Технологічні міфи війни: технології, які ми переоцінюємо або не помічаємо

Сучасне поле бою стрімко насичується новими технологіями. Але сама поява інновації ще не означає, що вона стане визначальною для війни.

Одні розробки виявляються ефективнішими, ніж очікувалося, інші — не виправдовують завищених прогнозів. Водночас частина технологій, які сьогодні залишаються поза увагою, може стати основою військової переваги вже найближчими роками.

Які технології ми сьогодні переоцінюємо, а які — недооцінюємо? Де закінчується технологічний хайп і починається реальна бойова спроможність? Про це репортер ArmyInform поговорив з експертом з питань розвитку озброєння та новітніх технологій Богданом Долінцем.

— Пане Богдане, якщо сьогодні провести своєрідну технологічну ревізію сучасної війни, які рішення та технологічні тренди ви назвали б найбільш переоціненими? Що ми часто сприймаємо як революцію, хоча реальний вплив на поле бою поки що значно скромніший?

— Сьогодні важко виділити одну технологію, яка гарантує успіх або, навпаки, є абсолютно непридатною на полі бою. Суть полягає в тому, що переоцінюють не стільки нові продукти, скільки сам факт появи чергової автоматизованої платформи. Вона сприймається як «революційна зброя», хоча фактично є лише ітераційним розвитком наявних продуктів і успадковує як їхні переваги, так і недоліки.

Ми бачимо безліч нових дронів, робототехніки, авіаційних платформ та перехоплювачів зі штучним інтелектом. Проте нова модель не створює переваги на полі бою без належної екосистеми: сенсорів, захищеного зв’язку, навігації, софту та чіткого місця в архітектурі управління. Без цього це просто ще один технічний засіб.

Другий чинник — надмірна віра в дорогі та складні системи. Ворог швидко адаптується до будь-яких новинок. Тому технології, які можна виробляти тисячними серіями та постійно модернізувати, значно цінніші за комплексні системи за сотні мільйонів доларів, розробка яких триває 5–10 років.

— Дрони стали символом технологічної трансформації війни. Чи не відбулося тут своєрідне «зміщення фокусу»? Чи не приділяємо ми надто багато уваги самим платформам і недостатньо — сенсорам, зв’язку, навігації, обробці даних та системам управління?

— Певною мірою це дійсно так. Подібне зміщення пов’язане з тим, що безпілотна сфера останніми роками переживає найстрімкіший розвиток, тоді як класичні компоненти поля бою змінюються значно повільніше.

Проте надмірна увага до самих дронів часто затьмарює інші, менш помітні, але критично важливі технології. Ключовим трендом є неминучий перехід від «війни платформ» до «війни систем». Варто оцінювати не окремі технічні засоби, а цілісну екосистему управління бойовими діями — інтеграцію наявних та перспективних технологій.

Сучасна війна — це не просто протистояння FPV-дронів між собою, адже самі по собі вони більше не гарантують переваги. Перемагає сторона, яка має ефективнішу систему управління, швидше виявляє та ідентифікує цілі, передає точні координати й оперативно обирає відповідний засіб ураження.

Це можуть бути FPV-дрони, наземні роботизовані платформи, катери, перехоплювачі чи класична артилерія — усе, що забезпечує влучний удар і фіксацію результату.

— А, на вашу думку, які технології, навпаки, сьогодні недооцінені? Можливо, йдеться про сенсорні мережі, автоматизоване злиття даних, енергетичні системи, захищені комунікації, роботизовані наземні платформи або інші, менш «медійні» рішення?

— Насамперед я назвав би сенсори. Наявні профільні розробки за своїми тактико-технічними характеристиками часто поступаються можливостям звичайної людини. Доки сучасний сенсор не зможе забезпечити весь спектр виявлення, ідентифікації та сприйняття, які має воїн, людина залишатиметься незамінною на полі бою.

