Мішустін, Патрушев, Кирієнко, Собянін: хто може замінити Путіна

У неділю президент Росії Володимир Путін вкотре переміг на виборах. Партія "Єдина Росія", яка протягом багатьох років підтримує "вічного лідера" країни, знову отримає більшість місць у Державній думі — нижній палаті парламенту.

Протягом кожного виборчого циклу Путіну ставили запитання про те, хто коли-небудь зможе зайняти його місце, але він навмисно не давав ні своїй країні, ні світу однозначної відповіді. Створена ним система влади, в якій лише він один ухвалює важливі рішення, гарантує, що ніхто не зможе накопичити достатньо влади, щоб кинути йому прямий виклик. У країні немає явного наступника. Натомість Росією правлять клани, що представляють спецслужби, збройні сили та конкурентні бізнес-еліти.

І хоча деякі, принаймні серед прихильників опозиції, з нетерпінням чекають настання епохи після Путіна, наступник Путіна — у разі його відставки або смерті на посаді — з набагато більшою ймовірністю буде сформований за його образом і подобою, ніж за образом тих, хто йому протистоїть.

Ось сім основних претендентів, які відповідають цьому опису.

Михайло Мішустін. Прем'єр-міністр, 60 років

Першим у офіційній лінії наступності стоїть прем’єр-міністр Михайло Мішустін, який, згідно з Конституцією Росії, у разі необхідності автоматично обіймає посаду президента — саме так Путін став виконувачем обов’язків президента після відставки Бориса Єльцина 31 грудня 1999 року.

Коли Мішустіна призначили у 2020 році, його вважали суто прагматичним вибором — технократом, який очолював Федеральну податкову службу і мав репутацію ефективного, але аполітичного керівника, добре відомого в ділових колах, але практично невідомого широкій російській громадськості.

Його відрізняла відсутність політичної ваги. Він не належав до жодної партії, не був відомий широкій громадськості, не входив до еліти спецслужб, наближеної до Путіна, і ніколи не виявляв особливого інтересу до високих посад. Усе це разом робило його кандидатуру малоризикованим вибором.

Відтоді повноваження Мішустіна, особливо в економічній сфері, розширилися, і йому було доручено очолити раду, що займається питаннями військових закупівель. Однак для найвпливовішого табору — еліти спецслужб, відомої як "силовики", яка має величезний вплив у сфері зовнішньої політики та безпеки, — він, як і раніше, залишається сторонньою особою, що може обмежити його шанси на обіймання найвищої посади.

Олексій Дюмін. Колишній охоронець, нині секретар Державної ради, 54 роки

Олексій Дюмін, колишній охоронець Путіна, який приєднався до охорони президента у 1999 році та багато років пропрацював у Федеральній службі охорони, пройшов шлях по службових сходах і обіймав ключові посади у сфері безпеки та збройних сил, що робить його одним із найбільш "загартованих у боях" кандидатів у цьому списку.

Він обіймав посаду заступника начальника Головного розвідувального управління (ГРУ) та очолював Сили спеціальних операцій Росії, в межах яких курирував незаконну анексію Криму у 2014 році. Пізніше він деякий час працював заступником міністра оборони. У 2016 році його призначили губернатором Тули, а в 2024 році — секретарем Державної ради.

Дюмін уже давно вважається серйозним претендентом на посаду наступника завдяки своїй близькості до Путіна та досвіду роботи як у збройних силах, так і на державній службі. Путін дедалі частіше просуває по службі співробітників своєї особистої охорони саме через особисту довіру, що склалася за довгі роки.

Раніше ходили чутки про те, що Дюмін може обійняти посаду міністра оборони, однак коли у травні 2024 року Путін провів кадрові перестановки в міністерстві, він доручив цю посаду економісту Андрію Бєлоусову, а Дюміна призначив помічником у Кремлі, який курує оборонну промисловість — посаду, яку аналітики характеризують як фактично "тіньову" міністерську роль.

Важливо Наступники Путіна: Politico назвало 12 претендентів на місце російського диктатора

Дмитро Патрушев. Віцепрем’єр і син колишнього голови ФСБ, 48 років

Дмитро Патрушев уособлює те, що російські дослідники називають "кланом князів Росії, що йдуть вгору" — синів надзвичайно впливових ветеранів путінської Росії, які пережили десятиліття бурхливих потрясінь і піднялися на вершину владної ієрархії.

Його батько — Микола Патрушев, колишній директор ФСБ і секретар Ради безпеки, який знайомий із Путіним з 1970-х років і є одним із найнадійніших членів його найближчого оточення.

