Мільярди на відбудову: як не профінансувати проєкти, що шкодять довкіллю

Україна відбудовується, не чекаючи завершення війни. Найближчими роками мільярди євро публічних інвестицій — коштів державного і місцевих бюджетів — спрямують в енергетику, транспорт, житло, лікарні та інші публічні інвестиційні проєкти та програми.

Але важливо, які саме проєкти отримають фінансування, за якими критеріями і правилами їх готуватимуть та оцінюватимуть, і наскільки ефективно  ці кошти використають.

Одним із вагомих критеріїв відбору має бути потенційний вплив проєктів на довкілля. І це не лише про природне середовище, а й про ефективність вкладених коштів: чи не доведеться країні потім платити за відбудований об'єкт вдруге — через зависокі витрати на енергію або невраховані екологічні та кліматичні ризики?

Врахування екологічних критеріїв під час підготовки проєктів, які претендують на отримання публічних інвестицій, важливе ще й тому, що більшу частину проєктного портфеля мають профінансувати міжнародні партнери. А для них екологічна складова критично важлива.

Наприклад, Польща свого часу отримала позов до Суду ЄС через те, що розпочала будівництво дороги навколо міста Августів через болота долини Роспуди — територію, що підпадала під природоохоронне законодавство ЄС (мережа Natura 2000). Врешті-решт будівництво довелося зупинити й прокласти інший шлях. Нове будівництво тривало ще кілька років.

В Україні екологічні критерії поки що не стали реальним фільтром для публічних інвестицій. Наприклад, з Єдиного проєктного портфеля на 2026 рік із 208 проєктів відібрали для подальшого просування 101. Проте у 68 із них не провели базової оцінки внеску проєкту в екологічні та кліматичні цілі, ані базового аналізу відповідності принципу DNSH (Do No Significant Harm) — «не завдавати значної шкоди».

Схожа ситуація з інвестиційними програмами. Із 66 зареєстрованих програм 37 рекомендували до фінансування, проте у 24 випадках економічні, екологічні та соціальні ризики взагалі не визначили, а ще у трьох оцінили лише частково.

Водночас не можна сказати, що екологічні вимоги абсолютно відсутні в українській системі відбору проєктів. Принцип DNSH згадано в реформі управління публічними інвестиціями. Також працює платформа DREAM (Digital Restoration Ecosystem for Accountable Management) — цифрова система, через яку мають подавати, оцінювати та відстежувати проєкти відбудови.

Однак поки що екологічні запобіжники в цій системі значною мірою залишаються формальністю.

Що означає принцип «не завдавати значної шкоди»

Принцип DNSH — це інструмент перевірки (скринінгу) ЄС, який ще на початковому етапі допомагає визначити, чи варто спрямовувати публічні кошти на певний проєкт, чи не завдає він шкоди ключовим екологічним цілям ЄС. Їх шість:

• пом’якшення зміни клімату;
• адаптація до зміни клімату;
• стале використання й охорона водних і морських ресурсів без виснаження та забруднення природних джерел;
• перехід до циркулярної економіки (повторне використання ресурсів та зменшення кількості відходів);
• запобігання забрудненню довкілля та контроль над ним;
• охорона та відновлення біорізноманіття й екосистем.

Принцип DNSH не слід плутати з оцінкою впливу на довкілля (ОВД). DNSH має відсіяти потенційно шкідливі проєкти на ранньому етапі, а ОВД — детально оцінити вплив конкретного проєкту перед його затвердженням. Ці інструменти доповнюють, але не замінюють один одного.

Уряд Румунії планував залучити кошти ЄС на газовий інфраструктурний проєкт, подаючи його як «зелену» енергетику через домішки водню. Єврокомісія та екологи застосували логіку DNSH і відхилили проєкт ще на етапі відбору, оскільки він суперечив цілі щодо пом'якшення зміни клімату.

