«Вони ніколи не погоджувались із думкою, що професійні стандарти можна відкласти “до кращих часів”»

У вересні «Детектору медіа» («Телекритиці») виповнюється 25 років. До першої чверті сторіччя ми вирішили, врешті-решт, не самі давати оцінки медіа:), а звернутися до наших знаних читачів з проханням поділитися своїми думками про нас самих. Питали про різне: від впливу на український медіапростір як його watchdogs до… характеру нашої команди.

Протягом вересня ми публікуватимемо відповіді тих, хто нас знає, на сайті «Детектор медіа» і в наших соцмережах, в різних форматах ― бліцінтерв’ю, опитування тощо. Сподіваємося, це буде цікаво і нашим читачам, адже власне історія «ДМ»/«Телекритики» — це більша частина історії і всієї незалежної української журналістики.

Раніше ми публікували відповіді Юрія Макарова і Мирослави Барчук, Мирослави Гонгадзе, Марії Бурмаки, Вікторії Сюмар, Костянтина Квурта, Ольги Сєдової, Тетяни Бережної, Олега Наливайка, Наталії Нагорної та Романа Балаяна. Олександра Корнієнка, Марти Дичок, Яніни Соколової, Романа Кіфлюка і Власти Лазур.

Сьогодні — пресаташе посольства США в Україні Меґан Тетрік, голови Комітету Верховної Ради з питань свободи слова Ярослава Юрчишина, акторки Галини Сулими, керівниці видавничого дому «Антиквар» і членкині першого складу команди «Телекритики» Ганни Шерман, співзасновниці компанії Mamas Production Алли Липовецької і голови Комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики Микити Потураєва. 

Меґан Тетрік, пресаташе посольства Сполучених Штатів в Україні

— Я вперше зустрілася з Наталією Лигачовою влітку 2024 року під час робочого візиту до України. Вона була першою представницею української медіаспільноти та провідною медіаексперткою, з якою я познайомилася, і наша розмова дала мені безцінне, широке та всеосяжне уявлення про складний медіаландшафт України, який стрімко змінюється.

Відколи я повернулася в Україну в серпні 2025 року, кожна зустріч із Наталією та членами команди «Детектора медіа» — це завжди безліч нової інформації, цікавих спостережень. А нерідко й одна-дві ексклюзивні новини — як про медіа, так і про українську політику. 

Меган Тетрік та Наталія Лигачова під час заходу «Медіа як опора демократії: формуючи майбутнє України» до Дня журналіста. 6 червня 2024 року 

Упродовж 25 років команда «Детектора медіа», яку започаткувала й очолює Наталія, відіграє важливу роль у формуванні та поясненні медіасередовища України. «ДМ» залишається авторитетним джерелом інформації не лише для українських журналістів і медійників, а й для міжнародних партнерів та дипломатів, таких як я, допомагаючи нам краще розуміти складний медіаландшафт України та орієнтуватися в ньому. 

Ярослав Юрчишин, голова Комітету Верховної Ради з питань свободи слова

— Яким був ваш перший або такий, який запам'ятався,  контакт із «Детектором медіа» або ще з «Телекритикою»? Чи пам'ятаєте ви матеріал, який вас найбільше зачепив чи обурив?

— Я ще з тих, хто пам’ятає «Телекритику». Найперший випадок точно не пригадаю, бо не раз звертався до неї, коли треба було розібратися в тій чи іншій ситуації в медіа. Але це свого часу був взірець того, як має працювати медіа про медіа.

Серед матеріалів виділив би статті про «Машу та Ведмедя» з 2025 року. Ви підсвітили проблему того, що українські діти регулярно споживають російський контент зі штампами пропаганди, допомагаючи російським студіям заробляти. Я підхопив цю тему, почав звертатися до всіх залучених державних структур (поліції, СБУ, Мінкульту, РНБО, Офісу президента), у тому числі з посиланням на ваші матеріали.

Головний результат ― нещодавно тому «Машу та Ведмедя» знесли для української аудиторії. А «ДМ» став одним із тригерів цього рішення. 

 — ⁠Як, на вашу думку, «Детектор медіа» вплинув на українські медіа та публічну дискусію, українське громадянське суспільство за ці 25 років? Яку роль відіграло видання під час ключових подій (Помаранчевої революції, Революції гідності, повномасштабної війни).

