Полісся — вересневий чемпіон, голкіпер-бомбардир, а вилучення вбили дві інтриги. Підсумки 7-го туру УПЛ

Особливість осінньої частини цього сезону полягає в тому, що вересень у клубному контексті закінчився ще задовго до того, як треба буде перегортати аркуш календаря. Три тижні міжнародного футболу в подальшому відокремлюють та залишають цю частину кампанії в історії, тож можна підбивати певні підсумки цього періоду, який в українському футболі виявився доволі жвавим.

А раптом…

Центральним матчем сьомого туру УПЛ було заключне протистояння неділі на Арені Львів, у якому зустрічались "золотий" та "срібний" призери попереднього розіграшу, які нині не перебувають на аналогічних позиціях у турнірній таблиці. Донецький Шахтар приймав черкаський ЛНЗ у своєму скаженому графіку в чотири матчі за 10 днів, і це був той самий випадок, коли аналогії з 1:4 для команди Арда Турана на цій самій арені рік тому виринали в пам’яті самі по собі.

Аж надто, коли Віталій Пономарьов презентував нам стартовий склад власної команди й стало зрозуміло — "бузкові" заточені на повторення того сенсаційного успіху й гратимуть у персональний пресинг проти "гірників". При цьому все було добре для ЛНЗ до 22 хвилини. Аж надто добре. Шахтар виглядав переляканим, а як не змогли забити в підсумку Ндіага та Яшарі — це їх ще треба спитати. Різник видав божевільні порятунки власних воріт у ключовий момент.

А потім сталось те, що сталось. Марлон Гомес легенько спровокував Назарія Муравського під час підготовки чергового стандарту біля володінь "гірників", а реакція капітана черкаського клубу була, м’яко кажучи, не співставна з тим, що вчинив проти нього суперник. Удар ліктем в обличчя навідмаш? Куди ми рухаємось узагалі? Звісно, що ЛНЗ після такого вчинку свого гравця залишився в меншості.

Чи зламало це гру для команди Пономарьова? Так, повністю. Шахтар у подальшому швидко зметикував, що достатньо "повісити" одного гравця на ноги Яшарі, і атаки в гостей уже не буде, як явища. І саме тому відчайдушний ривок Драмбаєва наприкінці першого тайму й виглядав єдиним можливим рішенням для "бузкових" — проте й там гола у ворота донеччан не сталось.

А потім був другий тайм, де команда Турана від початку наче й робила все вірно, але справа зрушила з мертвої точки лише тоді, коли повернувся після травми на заміну лідер бразильців Педріньйо да Сілва. І Лассіна Траоре нарешті здійснив той самий рух стовпа в чужих володіннях. Далі стало грати легше Шахтарю й рахунок перетворився на такий, який у підсумку зафіксували на табло. Могло б бути інакше? Звісно, і було б інакше. Але для цього комусь треба дорослішати не тільки за паспортом.

Костенко вийшов добивати Верес, а вбив натомість Карпати

Українській спільноті треба докласти зусиль для того, щоб більше розкручувати теми різноманітних дербі в нашому футболі. Щоб банально ставало більш цікаво. Якщо ще кілька років тому багатьох дивувала принциповість стосунків львівських Карпат та рівненського Вереса, то зараз лейбл західноукраїнського дербі вже є чимось звичним до вжитку. І те, яка атмосфера була на стадіоні Україна посеред недільної частини ігрової програми, насправді дорогого вартує.

А те, що в цій грі робив на полі колектив Олега Шандрука, насправді вартує ще більшого. Настільки системно та нещадно команду Франсіско Фернандеса ніхто в цьому сезоні ще не розбирав. Гра на полі "левів" відбувалась фактично в одні ворота з тим лишень цікавим виключенням, що Карпатам удалось реалізувати стандарт, тоді як розкішна гра Мисака на лінії запобігала більшості загрозам від суперників.

Проте Верес продовжував гнути свою лінію й тримав атмосферу в напрузі. Зрештою, підігріли й трибуни, а ті в свою чергу підігріли голову Яна Костенка, коли той повертався до гри на тлі тривалої відсутності через травму. Очі гравця палали, що передавалось навіть через трансляційну камеру, але разом із тим треба все ж таки залишати голову холодною. Бо інакше буде те, що сталось у підсумку з футболістом Карпат.

На 62 хвилині Костенко вийшов на заміну, а вже за 25 секунд потому летів у ноги Ціпоту на шаленій швидкості в підкаті на чужій половині. Бо просто відчував момент, але не розумів наслідків своїх дій. І насправді дивно після матчу було чути від Франа, що цей фол не тягнув на вилучення, але тренер у будь-якому випадку буде захищати своїх гравців — це зрозуміло.

А от захистити ворота "левів" у підсумку в подальшому ніхто не зумів, і Верес таки знайшов свій гол на останніх хвилинах. При цьому сценарій гри ніби мав підштовхнути команду Шандрука й до перемоги в цій грі, але вона вирішила обрати синицю в руках — її право, але виступ був дуже переконливим. Шкода, що настрій грати такі матчі у "червоно-чорних" з’являється не завжди.