Однак оцінка екологічних ризиків на ранньому етапі не обов'язково призводить до відхилення проєкту — вона дає можливість скоригувати його. Наприклад, у чеському Національному плані відновлення був проєкт з модернізації та підвищення ефективності теплових мереж. Формально він відповідав вимогам енергоефективності. Однак екологи, застосувавши скринінг DNSH, звернули увагу, що модернізація мереж може фактично продовжити роботу систем, які залишаються залежними від викопного палива, особливо природного газу. Як наслідок, Європейська Комісія сприяла, щоб до проєкту додали вимогу: фінансування можливе лише за умови обов'язкового переходу на відновлювані або низьковуглецеві джерела енергії.

Як екологічні критерії працюють у ЄС — і що з цього може взяти Україна

У європейському досвіді можна виділити кілька підходів до екологічної оцінки проєктів, які варто врахувати Україні.

1. Як перевіряють проєкти на практиці

Практичний приклад застосування принципу DNSH — новий Соціальний кліматичний фонд ЄС. Його створили, щоб пом’якшити соціальні наслідки переходу ЄС до жорсткіших кліматичних правил. Зокрема, в ЄС запровадили систему ETS2, яка передбачає підвищення плати за викиди парникових газів. Це підвищення поширюватиметься, зокрема, і на паливо, яке використовують для опалення будівель і транспорту. Фонд має підтримувати найвразливіші домогосподарства та мікропідприємства під час зеленого переходу.

Бюджет Фонду на період 2026–2032 років передбачає щонайменше 86,7 млрд євро. Ці кошти можна спрямовувати, зокрема, на реновацію будівель, встановлення чистіших систем опалення й охолодження, використання відновлюваної енергії, транспорт із низьким або нульовим рівнем викидів і велосипедну інфраструктуру.

Для України цей досвід важливий не лише через напрями фінансування — вони багато в чому збігаються з пріоритетами відбудови.

Ось як Фонд перевіряє проєкти, що претендують на фінансування:

• Для кожного сектора заздалегідь визначають чіткі критерії.
• Очевидно шкідливі види діяльності одразу вносять до списку заборонених.
• Держави — члени ЄС отримують кошти від Фонду не автоматично, а лише після того, як продемонструють прогрес у виконанні передбачених планами заходів і досягнення визначених результатів.

Такий підхід показує, що екологічна перевірка не обов’язково має бути однаково ретельною для всіх проєктів. Що більший потенційний ризик для довкілля, то детальнішою вона має бути.

2. Що вищий ризик, то ретельніша перевірка

За подібною логікою працює і Європейський банк реконструкції та розвитку — одна з основних міжнародних фінансових установ, залучених до відбудови України. ЄБРР класифікує  види діяльності за високим, середнім або низьким рівнем екологічних і соціальних ризиків. Від рівня ризику залежить глибина перевірки. Банк також має переліки  секторів і видів діяльності, котрі він не фінансує. Зокрема, це проєкти, пов’язані з видобутком нафти, газу й вугілля, використанням озоноруйнівних речовин та іншими екологічно шкідливими видами діяльності.

Для України цей досвід має цілком практичне значення: ЄБРР, як і інші міжнародні фінансові установи, уже застосовує такі стандарти до значної частини фінансування української відбудови.

3. Перевіряти комплексно: урок Естонії

Наявність екологічних критеріїв сама собою ще не гарантує, що вони працюватимуть ефективно. Принцип DNSH у ЄС використовують лише з 2021 року, тому практика його застосування ще тільки формується — і показує слабкі місця. Наприклад, у 2024 році європейська мережа екологічних громадських організацій Bankwatch перевірила застосування DNSH у країнах Центральної та Східної Європи.

Перевірка показала, що екологічні оцінки часто були поверховими, без належної верифікації та прозорості. Показовий приклад — залізниця Rail Baltica в Естонії. За кошти ЄС тут збудували кілька «зелених мостів» — екодуків. Оцінку DNSH провели лише для них, тоді як будівництво всієї залізниці передбачало вирубування 860 гектарів лісу. Понад 63 гектари, де мешкали глухарі, вирубали саме на ділянці, яка мала компенсувати екологічну шкоду від будівництва.

Це приклад того, чому оцінювати потрібно проєкт загалом, а не окремі його елементи. Втім, ці помилки не ставлять під сумнів сам принцип DNSH. Цей механізм буде еволюціонувати та покращуватись у наступні роки.

