У 9 років підкорила шість двотисячників Карпат: як юна киянка рекорд встановила

9-річна киянка Евеліна Саркісян разом із батьками здійснила сходження на всі шість вершин двотисячників Українських Карпат та встановила новий рекорд України.

Перший похід одразу на три вершини – Ребра, Бребенескул та Гутін-Томнатик – став для сім'ї справжнім випробуванням: у горах посилився дощ, опустився густий туман, а видимість місцями становила лише кілька метрів. Незважаючи на складні умови, Евеліна та її батьки пройшли усі заплановані вершини.

Про те, як дівчинка пройшла сходження, з якими труднощами зіткнулася і як підтверджувався рекорд, Коротко про розповів батько Евеліни Самвел Саркісян.

"Побачили новину про хлопчика, який встановив рекорд, і захотіли також"

- Самвеле, як давно дочка почала ходити в гори? Встановити рекорд – була її ініціатива чи ви якось її до цього залучили?

- Вперше Евеліна піднялася на таку високу гору, як Говерла, у шість років. Це було влітку, коли ми відпочивали у Карпатах. Пізніше ми побачили новину про 12-річного хлопчика, котрий встановив аналогічний рекорд. Стаття надихнула нас на таку ідею.

Перший похід припав не на одну вершину, а відразу на три: Ребра, Бребенескул і Гутін-Томнатік - вони знаходяться досить близько одна від одної. На той момент нам здавалося, що це займе значно більше часу. Думали, що одну частину гір треба буде пройти цього року, а іншу - наступного.

Але коли зробили перше сходження, зрозуміли, що можемо встигнути все за це літо.

- Ви давно захоплюєтеся походами у гори? Звідки у вашій родині з'явилася любов до гір?

- Насправді ні. У нас - і у мене, і в дружини - перший такий досвід теж був саме тоді, коли Евеліна вперше у 6 років піднялася у гори. До того ми не ходили в гори. Нині для нас це хобі, сімейне захоплення.

- Важко було установити рекорд фізично, морально? Що казала донька?

- Наш перший похід виявився досить складним. Знизу виднілися хмари з проясненнями, а на вершинах ми заходили просто в них. Там був дощ, туман, видимість – буквально два метри та сильні пориви вітру. Такі погодні умови все ускладнювали, але ми вирішили, що зможемо пройти цей маршрут.

Крім того, цей маршрут ще й дуже довгий по дистанції, і він сам собою непростий. Але коли ми спустилися, зрозуміли, що наступні вершини зможемо підкорити.

- Скільки часу у вас пішло на всі вершини?

– Перші три вершини підкорили за один похід. Наступного дня відпочивали. Через день пішли у новий похід. Це були гори Петрос та Говерла.

Останній похід був на Піп Іван, але він відбувся за кілька тижнів: ця територія вважається прикордонною зоною, і нам потрібно було отримати дозвіл на перебування в ній. Фактично це зайняло 2,5 тижні. Прикордонна служба має певний регламент - отримання такого дозволу займає деякий час.

"Вона дуже прискорюється, я не можу її наздогнати"

- І як донька почувалася в горах? Які в неї враження?

- Їй дуже сподобалося. Звісно, ​​було дуже складно, тим паче дитині. Але загалом вона добре трималася. Іноді говорила, що втомилася, але після невеликого відпочинку вставала і йшла далі.

Ще в неї був такий момент: коли до вершини залишається вже небагато, коли вершину вже видно і вона бачить фінальну ціль, то дуже прискорюється, всіх обганяє, хто йде поряд.

Я ж не можу відпустити її надто далеко вперед, бо там небезпечно: можуть бути дуже круті схили, каміння, і мені треба було бути поряд. Тому на фінальних відрізках постійно просив її йти повільніше: мені важко було за нею бігти.

- Чи не було такого, що донька настільки втомлювалася, що говорила: "Все, я вже не хочу жодного рекорду, давайте додому"?

- Звичайно, вона втомлювалася, але має певний перфекціонізм. Іноді він, можливо, заважає, але тут зіграв нам на руку: вона завжди прагнула завершити розпочате і досягти поставленої мети. Так сталося і цього разу.

Було, що вже на спуску з вершини, коли попереду ще довга дорога назад, Евеліна казала, що хоче, щоб за нею прилетів гелікоптер і забрав її додому.

Ще був один цікавий момент. У першому поході, коли була негода, Евеліні стало трохи страшно через сильні пориви вітру, сильний туман, дощ. На одній із вершин ми сіли під великим каменем, щоб відпочити. У цей момент вона сказала, що, мабуть, ми тут і залишимося.

Ми все одно вирішили продовжити, Евеліна бачила, що зможемо пройти.

- Чи вистачало вам у дні походу їжі та води? Спати у горах не доводилося?

- Ми зранку виїжджали, піднімалися та спускалися назад. Фактично похід у гори займав весь день. Іноді о сьомій, іноді о шостій ранку потрібно було прокинутися, щоб якомога раніше розпочати сходження. Зазвичай поверталися ввечері, десь о сьомій-восьмій годині.

Щодо їжі, її занадто багато не потрібно. Зазвичай ми брали із собою якісь снеки чи бутерброди. А ось воду було нести важко: води потрібно досить багато, особливо коли спекотна погода, дуже хочеться пити. Тому доводилося нести на собі досить велику вагу.

Що стосується ночівлі, це одна з ідей, яку ми хотіли б реалізувати в майбутньому – здійснити похід із ночівлею.

- Чим привабили доньку гори і про що взагалі вона мріє?

- І Евеліні, і нам подобається у горах. Коли ти піднімаєшся вище, виходиш із лісу, відкриваються неймовірні краєвиди – з'являється відчуття свободи та спокою. Напевно, це найбільше захоплює.

А якщо говорити про мрії Евеліни щодо гір, то їй хотілося б піднятися на найвищу гору Європи. Можливо, колись ця мрія також здійсниться.

А ще вона мріє зараз стати інженером. Їй подобається щось конструювати, не з LEGO. Вона дуже любить сама щось зробити з підручних матеріалів.

До речі

– Як команда Національного реєстру рекордів України відслідковувала ваш рекорд? Навряд чи вони могли перебувати з вами від початку до кінця.

- Звісно, ​​експерти по горах з нами не ходили. Тут працює трохи інакше. Потрібно зібрати доказову основу під час походів. По-перше, це GPS-треки. Ми використовували кілька різних програм. Від початку до завершення походу записувався GPS-трек, де було видно наше проходження. Це один із моментів. Там видно, на якій висоті, коли і де ми знаходилися. Такі речі важко підробити.

Застосунок видає трек, потім можна завантажити файл, в якому вся ця інформація докладно вказана за кожною точкою: час, висота, де ми знаходилися.

Другий момент – потрібно зібрати фото- та відеодокази. Зазвичай у горах є певні покажчики, таблички, які показують скільки залишилося до певного місця і так далі. Ми фотографувалися, знімали відео біля таких покажчиків – і також потім відправляли їх для перевірки експертам.

І у цих фото- та відеоматеріалах ще важливий момент: їх потрібно відправляти у необробленому вигляді, щоб можна було перевірити, по-перше, що вони не змінені. По-друге, у кожної фотографії є, наприклад, координати, де було зроблено фотографію, зокрема про висоту цього місця, де було зроблено фото.