У Динамо все ще залишається характер

Афіша протистояння на стадіоні ім. В. Лобановського в суботу також насправді була вельми цікавою для публіки. Бо луганській Зорі треба було реабілітуватись за невиразний футбол проти Буковини в попередній зустрічі (1:1), тоді як київське Динамо від самого старту кампанії перебуває під тиском, і яким би чином команда Ігоря Костюка себе не зарекомендувала в окремій грі, на її завжди знайдуть, що закинути.

І якщо взяти окремо 82 хвилини матчу проти "мужиків", то "біло-сині" й цього разу заслуговували на шквал критики. Бо перший тайм це взагалі були суцільні страждання в їхньому виконанні й колектив Скрипника дивом не реалізував один із моментів Попари чи Слесаря. Потім сталась розмова Костюка з командою під час перерви, і гра киян наче наповнилась певними сенсами, проте подужати чужий захист не вдавалось.

Однак тиск є тиск, і ця Зоря зрештою далека від бездоганності в обороні на старті сезону, тому десь свій момент наприкінці Динамо мало знайти. І знайшло у вигляді дальнього удару Бражка, який не відбувся б за умов відсутності рикошетів, і так само м’яч без них не опинився б у сітці, але кого це в підсумку має хвилювати, якщо рахунок змінився? А от другий м’яч "біло-синіх" питань уже не викликав — там була гарна контратака Піхальонка – Волошина – Пономаренка. До речі, Бущана після повернення досі ніхто не зміг пробити.

Диво-голкіпер зробив матч у Одесі не сумним

П’ятниця в українському футболі була присвячена суцільному ризику. Бо матчі відбувались у Одесі та Житомирі, де, як відомо, останніми тижнями все дуже й дуже непросто в плані постійних повітряних тривог. Зрештою, це мало вплив на обидва поєдинки.

Зустріч Чорноморця та київської Оболоні взагалі розтягнулась на кілька додаткових годин, і команда Олександра Антоненка цілком може покладати частину провини за те, що ледь не програла, на країну-терористку, бо з тим рівнем пресингу "пивоварів", який вони демонстрували з перших хвилин, можна було розраховувати на значно більше.

Однак перша вимушена перерва збила темп гостей та дала можливість колективу Романа Григорчука належним чином увійти в гру. Чорноморець цим скористався своєрідно та наприкінці першого тайму у вертикальній атаці заробив пенальті за фол Федорівського проти Попова під час закидання з глибини. Але… виконати його постраждалий не встиг, бо знову треба було йти до укриття. Утім, зрештою м’яч опинився в правому куті за понад 40 хвилин від раніше запланованого. Цікаво, чи це не найдовший пенальті в історії футболу?

Цей рахунок Чорноморець у подальшому прагнув законсервувати, але й ці плани зруйнувала чергова тривога. Заключні пів години матчу Оболонь усе ж таки була більш активною, але моменти почала створювати лише в компенсований час. І тут з’ясувалось, що дев’ять гравців у чужому штрафному під час стандарту "пивоварам" замало — треба ще й Федорівського запросити. І хто ж тоді знав, що досягнення Євгена Боровика за кілька миттєвостей перестане бути унікальним в УПЛ…

Бартулович зумів приборкати норовливу команду Шищенка

Атакувальний футбол чернівецької Буковини, який команда Сергія Шищенка пропагувала в стартових турах після свого повернення до "еліти", був саме тим, що привертало до себе увагу незаангажованого глядача. При цьому було цікаво, коли з’явиться суперник, який цю норовливість "жовто-чорних" зуміє взяти під власний контроль. Як виявилось, треба було дочекатись сьомого туру.

Матч на стадіоні Лівий Берег за участі Харкова та Буковини також доводилось переривати через повітряні тривоги, однак на характер самого поєдинку вони не мали впливу. Младен Бартулович знайшов протидію атакувальній групі суперників, і зрештою вперше в сезоні чернівецький колектив навіть у площину воріт опонентів м’яч жодного разу не зміг спрямувати. Та й якісних моментів у гостей насправді було обмаль.

Натомість атака Харкова дуже гарно та різноманітно попрацювала в чужих володіннях, і хоча в першому таймі "золото-бордові" також у площину не влучали, але другу половину матчу вони розпочали із швидкого гола, а потім закрили гру другим м’ячем після чергової тривоги. Це той випадок, коли один колектив здобув цілком робочий успіх, а іншому просто треба рухатись далі — бувають і прикрі дні.

Футбольну фортецю Кам’янець-Подільського демонтовано

Домашній стадіон Епіцентру на старті сезону є саме тим місцем, де відчувається найбільший вайб регіонального футболу на рівні УПЛ. І цілком небезпідставно було вважати, що команда Сергія Нагорняка має використовувати ауру власної арени для здобуття позитивних результатів, що так і не вдалось зробити в Тернополі в минулій кампанії. Але щось у цих планах пішло не так.

У сьомому турі "подоляни" зустрічались із київським Лівим Берегом, який до цього поєдинку програв лише одну гру — і ту через автогол у власні ворота. Але й не вигравала команда Олександра Рябоконя в решті з чотирьох зустрічей та мала всього два м’ячі на власному рахунку. Видавалось, що це буде оптимальний суперник, щоб Епіцентр міг показати свій атакувальний футбол з іспанськими мотивами.

Однак ні. Це була історія взагалі про інше. "Лелеки" на чужому полі зуміли засушити гру, і після швидкого моменту в Козака на самому початку, у господарів не було якісних гольових нагод аж допоки вони самі не пропустили. І потім їх також не було аж до початку другого тайму. А Лівий Береш тим часом забив доволі просто — захист Епіцентру розсипався під час передачі Маліка на хід Волошину, і той спокійно ще й воротаря відіграв на шляху до порожніх воріт.

У другому таймі Нагорняк був заведений у технічній зоні і його команда такою самою була на початку, але просто на рівному місці помилка Климця біля центральної лінії в двобої проти Воробчака коштувала Епіцентру навіть натяків на можливість урятувати цей поєдинок. До завершення гри місцеві вболівальники могли навіть занудьгувати від невдалих спроб їхньої команди забезпечити бодай гол престижу.

Матч тисячі влучань у каркас воріт

Дуель житомирського Полісся та криворізького Кривбасу посеред робочого дня в п’ятницю виглядала цікавою за своєю афішою, але насправді вийшла доволі затягнутою через повітряні тривоги. І тут у загалом слабке враження від спроб команди грати на атаку створювали ще й вони самі, бо колектив Патріка ван Леувена відверто провалив перший тайм, де лише раз чи два вдало перетинав центральну лінію.

І при цьому Кривбас ще й пропустив швидкий гол, який привіз у власні ворота. Фол Наві проти Федора вже в першій атаці "вовків" спричинив призначення пенальті, який потім спокійно реалізував Краснопір ударом у правий кут. І якщо брати суто результат матчу, то це другий поспіль випадок, коли три очки команді Руслана Ротаня фактично дарують суперники.

Але Полісся й само до перерви награло на гол за сукупними атакувальними показниками, а те, що не стались красені-м’ячі від того-таки Краснопіра та Бабенка — то більше питання до поперечини воріт Кемкіна. А в другій половині гри ще й ліва стійка врятувала Кривбас від пропущеного гола внаслідок дальнього удару Гайдучика.

При цьому був у нас ще й початок другого тайму, де якось само по собі з’явилось відчуття флешбеків матчу Полісся проти Зорі на цій самій арені (1:3). Команда Ротаня просто не ввійшла в гру й якби не каркас воріт під час сольного проходу Каменського, то ми б і претендента на гол туру отримали, і інтриги було б удосталь. Проте подібна гостра акція від гостей була радше ексклюзивом.

Найбільш результативний матч туру виник там, де ніхто не очікував

Матч Кудрівки проти ковалівського Колоса в Рівному. Ще й із ризиком перенесень через повітряну тривогу. Дуель аутсайдерів зразка старту сезону, у яких насправді мало що виходило в попередніх зустрічах. Такі собі аванси були в цієї гри. Проте УПЛ тим і цікава, що ніколи не знаєш, чого від неї очікувати.

"Яструби" здивували багатьох, коли надзвичайно агресивно почали поєдинок в атаці й у підсумку повели за рахунком ближче до середини першого тайму. Але тривога в подальшому відокремила цей успішний відтинок ігрового часу для номінальних господарів, і дала можливість гостям перевернути хід подій ще до перерви.

А ще ця затримка в матчі мала й інший ефект — команди почали нечувано багато фолити й шаленими темпами збирали попередження на власних рахунках. Однак при цьому Колос усе одно відігрався за рахунок двох якісних подач із флангів.

Олександр Протченко поперерві спробував замінами змінити хід подій на користь власної команди, але натомість вона наразилась на третій пропущений м’яч. Проте й відповіла на нього майже одразу гарним голом Смирного, тож інтрига нікуди не поділась.

Проте Колос цього разу зробив усе вірно — повернув футбол до звичайної брутальної боротьби й фактично "заплатив" за три очки проти прямого конкурента зайвими попередженнями, але Руслана Костишина все одно ніхто з гравців за кількістю жовтих карток у сезоні не перевершить. Тренер "колосків", до речі, цей матч дивився з трибун, тоді як Олег Шелаєв запалював у соло в технічній зоні.

Найкращий гол туру

Назарій Федорівський (Оболонь)

Батон Заберджа (Харків)

Володимир Бражко (Динамо Київ)

Євгеній Смирний (Кудрівка)

Фелліпе Вієйра Кардозу (Карпати)

Педріньйо да Сілва (Шахтар)

Найкращий гравець туру — Педріньйо да Сілва (Шахтар).

Найкращий тренер туру — Олег Шандрук (Верес).