— «ДМ» часто виступав запобіжником від глупства. Починаючи ще з нульових років, коли тодішня «Телекритика» виходила з аналізом темників, які отримували згори українські медіа. Коли інші боялися і просто виконували вказівки — ви говорили про непопулярні речі, за які можна було заплатити здоров’ям та навіть життям. 

Наталя Лигачова та Наталка Фіцич під час акції «Жива газета». 2003 рік 

В часи Революції гідності я відзначив би те, що ви говорили про російський та олігархічний вплив видань і телеканалів, які спотворюють реальну картинку протестів, війни та ситуації в країні загалом. Це дозволило адекватним медіа консолідуватися, побачити, що вони не одні. А гуртом і дезінформацію легше бити.

Під час повномасштабної війни ви були одними з перших, хто висловив непопулярну думку: телеграм — російська соцмережа і вона може допомагати росіянам вести цю війну. Сміливо, адже більшість українців користується месенджером, не розуміючи, що їхні дані незахищені.

Тут же відзначу підтримку медійників на фронті і воєнних кореспондентів. І окремо — фіксацію російських злочинів проти журналістів. Це безцінна база даних для трибуналу.

Ціную також ваші дослідження щодо телемарафону, якому бракує балансу думок. І класно, що ви це показуєте не власною суб’єктивною оцінкою, а експертизою з цифрами і фактами. 

— Чи бувало, що ви не погоджувалися з «Детектором медіа», його оцінками або критикою? Чи дискутували ви публічно або непублічно?

— Я багато разів спілкувався з засновницею Наталією Лигачовою. Частіше ми почали комунікувати з кінця 2023 року, коли я очолив Комітет з питань свободи слова. Якихось серйозних конфліктів точно не було. У нас могли бути точково різні погляди на проблему, але це нормально для демократичної країни. Все-таки в «ДМ» я бачу не противника чи конкурента, а справжнього партнера в питаннях підтримки журналістів, медійного законодавства (серед яких зараз у пріоритеті анти-SLAPP) та публічних дискусій. 

Світлана Остапа, Ярослав Юрчишин - спікери круглого столу «Український законодавчий пакет проти SLAPP: шлях до узгодження зі стандартами Ради Європи та Європейського Союзу» . Травень 2026 року 

— Якби треба було одним словом, образом або асоціацією описати «Детектор медіа», що ви обрали б і чому?  Опишіть «ДМ» трьома словами, які передавали б ваші думки про нього?

— Слово ― проактивний. Бо хоч би що трапилося в медіасередовищі ― «ДМ» не стоїть осторонь, підсвічує ключові проблеми медійників, розказує про успіхи, факапи та найважливіші історії, які в нас відбуваються. Дякую за те, що ніколи не стоїте осторонь. 

Три слова: фаховий, аналітичний, перевірений. 

— Яким ви хотіли б бачити «Детектор медіа» в наступні 25 років і чого побажали б його команді? 

— Один із неочевидних, але цікавих напрямів роботи ― проєкт «Антоніна». Сьогодні проблеми медійників цікаві самим медійникам та громадському сектору, а це не така вже й широка цільова аудиторія. При цьому класно, що через «Антоніну» «ДМ» заходить у пошук нових, молодших читачів, яких не так цікавить редакційна політика. Але це ті люди, які стежать за блогерами та інфлюенсерами, і працювати з ними — правильно. Це про пошук нової цільової аудиторії та закладання мостів із молоддю на роки вперед. Вітаю такі рішення. 

Лєна Чиченіна, головна редакторка сайту «Антоніна» та продюсер діджитал-проектів «ДМ» Роман Дерезенко 

Але при цьому важливо зберегти себе. «ДМ» на моїй пам’яті ніколи не працював із джинсою та не байтив жовтими заголовками. Знаю, що це важко в умовах, коли конкуренти орієнтовані на кліки і готові хайпувати, роздуваючи з мухи слона.

Але я дякую вам за якість і те, що працюєте в довгу. Хочеться, щоб так було й надалі. Ваша аудиторія це цінує і буде з вами. 

— Яку головну рису характеру команди «ДМ» ви виділили б за ці 25 років роботи? 

— Думаю між професійністю і тактовністю. Ви тримаєте високу планку стандартів. 

Галина Сулима, акторка

— Я пам'ятаю вас ще як «Телекритику», і ваші статті, ваші матеріали одразу захопили мене своєю щирістю і професіоналізмом. 

Я не можу виділити якийсь один матеріал. Їх багато, і я ваша постійна читачка. Головне для мене — це абсолютна довіра. Я довіряю вам і хочу зазначити, що серед українських видань ви єдині, кому я з задоволенням даю інтерв'ю, бо я вам дуже довіряю! 