Яка зараз ситуація в Україні

Реформа управління публічними інвестиціями встановлює єдиний порядок роботи з проєктами на всіх етапах — від підготовки та оцінки до визначення пріоритетності й подальшого моніторингу на національному, регіональному та місцевому рівнях.

Усі проєктні пропозиції мають подавати через платформу DREAM. Кожен проєкт отримує унікальний ідентифікатор, за яким можна відстежувати його від подання до реалізації. Через платформу також можна координувати проєкти з міжнародними партнерами.

Ця система вже містить окремі елементи екологічного скринінгу, зокрема пряме посилання на принцип DNSH. Проте фактично оцінювання здійснює сам ініціатор проєкту — державний орган, орган місцевого самоврядування або державна чи комунальна юридична особа.

Ініціатор самостійно відповідає на екологічні та кліматичні запитання, керуючись методичними рекомендаціями Міністерства економіки. Надалі ці відповіді перевіряють лише в межах внутрішньої секторальної оцінки. Незалежної або зовнішньої верифікації процедура не передбачає.

Крім того, скринінг переважно ґрунтується на запитаннях із відповідями «так» або «ні». Наприклад: «Чи проведено базовий аналіз відповідності принципу DNSH?». Позитивна відповідь лише підтверджує, що певну оцінку нібито провели. Вона не показує, яким був її результат, чи визнали проєкт таким, що відповідає екологічним вимогам і чи виявили значні ризики.

Отже, через загальні формулювання та відсутність чітких порогових значень навіть екологічно шкідливий проєкт можуть погодити, якщо необхідні документи формально заповнено.

Як зробити екологічні запобіжники реальними

Україні потрібно перейти до чітких екологічних критеріїв, які справді впливатимуть на відбір проєктів.

• Запровадити чіткі критерії оцінки проєкту замість загальних запитань «так/ні». Такий скринінг повинен містити зрозумілі визначення та практичні приклади, щоб правила однаково застосовували в різних секторах і громадах. І оцінювати проєкт треба загалом, щоб не повторити досвід естонської залізниці з екодуками.
• Визначити, що не можна фінансувати. Україні потрібен чіткий перелік видів діяльності, які не можуть отримувати публічні кошти через значну шкоду довкіллю. Спочатку це може бути єдиний для всіх галузей перелік очевидно шкідливих видів діяльності. Згодом його можна доповнити галузевими критеріями для енергетики, транспорту, будівництва та інших секторів.

Важливо, щоб таке попереднє фільтрування проєктів відбувалося ще на початковому етапі — до того, як держава чи громада витратить кошти й час на їхнє детальне техніко-економічне обґрунтування.

• Узгодити правила з підходами ЄС. Кожен проєкт має сприяти досягненню принаймні однієї екологічної цілі й водночас не завдавати значної шкоди іншим. Це важливо і для євроінтеграції, і для доступу українських проєктів до європейського фінансування.
• Забезпечити незалежну перевірку екологічних показників кожного проєкту. Замість формальних запитань про те, чи проводили оцінку, критерії мають показувати її результат: які ризики виявлено, чи відповідає проєкт принципу DNSH і які умови потрібно виконати.

Відбудова не має створювати нових екологічних проблем

Принцип «не завдавати значної шкоди» може здаватися складним технічним поняттям. Насправді його логіка проста: публічні гроші не слід спрямовувати на проєкти, які створять нові екологічні проблеми або суперечитимуть кліматичним і євроінтеграційним цілям України.

Для громадян це означає цілком конкретні речі: лікарні, житло, системи опалення, дороги та інші об’єкти, котрі Україна будує та відновлює сьогодні, мають служити десятиліттями, а не вимагати за кілька років нових витрат через несталі рішення, використання застарілих технологій та матеріалів, що можна було передбачити.

Досвід ЄС показує, що екологічні запобіжники можуть бути простими й практичними, якщо не зводити їх до формальної анкети. Україна мусить врахувати помилки сусідів і не повторювати їх. Ми вже маємо основу для впровадження ефективних довкіллєвих критеріїв, тож тепер принцип DNSH повинен перетворитися на реальний механізм попередньої оцінки та відбору публічних проєктів.