Скарги на суддів: чому найважливіші справи досі не рухаються?

Дисциплінарна відповідальність суддів — одна з основ довіри до правосуддя. Але відповідальність неможлива без належної процедури: якщо скарги розглядають повільно й непослідовно, навіть серйозні порушення можуть залишитися без належної реакції.

Ключову роль у цій системі відіграє Вища рада правосуддя, яка ухвалює рішення в дисциплінарних справах. Первинна ж перевірка скарг, збір та аналіз матеріалів і підготовка висновків покладені на Службу дисциплінарних інспекторів (СДІ).

До запуску СДІ Україна йшла кілька років. Зобов’язання створити таку службу при Вищий раді правосуддя (ВРП) з’явилося ще 2020 року. Після законодавчих змін 2021-го розподіл дисциплінарних скарг фактично зупинився: старий механізм уже не працював, а новий ще не запустили. Ситуацію ускладнили повномасштабне вторгнення та неповноважність ВРП до січня 2023 року. У підсумку накопичилося понад 14 тисяч нерозглянутих скарг.

Коли 23 грудня 2024 року СДІ нарешті розпочала роботу, у провадження інспекторів передали понад 10 тисяч скарг, а нові продовжували надходити. Саму Службу при цьому формували тривалий час, а до кандидатів висували спеціальні професійні вимоги.

Тому проблеми першого періоду її роботи передчасно зводити до якості складу чи професійності окремих інспекторів. Поки що йдеться насамперед про організацію роботи, формування єдиної практики та здатність системи вчасно виправляти виявлені проблеми.

За такого масиву скарг працювати лише в режимі загальної черги неможливо. Система має визначати, які справи потребують першочергової уваги. Саме для цього й запровадили механізм пріоритетності. І перший період роботи СДІ вже показав проблеми з тим, як він діє на практиці.

Що таке пріоритетність у дисциплінарній процедурі?

Простими словами — це механізм, який дозволяє першочергово опрацьовувати найважливіші скарги.

Коли скарг настільки багато, пріоритетність — це не просто додатковий статус, а спосіб ефективно розподілити обмежений ресурс. Він має спрямовуватися насамперед туди, де зволікання може мати найсерйозніші наслідки.

За Регламентом ВРП, загалом скарги розглядають у хронологічному порядку, але з урахуванням критеріїв пріоритетності. Якщо узагальнити, першочерговими мають бути скарги, які потенційно можуть мати наслідком звільнення судді; скарги щодо суддів, стосовно яких зупинили кваліфікаційне оцінювання; а також матеріали, де навели відомості про дії судді, що викликали значний суспільний інтерес.

Логіка тут зрозуміла. Опрацювати весь масив скарг з однаковою швидкістю система не може. Тож ресурс має концентруватися там, де зволікання матиме найсерйозніші наслідки.

При цьому пріоритетність — це не про швидке або заздалегідь визначене рішення. Складні справи потребують часу: запитів до інших органів, отримання документів, перевірки інформації, аналізу матеріалів. Тож пріоритетність — це більше про відсутність необґрунтованих пауз і передбачуваний рух справи.

Саме тут і проявляється основна проблема: у нинішньому вигляді пріоритетність часто працює радше як формальність.

Після запуску СДІ автоматизований розподіл забезпечив приблизно рівну кількість скарг між інспекторами. За перший рік роботи інспектори визначили пріоритетними 174 скарги. Але станом на кінець 2025 року за 61 пріоритетною скаргою не ухвалили жодного рішення. А 48 навіть не мали первинного висновку інспектора.

Тут є важлива деталь. Визначає скаргу пріоритетною конкретний інспектор. Саме він оцінює, чи відповідають матеріали вимогам пріоритетності з Регламенту. Хоча питання єдиних критеріїв визначення пріоритетності порушували ще на етапі створення Служби, на практиці підходи у різних інспекторів дуже відрізняються. Це видно з простих цифр. За даними наших колег із Фундації DeJure, на кінець 2025 року кількість пріоритетних скарг у різних інспекторів коливалася від 1 до 16.