Так, ясна річ, я не завжди погоджуюся з вами і з критикою з різних питань. Але публічно ніколи не вступала з вами в полеміку, бо поважаю вашу думку і ваше бачення. Якщо описати «ДМ» трьома словами, то це професіоналізм, довіра, різноманітність. Головна риса вашої команди за всі ці роки — це надійність. Ви ніколи не йдете на поводу, не займаєтесь хайпом, ви поважаєте себе і свого читача, ви порядні. Я бажаю вам бути! Все решта у вас за ці 25 років уже є! Є наша любов до вас, є високий професіоналізм, є сміливість, і є порядність! Далі буде!  

Ганна Шерман, керівниця видавничого дому «Антиквар», входила до першого складу команди «Телекритики» 

— Пам’ятаєте ваш перший контакт із «Детектором медіа» або «Телекритикою»? Який матеріал вас найбільше зачепив? 

— Мій контакт із «Телекритикою» важко назвати просто контактом — це частина моєї професійної біографії. У 2001–2005 роках я працювала там оглядачкою, колумністкою,  редакторкою друкованої версії. Тому мені складно виокремити один матеріал. Найважливішою була сама ідея, що медіа можуть і повинні бути предметом уважної, професійної, іноді неприємної розмови. 

Журналістки «Телекритики» Лариса Руденко, Леся Ганжа, Ніна Краснова, Ганна Шерман. 2003 рік 

— Як «ДМ» допомагав змінювати український медіапростір? Яка його роль під час повномасштабної війни?

 — «Телекритика», а потім «Детектор медіа» привчили українські медіа дивитися на себе збоку: називати власників, помічати маніпуляції, обговорювати стандарти, фіксувати зміни. «ДМ» створює професійну пам’ять і критерії.

Під час повномасштабної війни ця роль стала ще важливішою: протистояти російській пропаганді, але водночас не дозволяти війні скасувати критичність до своїх. Патріотизм не звільняє від професійності. 

— Чи бувало, що ви кардинально не погоджувалися з оцінками «ДМ»? 

— Звісно. Інакше це було б навіть підозріло. Моя колонка «Медіа — критична інфраструктура. Профільні — тим більше» виросла саме з полемічної репліки до тексту Наталії Лигачової.

Я не думаю, що в хорошій дискусії хтось неодмінно має вийти з довідкою про власну правоту. Для мене важливіше, що «ДМ» залишається простором, де незгода не руйнує стосунки, а стає приводом точніше сформулювати позицію. 

— Яку найбезглуздішу плітку про себе ви зустрічали в медіа? 

— Здається, медіа досі не вигадали про мене нічого настільки талановитого, щоб це запам’яталося. Це навіть трохи образливо :)

А якщо серйозно, найнебезпечніші фейки — не безглузді, а правдоподібні. Саме їх і варто розбирати. 

— Яким ви бачите «Детектор медіа» ще через 25 років і чого бажаєте команді? 

— Не знаю, чи буде через 25 років «Детектор медіа» сайтом у нинішньому розумінні. Але хочу, щоб він залишався незалежною інституцією професійної пам’яті, критики й розмови про медіа — незалежно від платформ і технологій.

А команді бажаю ресурсу, співмірного з її роллю, і свободи витрачати сили на роботу, а не на нескінченне доведення того, що ця робота потрібна.  

Алла Липовецька, генеральна директорка і співзасновниця компанії Mamas Production

— Ще на початку 2000-х, коли українське телебачення стрімко розвивалося, я відкрила для себе «Телекритику». Це був піонерський ресурс, який професійно аналізував телевізійний контент, робив захопливі інтерв’ю і тримав руку на пульсі рейтингів. Для всіх, хто працював в індустрії, це видання перетворилося на обов’язкове щоденне читання. 

Наталія Лигачова та Алла Липовецька, «Інтерньюзі-Україна», 2002 рік 

У 2006 році «Телекритика» запропонувала мені — генеральній продюсерці першої «Фабрики зірок» — зробити фотосесію для обкладинки їхнього паперового журналу. Це було надзвичайно хвилююче: щоб угамувати тремтіння, я вийшла на перекур, викурила цигарку — й саме так з’явилася на обкладинці. 

Минули роки, але, якщо користуватися лексикою модних блогерів, читання «Детектора медіа» назавжди ввійшло до моєї щоденної рутини. Навіть тепер, коли наша країна живе у війні, ця звичка залишається незмінною константою мого життя.

