Понад два роки вважався зниклим безвісти. Згадаймо Володимира Токаря

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам'ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Володимира Токаря.

Факт загибелі Володимира Токаря, який поліг 12 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання в Покровському районі Донецької області, було встановлено лише у вересні 2026 року. Про це повідомляє «Главком» із посиланням на платформу пам'яті «Меморіал».

Володимир Токар народився 7 травня 1989 року в Костополі. Навчався у Костопільській школі №5. Працював у Києві та Запоріжжі, займався утепленням фасадів, а згодом опанував каменеобробку у Костополі.

Строкову військову службу Володимир раніше не проходив через проблеми із зором. Однак, коли настав час захищати Україну, не став шукати виправдань. 24 березня 2023 року він отримав повістку.

До вересня 2023 року проходив військову підготовку, а 8 вересня вирушив на куп’янсько-лиманський напрямок. Володимир служив стрільцем-санітаром у складі 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша.

Після одного зі штурмів отримав подяку від бригади за мужність і сумлінну службу. Із березня 2024 року виконував бойові завдання на покровському напрямку.

«Ми дуже переживали за нього, просили не їхати, але він завжди казав, що мусить виконувати свій обов’язок. Він ніколи не ховався за чужими спинами. 11 квітня 2024 року ми востаннє з ним говорили. Він телефонував, сміявся, як ніколи, і казав, що все буде добре. Після цього він пішов на бойове завдання, а далі ми дізналися від побратима, що він загинув. 29 місяців ми чекали, коли зможемо повернути його додому, щоб гідно попрощатися з ним», – розповіла сестра полеглого захисника Ірина.

У період, коли Володимир вважався зниклим безвісти, його військова бригада відзначила захисника медалями «Ветеран війни», «Учасник бойових дій», а також нагрудним знаком «Хрест воїна-єгеря».

22 липня 2026 року з’явилося перше співпадіння ДНК-профілю. А на початку вересня родині повідомили про підтвердження ДНК-профілю та встановлення факту загибелі Володимира 12 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання в Покровському районі Донецької області.

«Володимир був дуже доброю людиною. Він нікого не ображав, завжди підтримував і допомагав, чим міг. Добрий, щирий та усміхнений», – згадує мама Наталія.

Поховали воїна 15 вересня 2026 року на «Новому» кладовищі в Костополі. У Володимира залишилися мама, тато, сестра та племінники.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.