Чому Україні важливо не лише фіксувати війну, а й учитися її осмислювати

Ми часто говоримо про воєнне кіно та документалістику як про контент. Я дедалі більше переконаний, що це визначення замале. У країні, яка вже понад десять років живе у війні, фільми й серіали про цей період стають фундаментальною частиною національної пам’яті, відіграють важливу роль у консолідації суспільства. Вони фіксують те, що допомагає суспільству осмислювати пережите, зберігати голоси людей, які є безпосередніми учасниками історії, а ще протистояти російській пропаганді, яка роками намагається не просто виправдати агресію, а переписати саму реальність.

Тому питання, чи потрібно нам знімати про війну, вже не стоїть. Важливе питання наразі — як ми будемо про війну розповідати та що залишимо після себе наступним поколінням.

Від «Гвардії» до сьогодні: війна, яку продюсери каналу почали осмислювати ще у 2014-му

Канал «2+2» приділяв велику увагу воєнній тематиці ще до повномасштабного вторгнення. Так, у 2014 році команда каналу розпочала роботу над «Гвардією» — художньою історією про перших добровольців, які після Майдану стали до лав Національної гвардії. В основу персонажів лягли реальні історії людей, які вже тоді захищали Україну. «Гвардія» стала першим в історії серіалом на тему російсько-української війни.

Це був важливий момент не лише для каналу. Українське телебачення починало відмовлятися від російського контенту та шукати нові формати й підходи у виробництві контенту про українських захисників і події війни у різних жанрах.

Після 24 лютого 2022 року цей процес став незворотним. «2+2» трансформував і наповнення сітки мовлення, і пріоритети у виробництві продукту. «Загублений світ», який традиційно працював з інформаційно-пізнавальними темами, на кілька сезонів сфокусувався на війні, її героях і ветеранах, усього вироблено близько 100 годин таких програм. Від початку повномасштабного вторгнення канал створив і показав 12 воєнних серіалів і понад 30 документальних проєктів воєнної тематики.

У 2023 році, на річницю вторгнення, ми показали «Я — Надія» — перший воєнно-драматичний серіал, знятий за подіями повномасштабної війни. В основі — реальні історії працівників харківської екстреної допомоги, які в перші місяці вторгнення залишалися в місті й продовжували рятувати людей. Для мене принциповим тут є слово «люди», бо війна в кіно та серіалах не повинна перетворюватися лише на хронологію боїв, за великою історією маємо не втратити конкретних людей, наших героїв.

До речі, у грудні 2023 року Netflix публікував офіційний звіт про перегляди контенту протягом першого півріччя, і серіал «Я — Надія» тоді посів друге місце серед українських продуктів. Для нас це велике досягнення перш за все через тематику серіалу й екранізацію героїчних вчинків українців у перші дні повномасштабного вторгнення.

Канал «2+2» надає воєнним серіалам і документальним проєктам про війну великої ваги. Якщо документалістика в першу чергу відповідає на запит фіксації факту «тут і зараз», то ігрове кіно дає більше простору для узагальнення, емоційного осмислення та рефлексії, коли суспільство готове до художньої інтерпретації.

Війна продукує величезну кількість фактів: назви операцій, дати, географію, кількість втрат, звільнені й окуповані території. Але через десять чи двадцять років наше уявлення про цей період формуватимуть не тільки підручники й архіви, а й людські історії. Саме тому героями воєнної документалістики та ігрового кіно стають військові, медики, рятувальники, енергетики, волонтери, цивільні, люди в окупації.

У документальному спецпроєкті «Спротив», що вийшов на «2+2» у 2024 році, автор розповідає про українців, які чинять опір під окупацією. «Володарі неба» відкрили історії військових льотчиків і надскладних повітряних операцій. «Горе Грози» реконструювало трагедію маленького села на Харківщині, де російський ракетний удар забрав життя 59 людей.

Це різні історії, але вони виконують одну важливу функцію: повертають масштабній історичній події людське обличчя. І це має значення вже зараз. Фільми про війну здатні скорочувати дистанцію між фронтом і тилом. Цивільна людина може ніколи не опинитися в окопі чи стабілізаційному пункті, але через історію конкретного героя бодай частково зрозуміти досвід того, хто там був.

