова конфігурація команди. Зараз ми перебуваємо в процесі створення основи для наших перемог у другій частині сезону.

- Ламін нещодавно сказав, що ви з ним — найкращі гравці світу...

-Він дуже талановитий футболіст, і в мене є відчуття, що на нього чекає чудова кар’єра. Я бажаю йому всього найкращого — йому, його родині та близьким.

- Реал — команда світових зірок найвищого рівня. Діоманде вже відповідає цьому рівню?

- Він лише на певному етапі цього шляху. Ми будуємо взаємодію між гравцями, створюємо колектив. Діоманде зараз є частиною цього процесу.

Ще в перший день після його приїзду до Вальдебебаса ми побачили, що в нього є якість. А потім люди багато говорять під час матчів — про 140 мільйонів та інше.

Він молодий, йому 19 років, але якість у нього є. Ми це бачимо, і він уже показав, на що здатен. Ми намагаємося захистити його, як і всіх інших гравців команди, адже врешті-решт нам знадобляться всі.

Сезон дуже довгий, і якщо ми хочемо боротися за всі трофеї, то не можемо робити це одинадцятьма футболістами.

- А тепер дербі — особливий матч.

- Це матч, у якому ми завжди хочемо грати. Матч із великою напругою. Ми знаємо, наскільки дербі важливе для мадридистів, і для нас воно теж має велике значення.

Це саме ті матчі, у яких хочеться брати участь. Цього разу — на виїзді. Мені дуже подобається грати не на Бернабеу. Саме в таких матчах видно характер футболістів, а в подібних зустрічах він особливо важливий.

Ми хочемо продовжувати перемагати — через самовіддачу, відданість команді, характер...

- Барселона — головний суперник цього сезону? Вона дуже добре почала чемпіонат.

- Добре для них. Я не люблю говорити про інші команди, тому що я не всередині них і не знаю, що там відбувається. Вони виграли кілька матчів, але це лише початок сезону.

- Що б ви хотіли сказати мадридистам, які часом, скажімо так, трохи нервують?

- Вимагайте. Моє послання — вимагайте від нас. Це Реал, і я це розумію. Але водночас у кожної ситуації є свій контекст. Іноді ми перемагаємо, але вболівальники бачать, що матч був складним. В інших матчах усе складається набагато легше.

Нам потрібно відчувати підтримку Бернабеу, адже це найкращий стадіон у світі. У нас найкращі вболівальники у світі, і коли вони з нами, ми стаємо набагато сильнішими.

Але я також розумію їхню вимогливість. Минулого сезону ми нічого не виграли, і люди вже втомилися. Частково я вважаю їхню реакцію цілком нормальною.

Але й вони мають розуміти: якщо ми хочемо вигравати трофеї, без них це неможливо. Якою б якісною не була наша команда, скільки б у нас не було відданості та бажання, ми не переможемо без них.

Я прошу лише про одне: давайте йти разом, пліч-о-пліч. Так ми будемо набагато сильнішими й зможемо боротися за всі титули.

Переклад та адаптація матеріалу AS.