Звісно, я мільйони разів була незгодна з їхніми матеріалами, мимоволі вступала у внутрішні дискусії, хоча й жодного разу не писала коментарів — сама не знаю чому. Можливо, якби при «Детекторі» з’явився офлайн-клуб для дискусій, я із задоволенням долучилася б. Їхня критика і допомагала, і заважала водночас. Творчим людям завжди непросто сприймати закиди на свою адресу, проте аналіз контенту інколи дає змогу подивитися на власні проблеми збоку, відсторонено.

Якщо охарактеризувати «Детектор медіа» трьома словами, то це: професійно, дотепно, принципово. 

Уявляю, що через 25 років «ДМ» перетвориться на тривимірну платформу, де можна буде не лише переглядати згаданий контент, а й брати участь у живих дискусіях та виступах на кшталт TED. 

Микита Потураєв, голова Комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики  

— Як, на вашу думку, «Детектор медіа» вплинув на українські медіа та публічну дискусію, українське громадянське суспільство за ці 25 років?

— Мені здається, що головна заслуга «Телекритики», а потім «Детектора медіа» навіть не в тому, що вони двадцять п’ять років критикували українські медіа. Їхня головна заслуга в тому, що вони привчили українські медіа до думки: вас теж можна і треба критикувати.

Це зараз здається майже очевидним. Але на початку двотисячних це не було очевидним.

Журналістика традиційно вважала себе тим, хто ставить запитання іншим: політикам, чиновникам, бізнесу. «Телекритика» поставила незручне дзеркало перед самою журналістикою. Хто власник медіа? Як це впливає на редакційну політику? Де закінчується журналістика і починається політичне обслуговування? Де новина, а де джинса? Де редакційна позиція, а де маніпуляція? Чи дотримуємося ми тих стандартів, дотримання яких вимагаємо від усіх інших?

І, можливо, найважливіше — «Телекритика» створила середовище, в якому про все це сперечатися публічно стало нормою.

Тому для мене історія «ТК»/«ДМ» — це не тільки історія одного хорошого професійного видання. Це частина історії дорослішання української журналістики та українського громадянського суспільства.

Причому дорослішання не закінченого. І саме тому «Детектор» нам досі потрібен. 

— Яку роль відіграло видання під час ключових подій — Помаранчевої революції, Революції гідності, повномасштабної війни?

— Є одна річ, яка, на мій погляд, об’єднує роботу «Телекритики» і «Детектора» у всі ці абсолютно різні періоди: вони ніколи не погоджувалися з думкою, що в критичний момент професійні стандарти можна відкласти «до кращих часів».

У 2004 році «Телекритика» була не просто літописцем боротьби журналістів проти темників і цензури. Вона була частиною цієї боротьби. І те, що пізніше назвуть «журналістською революцією», було надзвичайно важливою передумовою Помаранчевої революції.

Під час Революції гідності ситуація була іншою. Українські журналісти вже мали значно більше досвіду боротьби за свободу слова і медіа, але перед ними постала інша проблема: як залишатися журналістами, коли як громадяни вони прекрасно розуміють, на чиєму боці правда. І я вважаю дуже важливим, що тодішня «Телекритика» продовжувала вимагати дотримання стандартів від усіх: і від медіа, які обслуговували владу Януковича, і від тих, хто щиро підтримував Майдан.

А після окупації Криму, вторгнення Росії в Донбас і тим більше після 24 лютого 2022 року виникла, мабуть, найскладніша дилема: як поєднати інформаційну оборону держави, яка веде війну за власне існування, зі свободою слова, плюралізмом і професійними стандартами.

Проектний менеджер «ДМ» Сергій Кравчук пішов добровольцем до армії в перші дні війни 

Системний адміністратор «ДМ» Влад Дзіковський приєднався до війська в березні 2022 року. служив у батальйоні оперативного призначення НГУ ім. Сергія Кульчицького, загинув на Луганщині у грудні 2022 року. Вічна слава герою! 

І тут «Детектор» знову зробив те, що робив завжди: почав ставити незручні запитання. Зокрема й до телемарафону. Зокрема й до держави. Зокрема й тоді, коли відповідати на ці запитання нікому особливо не хотілося.

І ось за це я «ДМ» особливо ціную. Бо демократія потрібна не тільки в мирний час. А якісна журналістика потрібна не тільки тоді, коли її якість легко забезпечувати. 

