Занепад епохи автократів: Трамп, Сі та Путін стикаються з межами своєї влади — WP

Здається, ми живемо в епоху автократів, коли президент США Дональд Трамп, лідер Китаю Сі Цзіньпін і російський диктатор Владімір Путін панують на світовій арені. Засідання Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку цього тижня виглядає лише другорядною подією порівняно зі справжньою боротьбою за вплив на саміті Трампа з Сі. Але такі зовнішні ознаки можуть бути оманливими: можливо, це занепад епохи диктаторів, а не її розквіт, пише у новій статті для WP оглядач Девід Ігнатіус.

Згадані світові лідери старіють: Трампу 80 років, а Сі та Путіну — по 73. Усіх трьох також переслідують чутки про стан їхнього здоров’я. Вони правлять рішуче, але керують “розколотими” країнами. Жоден із них не розробив плану для збереження своєї спадщини.

Усі троє страждають від того, що можна назвати “хворобою автократів”. У своїй зарозумілості вони припускаються помилок. Путін зробив катастрофічну помилку, розпочавши повномасштабне вторгнення в Україну у 2022 році, сподіваючись на швидку перемогу. Трамп припустився помилки, атакувавши в лютому Іран.  Справді сильні лідери не блефують. Але Трамп у вівторок, 22 вересня, виступаючи на Генасамблеї ООН, знову пригрозив “знищити” Іран, якщо той не капітулює.

Сі бере на себе менше воєнних ризиків, тому його помилки не такі очевидні, але вони цілком реальні. Китайський лідер керує системою, якій не довіряє, а та не довіряє йому. Він провів масштабні чистки серед військових, унаслідок яких із 2023 року з посад усунули близько сотні високопоставлених офіцерів. Сі усунув з посад п’ятьох із семи членів Центральної військової комісії. Він також, здається, з обережністю ставиться до китайської технологічної еліти.

На цю автократичну хвилю вказав у лютому 2025 року, через місяць після інавгурації Трампа, покійний ексочільник британської розвідувальної служби MI6 Алекс Янгер.

“Ми вступили в нову еру, коли міжнародні відносини визначатимуть не правила та багатосторонні інституції. Їх визначатимуть сильні лідери й угоди”, — сказав Янгер.

Він порівняв ситуацію з Ялтинською конференцією 1945 року, де троє сильних лідерів вирішували долю менших країн. 

“Гадаю, саме таким є мислення Дональда Трампа, безперечно, Путіна, а також Сі Цзіньпіна. Ось у такий світ ми вступаємо”, — додав Янгер.

Його слова здавалися пророчими. Але все склалося не зовсім так. Спроби великих країн нав’язати свою волю закінчувалися невдачею. Найяскравішими прикладами є повномасштабна війна РФ проти України та війна Трампа проти Ірану. Застосування дронів змінило стратегічний баланс у війнах, продемонструвавши, що дешеві БпЛА — “зброя слабких” — можуть звести нанівець могутні арсенали наддержав.

Парадигма автократів, згідно з якою “сила є право”, здавалася непереборною. Але насправді це було не так. Найпоказовішим прикладом стала обурлива погроза Трампа минулого року захопити Гренландію. Тиск з боку президента США на арктичний острів  допоміг мобілізувати європейський опір. Трампу довелося відступити, а його остаточна капітуляція відбулася цього тижня, коли сторони оголосили про план будівництва арктичної бази для посилення військової присутності США в Гренландії відповідно до оновленого договору 1951 року. Це той самий компроміс, який Данія пропонувала рік тому.

Сі також мав проблеми, намагаючись залякати своїх сусідів. Китай жорстко розкритикував прем’єр-міністерку Японії Санае Такаїчі після того, як вона заявила, що Токіо може відповісти військовими заходами на напад Пекіна на Тайвань. Такаїчі не поступилася. Так само вчинив президент Філіппін Фердинанд Маркос-молодший, коли не зважав на китайські погрози в Південнокитайському морі.

В автократів, які старіють, є ще одна проблема. 

“Час завжди перемагає”, — заявив минулого тижня 96-річний інвестор Воррен Баффет, оголошуючи про свій відхід з посади голови ради директорів Berkshire Hathaway.

80-річний Трамп вже відчуває вплив віку. Путін теж втратив колишню енергію, але “не хоче визнавати свій похилий вік”. А після того, як Сі Цзіньпін цього місяця пропустив вечерю зі світовими лідерами на саміті БРІКС у Нью-Делі через погане самопочуття, Wall Street Journal процитувала оцінку колишнього аналітика ЦРУ, згідно з якою Сі — “завзятий курець, має зайву вагу, не любить фізичних вправ і вже давно полюбляє випити”.

Однак під час військового параду в Пекіні у вересні 2025 року Сі та Путін розмірковували протрансплантацію органів і життя до 150 років. Розмову записали випадково. Путін згодом її підтвердив, а китайське телебачення вилучило цей діалог із трансляцій.

Щодо занепаду ери автократів простої відповіді немає. Звісно, Трамп, Сі та Путін можуть залишатися панівними фігурами ще роками, а наслідки їхнього перебування при владі відчуватимуться довго. Але вражає те, що у всіх трьох, здається, “алергія” на плани наступництва. Трамп пишається своїм лідерством на вершині роздробленої MAGA-коаліції. Серед потенційних наступників Путіна немає помітних політичних фігур. Сі активно чинить опір поверненню колективного керівництва, яке існувало до нього.

Сьогодні на перший план виходять “середні держави”, заповнюючи простір, який автократи, здається, не здатні контролювати. Найпомітнішою є позиція прем’єр-міністра Канади Марка Карні, який очолив повстання проти митної війни Трампа. Його промова в Давосі стала “програмним документом” потенційної епохи після автократів. 

Думаючи про майбутнє, варто усвідомити: Сі може втратити свій вплив, але Китай — ні. Сі мав рацію, коли в травні зустрічав Трампа в Пекіні з баченням посилення Китаю.

Усі троє лідерів демонструють зарозумілість, намагаючись домінувати у світі, який переживає перехідний період. Це наддержави, які не здатні вигравати війни, великі економіки з боргами та корупцією. А головне — вони стикаються з непередбачуваними викликами, пов’язаними з технологією штучного інтелекту, яка змінює світ.

Мудрі лідери дивляться на майбутнє зі смиренністю та усвідомленням того, що навіть маючи величезну владу, вони не можуть повністю керувати перебігом подій.

“Нам доводиться миритися з нинішніми автократичними лідерами. Але це не назавжди”, — додав Ігнатіус.

Світ входить у фазу, де жоден центр сили не має повного контролю, а стара система правил уже не працює. Економічні союзи дробляться, безпекові гарантії переглядаються, технології стають зброєю. У статті “Світ у точці нестійкої рівноваги” доктор економічних наукАндрій Длігач пояснював, чому нинішній стан — це не пауза, а нова норма.