Війна з Іраном радше розшириться, ніж завершиться — The Atlantic

На думку американського історика й стратега Еліота Коена, війна навколо Ірану радше розширюватиметься і загострюватиметься, ніж завершиться. Повернення до статус-кво вже неможливе. Справжній мир, вважає він, не настане без падіння або трансформації іранського режиму. Коен, професор Університету у відставці Джонса Гопкінса та колишній радник Держдепартаменту США, пише про це в колонці для The Atlantic.

Під час війни в Іраку 2003 року тодішній генерал-майор Девід Петреус сказав журналісту й історику Рику Аткінсону: «Скажіть мені, чим це закінчиться». Те саме питання виникає і щодо нинішнього конфлікту з Іраном. Але відповідь, за словами Коена, тут має бути іншою.

Під час війни мало хто схильний згадувати про її далеке походження. Проте зрозуміти конфлікт неможливо без відповіді на питання, коли і чому він почався.

Коен пропонує розглядати нинішню війну не як окремий конфлікт, а як чергову кампанію протистояння, яке триває від Іранської революції 1979 року. Переважно воно відбувалося у формі таємних операцій, морських сутичок і рейдів. Новою фазою стала операція Midnight Hammer у 2025 році, під час якої США завдали ударів по іранських ядерних об'єктах.

На одному боці цього протистояння опинилися США, Ізраїль і більшість сунітських монархій Перської затоки. Їм протистоїть іранський режим, який поєднує антизахідну ідеологію, прагнення знищити Ізраїль і бажання відновити давній перський вплив у регіоні.

Найважливіше в цьому конфлікті, на думку Коена, його глибоке історичне та релігійне коріння. Шансів на справжнє примирення майже немає.

Перемир'я та паузи в насильстві вже траплялися і ще будуть. Але війна, вважає автор, не закінчиться, доки Ісламська Республіка Іран не зруйнується або не трансформується. Передбачити, коли станеться один із цих сценаріїв, неможливо. Це може не відбутися найближчими місяцями або навіть роками. Якщо ж станеться, то, найімовірніше, несподівано.

Але це лише частина картини. Війна змінює багато речей. Вона змінює розстановку сил, руйнує старі правила і створює нові.

За словами Коена, після нападу ХАМАС на Ізраїль 7 жовтня 2023 року відбулося близько шести великих сплесків насильства. У вересні 2024 року Ізраїль завдав нищівного удару по «Хезболлі». Згодом упав сирійський союзник Тегерана. Так Іран втратив два ключові елементи своєї стратегічної системи.

Хусити в Ємені атакували Ізраїль. У відповідь Ізраїль уперше завдав масштабних ударів по Сані та єменських портах. У квітні 2024 року Іран уперше здійснив масштабну пряму ракетну атаку на Ізраїль.

У червні 2025 року Ізраїль і США бомбардували Іран, а в лютому 2026 року відбулися значно масштабніші удари у ході операції Epic Fury.

Усе це стало безпрецедентним розширенням насильства. До нього додалися спроба Тегерана перекрити Ормузьку протоку та нинішні зусилля хуситів зробити щось подібне в протоці Баб-ель-Мандеб.

Тому, хоча ширша і складніша війна, найімовірніше, триватиме, повернення до колишнього стану вже неможливе. Будь-які домовленості, ймовірно, будуть тимчасовими. Війна змінилася безповоротно.

Більшість воєн оповиті туманом взаємного нерозуміння, наголошує Коен. Адміністрація Трампа, а можливо, і уряд Ізраїлю переоцінили крихкість іранської влади. Вона продовжує функціонувати, хоча й хаотично, навіть після обезголовлювальних ударів операції Epic Fury.

Іранці, як і чимало американських коментаторів, зі свого боку недооцінили глибину ворожості Трампа до їхнього уряду. Він не збирається згортати втрати або виходити з конфлікту.

Хусити також можуть не до кінця усвідомлювати довгострокові наслідки своїх дій. Їхня загроза стосується не лише Саудівської Аравії, а й Єгипту, який залежить від доходів Суецького каналу. Під ударом опинився і Ізраїль, який використовує морський шлях через Баб-ель-Мандеб для доступу до Азії. Наслідки можуть відчути й інші країни.

Коен вважає помилкою думати, що великі держави контролюють менших союзників у цій війні. Ізраїль діє незалежно від США. Хусити отримують технічну допомогу від Ірану, але мають власний порядок денний.

Ці конфлікти стали показовим прикладом асиметричної війни. Балістичні ракети протистоять складним і дорогим системам протиракетної оборони. Сторони використовують рої дронів, космічну розвідку, удари по керівництву противника, звичайні авіабомбардування, міни та крилаті ракети.

У тіні залишаються Росія і Китай. За оцінкою Коена, вони постачають Ірану розвіддані та важливе обладнання. Як і в Україні, зазначає він, ми бачимо нове обличчя війни.

Конфлікт, на думку автора, радше розшириться, ніж завершиться. Пауза можлива, наприклад, якщо Саудівська Аравія укладе тимчасову угоду з хуситами. Але королівство вже зазнало атак на цивільну інфраструктуру, а також ударів дронів і ракет по Ер-Ріяду та поблизу Мекки.

Тому питання про те, як закінчиться ця війна, на жаль, хибне. Навіть якщо буде тимчасове перемир'я або домовленість із хуситами чи Іраном, правильніше запитати: «Скажіть мені, як усе стане ще гірше».

Війна навколо Ірану дедалі сильніше виходить за межі безпосереднього протистояння Тегерана, США та Ізраїлю. Одним із головних напрямків ескалації стало Червоне море. У вересні хусити захопили стратегічні острови Ханіш, а раніше взяли під контроль порт Моха та просунулися вздовж узбережжя до Баб-ель-Мандебської протоки. Це створює додаткові ризики для судноплавства і нафтового експорту Саудівської Аравії. Вашингтон намагається стримати подальше загострення через переговори з хуситами, які погодилися гарантувати прохід більшості суден через протоку.

Іншим важливим елементом конфлікту залишається Ормузька протока. Іран уже закривав Ормузьку протоку після американських ударів, погрожуючи відкривати вогонь по суднах, які намагатимуться пройти маршрутом.

Докладніше про початок нової війни США та Ізраїлю проти Ірану у статті ZN.UA «Хакери перед авіацією: як почалася нова війна США та Ізраїлю проти Ірану» пише надзвичайний і повноважний посол України Сергій Корсунський.