— Яким був ваш перший або найбільш пам’ятний контакт із «Детектором медіа» чи «Телекритикою»? Чи пам’ятаєте матеріал, який вас найбільше зачепив або обурив?

— Оскільки я трохи старший за «ТК»/«ДМ», то щодо певних подій моя памʼять може мене і підвести :) Але все ж здається, що особисте знайомство відбулося вже під час мого членства в Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення. (Микита Потураєв у 2001 році, коли стартувала «Телекритика», був першим заступником голови Нацради, — «ДМ»).

Бо до того, ну, хто я був? Широко відомий у вузьких колах регіональний тележурналіст? :)

Але відтоді і я щось робив уже в Києві, і «ТК»/«ДМ» зростали. І спілкування за ці роки вже було стільки, що Наталію Лигачову та Світлану Остапу я, без жартів, сприймаю як сестер. Ну, може, не рідних, але двоюрідних — це точно. Одну як старшу, а іншу — як ровесницю. Звісно, не скажу — яку як :)

Але одну річ можу сказати точно. За ці роки були матеріали «Телекритики» і «Детектора», з якими я категорично не погоджувався. Були такі, які мене дратували. Напевно, були й такі, після яких хотілося сказати авторам усе, що я думаю про сучасну українську медіакритику:).

І це, мабуть, найкращий комплімент, який я можу зробити професійному виданню. Бо видання, яке двадцять п’ять років пише про медіа, політику, свободу слова і владу й при цьому нікого жодного разу не розлютило, швидше за все, просто двадцять п’ять років займалося б чимось не тим. А «Телекритика» і «Детектор медіа» точно займалися тим. 

— Яку головну рису характеру команди «ДМ» ви виділили б за ці 25 років роботи?

— Незручність.

І я вкладаю в це слово найкращий можливий сенс. Вони незручні для влади. Незручні для власників медіа. Незручні для політиків. Незручні для журналістів. Час від часу — незручні навіть для власних друзів.

У них є рідкісна професійна звичка не припиняти ставити запитання тільки тому, що людина, якій вони їх ставлять, їм симпатична або що її політичні погляди збігаються з їхніми.

За двадцять п’ять років в Україні змінилося кілька президентів, урядів, парламентів, поколінь політиків, медіавласників і журналістів. Зникали величезні телеканали, виникали нові медіа, друкована преса поступилася телебаченню, телебачення — інтернету, інтернет тепер поступається частиною впливу соціальним платформам.

А ці люди продовжують сидіти й прискіпливо дивитися, хто, що, кому і навіщо розповідає.

Мені здається, це і називається характером. 

Вадим Міський, Микита Потураєв, Світлага Остапа. Конференція «Євроінтеграція під час війни: виклики для свободи слова та роль Суспільного Мовлення», 2024 

— Яким ви хотіли б бачити «Детектор медіа» в наступні 25 років і що побажали б його команді?

— Найперше, я хочу, щоб через двадцять п’ять років «Детектор медіа» обовʼязково був. Бо в наш час двадцять п’ять років для незалежного українського медіа — це вже майже геологічна епоха :)

А якщо серйозно, то наступні двадцять п’ять років будуть для медіа, можливо, складнішими за попередні. Штучний інтелект, синтетичний контент, дипфейки, алгоритмічні інформаційні бульбашки, глобальні платформи, дедалі складніша межа між свободою слова та інформаційними операціями, — все це змінює саме поняття медіа.

Тому я хотів би, щоб «Детектор» теж змінювався. Щоб він дедалі більше був не лише «медіа про медіа», а детектором інформаційного середовища, в якому живе людина.

Але є одна річ, якої я їм категорично не бажаю змінювати: не ставайте зручними. Залишайтеся прискіпливими. Залишайтеся впертими. Сперечайтеся. Помиляйтеся. Виправляйте власні помилки. Дратуйте медіавласників, журналістів, чиновників і народних депутатів.

І мене теж треба. Обовʼязково. Інакше ображусь (:

Бо якщо «Детектор медіа» перестане нас час від часу дратувати, от тоді я справді почну хвилюватися. 

Момент запуску сайту «Детектор медіа», 8 лютого 2016 року. Євген Заславський, Лілія Апостолова, Мар'яна Закусило, Катерина Толокольнікова, Наталія Дигачова, Світлана Очтапа, Галина Петренко

З ювілеєм, друзі! Я вас знаю давно, люблю давно і дуже хочу читати ще наступні двадцять п’ять років.

Фото надані спікерамі, Суспільне, з архіву «Детектора медіа»