Постлиберальная Европа? Являются ли победы "Альтернативы для Германии" признаком перемен на континенте

Німеччина увійшла в той самий цикл гіперполітичної поляризації, який уже спостерігається в значній частині Європи. Це підтвердили результати виборіву Мекленбурзі-Передній Померанії.

Там знову перемогла ультраправа "Альтернатива для Німеччини" ("АдН") – лише через кілька тижнів після того, як отримала найбільшу частку голосів на земельних виборах у Саксонії-Ангальт.

Якщо ця тенденція посилиться у 2027 році, коли у Франції, Італії, Греції та Польщі відбудуться загальні вибори, Європа може опинитися в постліберальній реальності.

У полоні страхів перед мігрантами 

Серед численних чинників, які штовхають її до цього, – деіндустріалізація, висока вартість життя (погіршена стрибками цін на енергоносії) та "ефект Трампа", який додав рішучості його неліберальним послідовникам далеко за межами Сполучених Штатів. 

Але найпотужнішим фактором, безперечно, є міграція, яка відіграє значну роль у європейському політичному житті – відтоді, як у 2015 році тодішня канцлерка Німеччини Ангела Меркель вирішила прийняти мільйон біженців, що тікали від заворушень і конфліктів на Близькому Сході та в інших регіонах.

За останні 11 років європейським державам вдалося суттєво скоротити міграційні потоки завдяки посиленню прикордонного контролю, угодам із країнами походження та транзиту мігрантів, а також суворішим умовам надання притулку та в’їзду. 

Однак Європа й надалі перебуває в полоні міграційної політики.

Це добре було видно цього літа, коли понад 70 тисяч мігрантів раптово прорвалися через кордон між Марокко та іспанським ексклавом Сеута. Побоюючись напливу мігрантів, Італія негайно "виключила" Іспанію із Шенгенського простору. Інші країни розглядали можливість зробити те саме, хоча насправді жоден мігрант не перетнув Гібралтарську протоку.

Вже доведено, що страх перед мігрантами не має прямого зв’язку з присутністю іноземців на території тієї чи іншої країни. 

У німецьких землях, де "АдН" має найбільшу підтримку, частка іноземців у населенні є найнижчою.

У випадку Саксонії-Ангальт вона становить половину від середнього показника по Німеччині. 

Як й інші суспільні страхи, спричинена міграцією паніка не обов’язково пов’язана з об’єктивною оцінкою ризиків. Згідно з нещодавнім звітом французького Міністерства внутрішніх справ, страх перед пограбуваннями є найвищим саме там, де фактичний ризик є найнижчим.

Тривоги, пов’язані з ідентичністю, завжди відображають складне поєднання чинників – зазвичай пов’язаних із відчуттям соціального, культурного чи етнічного занепаду, яке посилюється розширенням самого поняття "мігрант". 

У деяких колах цей термін уже стосується не лише нелегальних мігрантів або шукачів притулку – а дедалі частіше також натуралізованих громадян чи людей, чиї батьки народилися за кордоном. Коли спалахують заворушення, популісти та постліберали схильні звинувачувати мігрантів – хоча більшість учасників таких заворушень є такими ж громадянами європейських держав.

Як діють французькі ультраправі

Пов’язані з міграцією страхи сприяють тим, хто обіцяє посилити контроль над іноземним населенням або населенням іноземного походження – і це відкриває двері постлібералізму. 

Наприклад, Марін Ле Пен із ультраправого "Національного об’єднання" хоче, щоб французькі громадяни мали пріоритет перед іншими під час розподілу соціального житла – хоча французька конституція наразі забороняє дискримінацію за походженням або громадянством при доступі до соціальних послуг. Позбавлення іноземців, які законно проживають у країні, допомог, на які вони мають право, залишило б їм мало варіантів, окрім репатріації. 

Тож питання зміщується від контролю над імміграцією до улюбленої політики ультраправих – реміграції.

Так само, хоча хіджаб вже заборонений у французьких школах згідно з принципом світськості (який вимагає від держави зберігати нейтральність щодо всіх релігій), "Національне об’єднання" хоче заборонити його в усіх громадських місцях. 

А оскільки запровадити це не дозволяє французьке законодавство, "Національне об’єднання" прагне провести з цього питання загальнонаціональний референдум.

Але ця пропозиція стикається з іншою проблемою: проведення референдуму щодо хіджабу вимагало б внесення змін до статті 11 конституції, яка виключає питання способу життя та моралі зі сфери референдуму. Вихід, запропонований "Національним об’єднанням", полягає в розширенні сфери застосування референдумів на всі питання – виходячи з того, що жоден правовий принцип не повинен стояти на заваді здійсненню народного суверенітету.

Іншими словами, навіть якщо Конституційна рада визнає заборону носіння хіджабу в громадських місцях неконституційною, референдум дав би змогу подолати її заперечення. 

Саме в такі моменти – коли народ має останнє слово щодо всього, і ніщо, включно з верховенством права, не може стати йому на заваді – ліберальна система перетворюється на постліберальну. Бо ліберальна держава грунтується на ідеї, що певні принципи можуть бути застосовані навіть проти самого народного суверенітету, а воля більшості має бути врівноважена – інакше вороже налаштована більшість може розтоптати індивідуальні права та права меншин.

Якщо народний суверенітет переважає над усім – тоді дозволеним стає все. Наприклад, нещодавнє опитування показало, що більшість французьких виборців підтримують відновлення смертної кари для вбивць дітей.

Дискусії про межі народного суверенітету та інші основоположні принципи лібералізму нині мають надзвичайно важливе значення, і Франція – далеко не єдина країна, яка стикається з цими питаннями. В Італії прем’єр-міністерка Джорджа Мелоні вже атакувала судову систему за те, що вона блокувала спроби її уряду депортувати іноземців до третіх країн.

Наступний виборчий цикл у Європі може показати, чи виборці й надалі погоджуватимуться з тим, що на народний суверенітет мають бути накладені певні обмеження. Відмова від цього принципу означає перехід від ліберального суспільства до постліберального. 

Якщо це станеться, істерія в стилі Трампа може охопити Європу, завдавши тут такої самої шкоди, якої вона вже завдала у США.

Колонка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника