У Русі діяли особливі правила для шпигунів: що передбачав договір з Візантією

Договір Києва з Візантією містив правила для розвідників, печатки для посланців і порядок дій у разі затримання агента.

Про що йдеться у матеріалі:

• Чи були шпигуни в Київській Русі
• Яка історія української розвідки

Історія української розвідки має значно давніше коріння, ніж може здатися на перший погляд. Уже в добу Київської Русі міжнародні домовленості визначали правила перебування її представників за кордоном і передбачали відповідальність за приховану діяльність. Про це йдеться у відео YouTube-каналу "Загублений світ", передає 2+2.

Зазначається, що договір князя Ігоря з Візантією, укладений у 944 році, регулював не лише дипломатичні та торговельні питання, а й перебування представників Русі на території імперії. Документ містив правила, за якими можна було визначити офіційний статус людей, що прибували до Константинополя, а також передбачав порядок дій у разі затримання підозрюваних у розвідувальній діяльності.

Як саме в Київській Русі та Візантії розмежовували офіційних представників і людей, які могли збирати інформацію приховано, з'ясовував Главред.

Як у Київській Русі відрізняли посланців від розвідників

Цей літописний текст дослідник спецслужб Володимир Цибулькін називає одним із найперших міжнародних документів Русі, що збереглися до наших днів. У ньому йшлося не лише про дипломатичні та торговельні питання, а й про порядок ідентифікації представників Києва.

Для Візантійської імперії було важливо розуміти, хто саме прибуває до Константинополя та на яких підставах перебуває у столиці. Представники Русі мали підтверджувати свій офіційний статус спеціальними печатками.

За наведеними Цибулькіним даними, такі знаки виконували функцію своєрідного середньовічного посвідчення. Вони дозволяли розрізняти офіційних посланців і людей, які могли діяти приховано.

Дослідник спецслужб звертає увагу, що правила стосувалися різних представників Русі - від купців до дипломатів і військових. Таким чином, перебування у Візантії передбачало чітку процедуру підтвердження свого статусу.

Які правила діяли для розвідників у Візантії

Окреме положення стосувалося людей, яких могли запідозрити у розвідувальній діяльності без офіційного статусу. За словами Цибулькіна, у договорі описували навіть порядок дій Візантії після затримання такого представника.

"Там є такий цікавий рядок. Якщо хтось прийде до нас (тобто до Візантії) і не задекларує фактично себе як розвідник, а ми його там захопимо, то ми мусимо сказати Київському князю, що ми захопили вашого розвідника. Якщо Київський князь не реагуватиме на це, ми його просто будемо вбивати", - розповів деталі дослідник спецслужб Володимир Цибулькін.

Цей фрагмент, наведений дослідником, показує, що сторони передбачали окремий порядок поводження із затриманими людьми, яких вважали розвідниками. Важливим елементом була комунікація між Візантією та київським князем.

Коли Русь почала регулювати розвідувальну діяльність

За словами Цибулькіна, вже у 944 році правила міжнародних відносин передбачали розмежування між офіційною діяльністю представників Русі та прихованою агентурою. Йдеться про ситуацію, коли інформацію могли збирати під час дипломатичних місій або діяти без погодженого статусу.

Такий підхід дослідник пов'язує з розвитком державних інституцій ранньої Русі. Міжнародні домовленості передбачали не лише права представників Києва за кордоном, а й правила, яких вони мали дотримуватися.

Для Візантії це давало можливість контролювати перебування іноземців у столиці, а для Києва - визначати статус власних представників та порядок взаємодії з імперською владою.

Нагадаємо, як раніше повідомляв Главред, філологиня Аліна Острозька пояснила, що термін "Київська Русь" виник у XIX столітті як наукове позначення. Острозька визначила термін Київська Русь як інструмент відмежування середньовічної держави від пізніших утворень. Вона навела довідкові відомості, що в письмових пам'ятках XI–XIII століть сучасна формула відсутня та використовувалися назви "Русь" або "Руська земля".

Кандидат історичних наук Сергій Громенко розповів про мовну ситуацію на Русі і про те, що мовна еволюція нагадувала складну систему взаємодії діалектів. За його словами, давньокиївська книжна мова була мовою інтелектуальної еліти і охоплювала приблизно 1% населення.