Що відбувається з російськими активами після конфіскації та скільки грошей отримала Україна за чотири роки

За понад чотири роки Україні вдалося стягнути в дохід держави понад 5 тисяч російських активів — нерухомості, транспорту, корпоративних прав, коштів тощо. Гроші від їхньої реалізації мають працювати на користь України.

Станом на липень 2026 року завдяки санкційному механізму до державного бюджету вже надійшло понад 8,6 млрд грн. Гроші, отримані від конфіскацій, мали б забезпечити відновлення зруйнованої інфраструктури та компенсацію шкоди постраждалим від війни. Але як насправді працює цей механізм і наскільки він ефективний?

Від виявлення до аукціону

За весь час дії механізму 262 активи реалізували або передали на потреби оборони, 146 готують до продажу, а понад 3500 перебувають в управлінні відповідних органів, зокрема Фонду державного майна (ФДМУ).

Найбільшу частку — 168 — передали на потреби оборони. З 75 активів стягнуті кошти та доходи від цінних паперів зарахували до державного бюджету, а ще у двох випадках стягнули права вимоги російських компаній до України. Також реалізували 17 активів, серед яких підприємства, квартири та одне нежитлове приміщення.

До п’яти найбільших проданих активів належать:

1) ТОВ «АЕРОК» — 1,89 млрд грн;

2) АТ «Вінницяпобутхім» — 608 млн грн;

3) ПАТ «Пентопак» — 103 млн грн;

4) ТОВ «Інвестагро» — 27 млн грн;

5) квартира пропагандиста Артемія Лєбєдєва — 13,5 млн грн.

Відповідно до санкційного законодавства, з особи можуть стягнути активи, лише якщо вона загрожує нацбезпеці, суверенітету чи територіальній цілісності України. Що важливо, це стосується не лише росіян, а й громадян України, які так чи інакше підтримують дії РФ.

Активи, які підлягають стягненню, проходять доволі складний шлях: уповноважені державні органи виявляють їх, РНБО блокує, а президент вводить рішення про санкції в дію. Після цього Мін’юст подає позов до Вищого антикорупційного суду, який з'ясовує, чи вчиняла особа або підтримувала збройну агресію і чи справді володіє або розпоряджається виявленим майном.

Потім актив передають Фонду державного майна або іншому органу за рішенням Кабміну. ФДМУ обстежує актив і вирішує, що з ним робити: залишити в себе в управлінні, реалізувати або передати іншому управителю, наприклад, держпідприємству чи на потреби оборони. Так, двигуни й інші деталі повітряних засобів російського авіавиробника ПАТ «Авіаційний комплекс ім. С.В. Ільюшина» у березні цього року передали Укроборонпрому.

Якщо ФДМУ вирішує реалізувати актив, то розпочинається підготовка до аукціону. Для малих об’єктів стартову ціну встановлює аукціонна комісія, а для великих підприємств — додатково затверджує уряд. Далі оголошення про продаж об'єкта публікують у системі «Prozorro.Продажі», де протягом місяця (для великих активів — до трьох місяців) будь-хто може ознайомитися з ним і подати заявку.

Усі аукціони через Prozorro.Продажі проводять відкрито, а переможця визначає електронна система за принципом найвищої запропонованої ціни.

Кошти, отримані від санкційного майна, перераховують до спеціальної частини державного бюджету — Фонду ліквідації наслідків збройної агресії. Ці гроші не йдуть до загального бюджету, їх спрямовують на:

• компенсацію знищеного або пошкодженого житла (програма «єВідновлення»);
• відновлення об’єктів інфраструктури, пов’язаних із наданням комунальних послуг: водо-, електро- та теплопостачання, а також водовідведення.

Чому саме аукціон, а не пряма передача на потреби постраждалих?

По-перше, завдяки торгам ціна активу може суттєво зрости. По-друге, спрямування коштів до Фонду ліквідації наслідків збройної агресії дасть змогу забезпечити житлом одразу кілька сімей. Якщо ми говоримо про нерухоме майно, наприклад, то один із нещодавніх кейсів — продаж дворівневої квартири російського пропагандиста Артемія Лєбєдєва за 13,5 млн грн. Передати помешкання площею майже 140 кв. м у власність однієї сім’ї було б економічно недоцільно.

Що гальмує механізм?

Попри прозорість аукціонів, реалізація конфіскованих активів — це тривалий і кропіткий процес. За попередні два роки Фонду держмайна вдалося продати лише 17 активів: шість — 2024 року, п’ять — 2025-го та шість — цього року. Водночас проблеми з активами розпочинаються одразу ж після ухвалення судом рішення про стягнення.