З процедурного погляду це логічно — саме інспектор детально працює зі змістом скарги. Втім, такий підхід і створює ризик: схожі за змістом скарги можуть рухатися з абсолютно різною швидкістю. Практика вже демонструє такі випадки.

І ще одна проблема: навіть статус пріоритетної скарги не гарантує реального прискорення. За рік лише 27 таких скарг завершилися притягненням судді до дисциплінарної відповідальності. І частину з них ще й об’єднали в одне провадження.

У підсумку пріоритетність не виконує свого головного завдання — не перетворює обмежений ресурс на більш ефективний порядок розгляду.

Дублювання і неузгоджений рух споріднених скарг

Один із найпоказовіших проявів неефективної організації — коли паралельно опрацьовують тотожні справи. Часто буває, що стосовно одного судді за одних і тих самих обставин надходить кілька скарг від різних людей чи органів. Такі матеріали мають рухатися узгоджено. Але на практиці так буває не завжди.

Покажемо на прикладах.

Випадок 1. Суддя Вікторія Приходько. Після початку повномасштабного вторгнення вона неодноразово висловлювала позиції, що виправдовують російську агресію, і поширювала наративи, що дискредитують Україну. Її листування зафіксували правоохоронні органи. Крім того, є дані, що її рішення могли потенційно сприяти ухиленню від мобілізації.

Після оприлюднення наведених фактів наші юристи подали на неї дисциплінарну скаргу. За автоматизованим розподілом, вона потрапила інспекторці Аліні Ковальчук. Приблизно за тиждень аналогічну скаргу подало ДБР — і її розподілили вже на інспектора Ігоря Троня.

Обидві скарги визнали пріоритетними. Втім, інспектори були різні. У підсумку за однією скаргою суддю притягнули до відповідальності, а інше провадження закрили.

Випадок 2. Суддя Олександр Пелих. Його НАБУ і САП спіймали «на гарячому» під час отримання 1300 доларів хабаря за скасування арешту лісоматеріалів. У розмовах суддя називав гроші «конфетками».

Після цієї історії ми подали дисциплінарну скаргу. Її розподілили на інспектора Ігоря Заїку. Аналогічна скарга, подана пізніше, потрапила вже іншому інспектору — Сергію Пилипенку. Скарги не об’єднали. У підсумку рішення про відповідальність ухвалили за пізнішою скаргою. А у нашій, поданій раніше, навіть не відкрили провадження.

Так, обох суддів зрештою притягнули до відповідальності. Втім, організаційно ці приклади показують проблему. Замість того, щоб концентрувати ресурс, інспектори паралельно опрацьовують одні й ті самі обставини. А це створює зайве навантаження і не сприяє послідовності практики. Особливо коли йдеться про пріоритетні справи — там потрібен ефективний розгляд без дублювань і зайвих процедур.

Нерівномірний темп як відсутність єдиного стандарту

Ще один прояв проблеми — різний темп розгляду скарг. Часто складно зрозуміти, чому одна скарга рухається швидко, а інша, подана раніше і з аналогічними фактами, місяцями лежить на попередній перевірці.

Показовий приклад — скарга на суддю Тетяну Ільєву. Вона відома тим, що скасувала арешт 110,7 тис. євро та 9,3 тис. дол. у провадженні щодо ексвіцепрезидента держкомпанії «Хліб України» Андрія Миханіва. Додаткові питання до її елітних статків і доброчесності посилили розслідування BIHUS.Info.

Ми подали скаргу на Ільєву ще у грудні 2023 року. Втім, попри резонансність, вона понад рік після створення СДІ (і понад два роки з моменту подання скарги) залишалася на стадії попередньої перевірки в інспектора Олексія Кабанця. А ось аналогічну скаргу від НАБУ і САП, яку ті подали у січні 2025 року, розподілили на інспектора Олексія Гуру. І вже у травні 2025-го ВРП відкрила дисциплінарну справу, а у квітні 2026-го ухвалила рішення. Нашу скаргу так і не розглянули.