Другий напрям — це захищений зв’язок та автономна навігація, яка не залежить від зовнішньої інформації. Ці технології досі є ключовими, проте окремі країни й надалі недооцінюють їх.

Третій елемент — автономність. Сучасні бойові дії критично залежать від потужних джерел живлення. Живлення необхідне для підтримки роботи обладнання, платформ, штабів, систем управління та передавання даних. Усі ці комплекси вимагають високої автономності, здатності зберігати та накопичувати енергію для тривалої роботи без підключення до стаціонарних мереж.

— Пане Богдане, наскільки недооціненою є саме технологія об’єднання різних систем у єдину мережу? Чи може інтеграція сенсорів, БПЛА, наземних платформ, засобів спостереження та командних систем виявитися важливішою за створення ще однієї окремої «суперзброї»?

— Злиття даних є критично важливим для систем, що працюють із великими обсягами інформації. Ефективність цього процесу безпосередньо залежить від якості програмного забезпечення та потужності засобів обробки даних. Що вищим буде рівень аналізу й постобробки даних, то точніше інформацію ми отримаємо про реальну обстановку на полі бою, а отже — ефективніше впливатимемо на перебіг бойових дій.

По-друге, поява мультисенсорних платформ, які поєднують акустичні, оптичні, інфрачервоні сенсори та засоби радіоелектронної розвідки, створює якісно новий шар цифрового розвитку. Вони фіксують параметри, які людина просто не здатна сприйняти власними органами чуття.

Навіть за наявності необхідної техніки людина фізично не спроможна самостійно опрацювати такий обсяг інформації, щоб швидко зробити висновки під час активного перебігу бойових дій. Тому без машинного навчання та алгоритмів автоматичного злиття даних це завдання виконати неможливо. Майбутнє — за технологіями умовного «суперкомп’ютера» чи «суперцифрового аналітика», які оброблятимуть масиви даних і формуватимуть повну та об’єктивну картину оперативної обстановки.

— На вашу думку, чи не переоцінюється нині автономність на полі бою? Де пролягає межа між справді корисною автономною системою та технологією, яка стає надто складною, дорогою, енергозатратною для реального бойового застосування?

— Автономність завжди має відповідати поставленим завданням. Якщо ми автоматизуємо політ БПЛА, стабілізацію платформи, навігацію, виявлення цілей, їхній супровід або ураження — це стає ефективним інструментом підтримки військового на полі бою.

Проте створення надскладної системи, яка потребує величезних обчислювальних ресурсів, потужних батарей і дорогих сенсорів, але в реальному середовищі працює нестабільно, лише створює додаткові проблеми.

Тому питання полягає не стільки в повній автономності, скільки в тому, які саме функції та в якому обсязі доцільно передавати від людини до машини. Головне — аби система була спроможна виконувати ці завдання в межах наявних ресурсів, зокрема енергетичних і обчислювальних.

— Ну і наостанок, якою, на вашу думку, буде технологія, яка визначатиме поле бою найближчого десятиліття? Це буде конкретна система чи, скоріше, поєднання елементів штучного інтелекту, сенсорів, автономних платформ, зв’язку та людини в єдину бойову систему?

— Сучасне поле бою змінюється надзвичайно швидко, тому ми можемо робити лише загальні припущення, адже ця трансформація може відбутися значно раніше. Якщо говорити про базові речі, то головною «технологією» стане цифрова архітектура поля бою. Йдеться про сенсори, штучний інтелект, зв’язок, навігацію, автономні платформи, засоби ураження та людину, об’єднані в єдину систему управління.

Тут відбудеться важливий ментальний і практичний зсув. Ми закуповуватимемо не окремі дрони, сенсори чи камери, а формуватимемо й замовлятимемо бойову спроможність, як сервіс або як підсистеми для виконання конкретних завдань.

Перемагатиме той, хто матиме найкращу операційну систему ведення бойових дій та найшвидший цикл у ланцюжку виявлення, ідентифікації, ухвалення рішень, ураження та підтвердження результату.