Вишкіл з характером: чому в Україні зростає інтерес до військових ліцеїв

В Україні змінюється ставлення і до військових ліцеїв та закладів із посиленою військово-фізичною підготовкою. Для частини батьків це вже не «школа для тих, хто обов’язково піде в армію». Це заклад з чіткішими правилами, справжньою увагою до фізичного розвитку, дисципліни, відповідальності та командної роботи. Війна має дивну властивість безжально відділяти важливе від другорядного. У мирний час можна роками сперечатися, чи має школяр знати основи тактичної медицини і навіщо йому взагалі розуміти, як працює безпілотник. Після 2022 року значна частина цих суперечок втратила сенс.

Менеджерка мілітарного простору «Гальт» Катерина Нелюбова сформулювала цей сенс максимально доступно: «Краще бути готовими й ніколи не застосувати ці знання, ніж розгубитися і не знати, як діяти в екстреній ситуації».

Завдання предмета «Захист України», який запровадили кілька років тому в школах, — дати молодому поколінню базовий мінімум оборонних знань. Утім, «Захист України» і заклади з посиленою військовою підготовкою виконують принципово різні функції. Перший дає обмежений набір теорії і навичок. Другі створюють середовище, яке працює щодня.

Війна повернула інтерес до дисципліни

Слово «дисципліна» довго мало в українській освіті не найкращий маркетинг. Воно нерідко асоціювалося з муштрою, придушенням індивідуальності, радянською школою. Але дисципліна і бездумне підкорення — не синоніми. Справжня дисципліна починається з простих речей: прийти вчасно, довести роботу до кінця, утримувати своє місце в порядку, відповідати за рішення, не перекладати проблему на іншого, виконати завдання навіть тоді, коли немає настрою.

У мирному житті це якості хорошого працівника, фахівця або керівника. На війні від них залежить життя. Директорка Київського ліцею №23 «Кадетський корпус» імені Володимира Великого Наталія Головіхіна звертає увагу: заклад не має закріпленої території обслуговування і тому не отримує основну масу дітей просто за адресою проживання. Для державних ліцеїв такого штибу це показова деталь.

Аналіз Education.ua показує красномовну картину: між 2023 та 2026 роками кількість першокласників в Україні скоротилася приблизно на 70,9 тисячі, або на 23%. Тобто освітній «пиріг» загалом стає меншим, а окремі спеціалізовані заклади, навпаки, нарощують набір.

Не тільки автомат і шикування

Образ військового ліцею часто застряг десь у минулому: форма, плац, казарма, команда «струнко». Сучасна війна змінила майже все. Військо XXI століття потребує операторів БПЛА, інженерів, програмістів, фахівців із радіозв’язку, кіберзахисту, логістики, медицини, аналітики та управління.

Начальник Львівського ліцею імені Героїв Крут, полковник Юрій Гусар пропонує взагалі переглянути саме поняття «базові військові навички». Домедична допомога, технічна грамотність оператора дронів, психологічна готовність до надзвичайних ситуацій, елементи вогневої підготовки, на його думку, сьогодні є не вузькою професійною спеціалізацією, а критично важливими компетенціями пересічної людини. У цьому сенсі військова освіта перестає бути тунелем, який веде лише в один бік. Частина отриманих навичок універсальна.

Україна тут не вигадує велосипед. У США система Army Junior Reserve Officers' Training Corps (JROTC) сьогодні має понад 1700 програм у школах, військових академіях та інших закладах. Ще цікавіше те, як американська армія описує мету цієї системи. Офіційна місія JROTC: To Motivate Young People to be Better Citizens — «мотивувати молодих людей ставати кращими громадянами». Офіційний посібник для адміністраторів прямо підкреслює, що участь у JROTC не створює обов’язку проходити військову службу.

Ще один цікавий приклад — Естонія. Там з осені 2023 року теоретична частина курсу національної оборони стала обов’язковою для всіх старших учнів середніх шкіл. Цікаве й ставлення суспільства. У дослідженні Міноборони Естонії за 2024 рік 50% респондентів заявили, що оборонна освіта у школі має бути обов’язковою, ще 38% виступили за факультативний формат. Тобто 88% опитаних підтримали присутність оборонної освіти у школі. І це країна, яка не веде повномасштабної війни.

Юрій Гусар вважає, що для України ця проблема — ширша. За його оцінкою, Україні досі бракує не просто хороших занять, а й системи з чітко визначеною кінцевою метою та відповідальністю за результат. «Немає розуміння кінцевої мети — звідси й відсутність комплексного підходу», — говорить він про загальношкільну військову підготовку. І саме на цьому тлі військові ліцеї виглядають особливо цікаво: те, що звичайна школа намагається дати дитині протягом кількох годин на місяць, у спеціалізованому закладі стає частиною щоденного життя.

30 ліцеїв для країни, що воює

За словами Юрія Гусара, який також очолює раду військових ліцеїв, в Україні є близько 30 ліцеїв із посиленою військово-фізичною підготовкою. На його переконання, такої кількості для масштабів України замало. Водночас він застерігає від гонитви за кількістю. На його думку, краще мати в області один потужний заклад, який реально відповідає стандартам, ніж три–п’ять слабких ліцеїв, які відрізняються від звичайної школи переважно формою.

Для частини сімей війна зробила професію військового та офіцера зрозумілішою і суспільно вагомішою.

У столичному ліцеї №23 — повний навчальний день з 8:00 до 18:30, п’ятиразове харчування, власне укриття, особливий уклад життя та військово-фізичний напрям. Старші учні проживають у кампусі цілодобово. Це суттєва різниця. Військово-патріотичне виховання тут не існує у вигляді окремої коробки в розкладі, яку двічі на тиждень відкривають, а потім ховають до наступного уроку. Воно вбудоване в режим, фізичну підготовку, традиції, вимоги до поведінки та життя колективу.

Звісно, жоден військовий ліцей не є чарівною перепусткою до академії. Але його випускник приходить на відбір уже знайомим із фізичними навантаженнями, дисципліною, військовою термінологією, режимом, ієрархією та самим уявленням про службу. А далі відкривається вже цілком конкретна професійна траєкторія. Саме тому військові ліцеї можна розглядати як перший щабель кадрової піраміди Сил оборони.

***

Відтак дитину готують не до війни. Її готують не бути безпорадною. Це, можливо, головна зміна, яка відбулася в українському суспільстві. Батьки 1990-х і 2000-х могли будувати майбутнє дитини з припущенням, що велика війна в Європі неможлива. Батьки після 2022 року такої ілюзії вже не мають. Ніхто не знає, якою буде безпекова ситуація за десять чи двадцять років. І ніхто чесно не може пообіцяти сучасному першокласнику, що дорослішати йому доведеться у спокійному світі.

Вочевидь, одна з найважливіших змін воєнного часу відбувається саме тут: поступово змінюється сама формула батьківської турботи. Раніше вона могла звучати: «Хочу зробити все, щоб моя дитина ніколи не зіткнулася з війною». Тепер з’являється ще одна: «Хочу зробити все, щоб у складному світі моя дитина була готовою до життя».