Документалістика — це ще й антипропаганда

Російська війна має два фронти: фізичний та інформаційний. Росія роками інвестувала в конструювання власної версії історії, тому українська відповідь не може обмежуватися спростуванням чергового фейку. І найкраща антипропаганда — зафіксована реальність: свідчення людини, яка пережила окупацію; імена тих, хто вчиняв воєнні злочини; історія операції, розказана її безпосередніми учасниками; кадри, документи, архіви, свідчення.

Саме так працювали документальний фільм 2023 року «Абсолютне зло» та проєкт «Відплата» того ж року, де фіксувалися злочини російської армії та свідчення людей, які пережили окупацію. А документальний проєкт «Російський спрут» досліджував уже інший вимір війни — глобальну систему російського впливу та пропаганди.

Документалістика тут виконує подвійну функцію: зберігає докази для нас і створює зрозумілу історію для світу. Бо міжнародній аудиторії недостатньо знати, що Україна воює, вона має розуміти, за що ми воюємо, з ким і якою є ціна цієї боротьби.

Наступний етап — розповідати не тільки про фронт

Є ще одна зміна, яку ми вже бачимо. У перші роки повномасштабної війни природною потребою було зафіксувати те, що відбувається просто зараз: вторгнення, окупацію, спротив, бойові операції, злочини росіян. Але що довше триває війна, то більше тем виходить за межі безпосередньо фронту. Що відбувається з людиною після важкого поранення? Як військовий повертається до цивільного середовища? Як цивільним навчитися говорити з ветеранами? Як допомогти дітям, які пережили окупацію, втрату близьких, обстріли чи полон? Як війна змінює ціле покоління?

Саме про це цьогорічні документальні фільми «2+2». У «Другому фронті» ми говоримо про військових, які після тяжких поранень і втрати кінцівок вирішують повернутися до служби. «Інструкція майбутнього» — про те, як ветеранам і цивільним знайти спільну мову та як нам не втратити суспільну єдність після повернення людей із фронту. «Недитяча війна» — про психологічну реабілітацію дітей, які пережили наслідки російської агресії. Це важлива еволюція жанру. Воєнна документалістика поступово стає документалістикою про суспільство, яке війна змінила назавжди.

Ми перебуваємо всередині подій, де ще немає історичної дистанції. Частину інформації не можна оприлюднювати з міркувань безпеки, частину історій їхні герої ще не готові розповідати, а деякі операції стають доступними для публічного осмислення лише через роки. Тому особливу цінність мають моменти, коли учасники подій можуть нарешті говорити самі.

У «Тінях на межі» учасники операції української воєнної розвідки в окупованому Криму вперше розповідають про події 2016 року. «Сталеві птахи» документують унікальну операцію прориву українських гелікоптерів до заблокованої «Азовсталі» навесні 2022-го — зі свідченнями безпосередніх учасників. Сьогодні ці проєкти є телевізійними документальними фільмами, а через десятиліття можуть стати історичним джерелом. І саме тут для мене проходить межа відповідальності медіа. Нам потрібно створити власний архів цієї війни, адже Україна не може дозволити, щоб нашу історію знову написав хтось інший.

Ми вже знаємо, до чого призводить ситуація, коли покоління отримують минуле через радянську оптику, чужих героїв, чужі інтерпретації й чужу культуру. Тому сьогодні ми маємо знімати багато, якісно й давати голос тим, хто творить цю історію.

Я вдячний керівництву «1+1 Media» за підтримку виробництва контенту воєнної тематики, попри нерідко збиткову економіку таких проєктів. Хочу подякувати внутрішнім продакшнам медіагрупи і зовнішнім партнерам, які виробляють контент воєнної тематики на замовлення каналу «2+2» або надають можливість показу готового продукту. Окрема подяка Міністерству культури України, Державному агентству з питань кіно, Українському культурному фонду, які системно і послідовно підтримують створення українського контенту з акцентом на воєнну тематику. 

Сергій Кизима, генеральний продюсер телеканалу 2+2