Ключовою перепоною для отримання контролю над конфіскованими активами є численні арешти та обтяження. Наприклад, у межах підготовки до приватизації лише щодо одного активу — підсанкційного заводу «АЕРОК» — скасували 14 арештів у різних кримінальних провадженнях. Процес скасування арештів досить тривалий: їх можуть розглядати в різних судах, зокрема й у кримінальних провадженнях, і так гальмувати подальшу підготовку до реалізації. Водночас проблема з арештами та обтяженнями характерна для 70% конфіскованих підприємств (або часток у них), які розташовані на підконтрольній Україні території.

Однією з основних проблем на етапі аналізу є недоступність інформації, зокрема відсутність фінансової документації про активи після їхньої передачі. Це може виникати через приховування, вилучення або навіть знищення інформації попередніми власниками. Так було з тим самим «АЕРОК» або Демурінським гірничо-збагачувальним комбінатом. Відновлення документів може тривати до двох-трьох місяців, що також сповільнює процедуру.

Ця проблема особливо стосується активів, розташованих на тимчасово окупованих територіях. Зараз їх щонайменше 135 — точну кількість визначити неможливо, оскільки місце розташування частини об’єктів невідоме. Також понад третина конфіскованих компаній (або тих, у яких конфісковано частину акцій) розташована на території, наближеній до зони бойових дій.

Додає складнощів і низька інвестиційна привабливість частини стягнутих активів: якщо йдеться про підприємство з великими боргами, незавершеними судовими справами чи фактично без майна або на межі банкрутства, покупців на аукціоні може просто не знайтися.

Раніше ми писали про колишнє аграрне підприємство російського титанового магната Міхаїла Шелкова, яке держава змогла продати лише з четвертої спроби — після зниження боргового навантаження та зняття обтяжень із майна. Інший приклад — ТОВ «Інвестиційний союз «Либідь»», яке володіє ТРЦ Ocean Plaza. Уже після конфіскації державою частки підприємства з'ясувалося, що в нього є борг понад 200 млн дол. перед компанією, пов'язаною із колишніми власниками. Через це довелося подавати окремий позов про стягнення в дохід держави права вимоги за цим боргом.

Трапляються навіть випадки, коли від підприємства залишилася лише юридична особа, а будь-які інші активи відсутні. Приблизно у 20% підприємств, розташованих на підконтрольній Україні території, за даними ФДМУ, немає майна. Через це такі активи фактично втрачають інвестиційну привабливість для подальшої реалізації. Серед них — деякі колишні підприємства російських олігархів Євтушенкова, Деріпаски, Усманова.

Якщо перший аукціон з продажу активу не завершується успішно, проводять повторні торги зі зниженою стартовою ціною відповідно до законодавства. У такому разі інвестори також можуть торгуватися й підвищувати вартість об’єкта. Окремої підготовки потребують і великі або стратегічні активи — для продажу цілого підприємства чи складного майнового комплексу необхідно значно більше часу, ніж для продажу квартири чи автомобіля.

Насамкінець — юридичні ризики, пов'язані з недовірою інвесторів до самого механізму конфіскації та побоюванням згодом втратити придбане майно. Тут закон передбачає запобіжник: якщо особа отримала актив за результатами продажу на електронному аукціоні з приватизації, позбавити її цього майна не можна.

Що ж до самих підсанкційних осіб, то більшість із них намагається оскаржувати рішення, ухвалені в першій інстанції Вищим антикорупційним судом, але левова частка цих рішень залишається чинною. Винятки трапляються тоді, коли стягнене майно виявляється власністю третіх осіб, не пов'язаних із підсанкційною особою, — у таких випадках апеляційний суд може частково змінити рішення.

У жовтні цього року заплановано два аукціони з продажу великих санкційних активів: уже згаданого вище Демурінського гірничо-збагачувального комбінату та «Мотордеталь-Конотоп» — підприємства-виробника деталей для двигунів внутрішнього згоряння, яке належало сенатору РФ Сєргєю Калашнікову. Стартова ціна — 1,82 млрд та 415 млн грн відповідно.

Особливістю обох аукціонів стане реалізація пулу активів — одразу кількох пов'язаних в одному лоті об'єктів (корпоративних прав і прав вимог). Можливість об'єднувати активи в пули з’явилася в травні цього року, і вона має підвищити їхню інвестиційну привабливість і спростити підготовку до продажу. Тож жовтневі аукціони стануть тестом для нової моделі продажу санкційних активів.