Така різниця в темпах підсвічує ключову проблему. Пріоритетність у нинішньому вигляді не забезпечує однакового підходу до справ з подібним ризиком. Зрозуміло, що всі скарги не можуть рухатися ідентично, бо обставини бувають різні, і складність матеріалів теж. Але має бути зрозуміла й передбачувана логіка.

Чому затягування — це ризик уникнення відповідальності

Повільний рух дисциплінарних скарг — не суто організаційна проблема. Це можуть використовувати як інструмент уникнення відповідальності.

Коли скарга довго лежить без руху, суддя отримує час, який може використати на свою користь. Зокрема, подати заяву про відставку. І без вчасної реакції важливі питання залишаються без розгляду. А суддя — без відповідальності.

Особливо чутливий цей ризик зараз — у справах про можливе ухилення від мобілізації через рішення про встановлення батьківства або факту виховання дитини батьком.

З нашої практики, ефективне дисциплінарне провадження може бути запобіжником, щоб не дати уникнути відповідальності. Так, після подання нами дисциплінарних скарг питання про відставку щонайменше трьох суддів — Анатолія Надопти, Олега Суського та Тараса Левка — зупинили.

Тому завдання пріоритетності — не лише прискорити окремі справи, а й не допустити, щоб найважливіші матеріали лежали «у ящику» до моменту, коли реагувати на них уже немає сенсу.

Якщо система не здатна оперативно реагувати на такі скарги, вона послаблює власну роль. Для суддівського корпусу це створює небезпечний сигнал: навіть серйозні порушення можуть не мати наслідків.

Що має змінитися, щоб пріоритетність запрацювала?

Ефективна пріоритетність — це не лише перелік критеріїв у Регламенті. Це єдина система управління рухом дисциплінарних матеріалів. І щоб вона запрацювала, потрібно зробити кілька речей.

По-перше, СДІ має виробити однаковий підхід до визначення пріоритетних скарг. Формальні критерії вже є. Втім, їхнє застосування багато в чому залежить від конкретного інспектора. Тому схожі за змістом скарги отримують різний статус або рухаються з різною швидкістю. В інспекторів має бути спільне розуміння того, які скарги мають значний суспільний інтерес, а які можуть залишатися у загальній черзі.

По-друге, пріоритетна скарга має реально просуватися швидше. Якщо їй надали такий статус — це повинно щось означати на практиці. Швидше брати в роботу, контролювати кожен етап, реагувати на затримки. Має бути зрозуміло, які дії виконують першочергово, у які строки і хто за це відповідає.

По-третє, скарги на одного й того самого суддю мають рухатися координовано. Зараз буває так, що дві однакові скарги потрапляють до двох інспекторів і йдуть паралельними шляхами. Це і зайвий ресурс, і непередбачуваний результат. Систему треба налаштувати так, щоб однакові скарги швидко об’єднувалися.

По-четверте, треба налагодити взаємодію з Дисциплінарними палатами ВРП. Вони можуть повертати висновки інспекторів на доопрацювання, причому різні палати мають різні вимоги до структури документів. Формально це контроль якості. Але на практиці кожне таке повернення — це повторна робота і додатковий час.

По-пʼяте, СДІ треба розвантажити від зайвих функцій і краще цифровізувати. Скарг багато, штату не вистачає, значний обсяг технічних процедур, а інспектори перевантажені. У таких умовах пріоритетність мала б ефективніше розподіляти ресурс, а натомість без належного забезпечення стає ще одним складним елементом роботи.

Проблеми, які проявилися на першому етапі роботи СДІ, поки що не дають підстав робити висновок про якість її кадрового складу. Але вони вже показують слабкі місця в організації роботи та формуванні єдиної практики.

Тепер важливо, як на них відреагує ВРП. Її завдання — вчасно скоригувати механізм, щоб виявлені проблеми не стали системними. Адже пріоритетність має означати просту річ: першими повинні рухатися справи, де ціна зволікання є найвищою.