Молодший Патрушев провів більшу частину своєї кар’єри в банківському секторі після того, як за наполяганням батька закінчив академію ФСБ. Близькість його батька до Путіна та його досвід роботи в спецслужбах забезпечать передавання впливу "силовиків" — прихильників жорсткої лінії — новому поколінню.

У 2024 році Микола Патрушев безуспішно намагався домогтися призначення свого сина на посаду прем'єр-міністра замість Мішустіна. Натомість його сина призначили заступником прем'єр-міністра.

Борис Ковальчук. Голова Рахункової палати, 48 років

Як і Патрушев, Борис Ковальчук належить до "дворянства" — він є сином Юрія Ковальчука, олігарха, якого вже давно вважають однією з найвпливовіших осіб у Росії, незважаючи на те, що він ніколи не обіймав жодних державних посад. Його часто називають особистим банкіром Путіна та його найближчим другом.

Влада родини Ковальчуків ґрунтується на їхній імперії, що складається з медіакомпаній, банків та наукових установ, однак вони не входять до складу класичного силового істеблішменту.

Ковальчук також лобіював просування свого сина у 2024 році, за деякими даними, сподіваючись, що Путін призначить Бориса Ковальчука на чолі "Роснафти" або "Газпрому" — провідних енергетичних корпорацій країни. Натомість Путін призначив Бориса Ковальчука головою Рахункової палати, що було широко розцінено як розчарування для родини Ковальчуків.

Денис Мантуров. Перший заступник прем’єр-міністра, 57 років

Син високопоставленого радянського дипломата та протеже Сергія Чемезова — голови "Ростеху", конгломерату, що контролює російський військово-промисловий комплекс, — очолював Міністерство промисловості та торгівлі понад десять років, після чого його повноваження різко розширилися.

У 2022 році йому було доручено курирувати оборонну промисловість, а через два роки його призначили першим заступником прем’єр-міністра із завданням забезпечити узгодженість дій уряду з військовими заходами в Україні.

Його зв’язки з оборонною промисловістю забезпечують йому неформальний авторитет серед силовиків, навіть попри відсутність у нього власного досвіду роботи в спецслужбах. Однак курування військового виробництва та економічної сторони війни також може стати для нього потенційною проблемою. Його вплив тісно пов’язаний зі станом військової економіки і, ймовірно, залежить від того, як закінчиться війна.

Важливо Пішов Козак, прийшов Кирієнко: в оточенні Путіна з'явився новий "супергравець"

Сергій Собянін. Мер Москви, 68 років

Почавши свою кар’єру з посади губернатора в Сибіру, у 2005 році він став керівником адміністрації президента Путіна, потім очолив передвиборчу кампанію Медведєва у 2008 році, а у 2010 році був призначений мером Москви — посаду, яку обіймає й донині. Йому приписують заслугу в перетворенні міста на упорядковану високотехнологічну столицю. Собянін ближчий до бізнес-еліти, ніж до спецслужб, проте його управлінські якості користуються популярністю не тільки в столиці.

Сергій Кирієнко. Керівник відділу внутрішньої політики Кремля, 64 роки

Ставши у 1998 році за часів Єльцина наймолодшим прем’єр-міністром в історії Росії, він пробув на цій посаді лише чотири місяці — до початку фінансової кризи. Його пам’ятають за одне доленосне рішення — він призначив Путіна головою ФСБ, служби внутрішньої безпеки та головного наступника КДБ.

Пізніше Кирієнко очолив державну атомну корпорацію "Росатом", а наразі обіймає посаду керівника відділу внутрішньої політики Кремля, де йому доводилося вирішувати деякі з найскладніших політичних проблем Путіна. Зокрема, він координував проведення конституційного референдуму 2020 року, що дав змогу Путіну залишатися при владі до 2036 року, керував виборчими циклами, а також курирував анексію та управління окупованими територіями України.

Одним із чинників, що грають на користь Кирієнка, є його роль у формуванні кола осіб, які приходять до влади в країні. Він започаткував цілу низку ініціатив із громадянського виховання, спрямованих на підготовку лояльного нового покоління чиновників; останньою з них стала програма "Час героїв", у межах якої ветерани війни готуються до кар’єри на державній службі — це частина того, що Кремль називає "формуванням нової еліти".

Поки що результати неоднозначні. Більшість випускників обійняли радше консультативні або номінальні посади, аніж отримали реальну владу. Однак якщо проєкт набере обертів, Кирієнко може обзавестися цілим корпусом лояльних протеже, розподілених по всіх рівнях бюрократичного апарату.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані матеріали в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело