Переселенець Володимир Костян: «Ждунів» в Олешках немає. Є голод і люди без документів після потопу

Всеукраїнська рада церков офіційно звернулася до Папи Римського з проханням приєднатися до порятунку жителів окупованих Олешок. Ситуація на лівобережжі України має стати однією із головних тем засідання Генасамблеї Організації Об'єднаних Націй. Весь світ уже знає про гуманітарну катастрофу на окупованих росіянами територіях Херсонської області, але не знає, як допомогти.

Міста і селища залишилися без електро- та водопостачання, а головне – без їжі, яку через постійні обстріли неможливо підвезти ні з одного, ні з іншого боку збройного конфлікту. Так само, як вивезти людей, які опинилися у заручниках війни.

Що відбувається в Олешках, Коротко про розповів пасічник Володимир Костян, якому вдалося вирватися з блокади.

Чотири рази зупинялися під дронами

Володимир Костян народився в Олешках та розраховував жити тут до кінця своїх днів, займаючись підприємництвом, але вторгнення перекреслило плани. 24 лютого 2022 року військкомат в Олешках був закритий, Володимир вирішив вести свою партизанську боротьбу. Він ховав та переправляв через Дніпро поранених українських військових, робив схованки зі зброєю, передавав ворожі координати до ЗСУ. Пережив зраду земляка, тортури та в'язницю в окупованому Каланчаку. В Олешки повернувся восени 2023 року з підпискою про невиїзд, волонтерив.

- Володимире, коли стало очевидно, що Олешки опинилися в блокаді?

- Наприкінці грудня 2025 року – на початку січня 2026-го. Ми жили в Санаторному провулку, звідки було два виїзди. Один у бік лікарні, інший – до лісу. Обидві дороги замінували. Тільки після деякого розмінування можна було думати про те, щоб кудись їхати.

Я виїжджав із дружиною та сусідкою. Що називається, трапилася слушна нагода. 5 березня прийшов на ринок біля лікарні. Дивлюся, стоять «Жигулі» – це Сашко привіз ковбасу зі Скадовська. Наразі його вже немає, загинув 2 червня під час такої поїздки. Запитую: як заїхав? Каже, мовляв, так і так, їхати назад збирається. Ну і все, прилаштувалися до Сашка в хвіст, ще одна машина підтяглася. Дорогою чотири рази зупинялися, бо дрони зависали, але вискочили. Потім двадцять один день просиділи у Михайлівці, що під Скадовськом, а звідти вже із волонтерами виїхали на підконтрольну територію через Білорусь.

– Знаємо, що до повної блокади ви допомагали виїжджати іншим людям.

- Так, але тільки до Скадовська, далі їздити не міг. Після СІЗО в Каланчаку я перебував на підписці про невиїзд, у жовтні 2025-го обмеження закінчилися, але я все одно проходив через усі бази ФСБ, тому в Михайлівці довелося затриматися, щоб підготуватися до виїзду.

- Коли ви ще жили в Олешках, якою була ситуація з продуктами?

- Нічого не ввозили із середини січня і в лютому. У березні почали щось завозити, а на початку червня все постачання повністю припинилося.

Тільки пішки по «пелюстках»

За різними даними, сьогодні в Олешках перебувають від 1500 до 2000 людей, у тому числі 200 дітей. У місцевій громаді, яка охоплює навколишні села, до 6000 осіб. Не працює жоден магазин, у місцевій лікарні закінчились ліки.

- Ви підтримуєте зв'язок із земляками? Чи є у тих, хто залишився, хоч якась можливість вибратися?

- Нещодавно розмовляв із знайомим хлопцем. Вони вирвалися групою – 11 осіб. Ішли пішки, на тачці 90-річну бабусю, тещу Петі, вивозили. Петя сказав, що на машині вже не виїхати - дорогу блокують розбиті згорівші автомобілі. Але навіть якщо їх якось розсунути, щоб протиснутися, треба везти з собою причіп запасних коліс. Весь шлях усіяний гострими осколками снарядів та мінами-«пелюстками». Це зараз їх під ногами видно. А якщо опалим листям присипле або снігом, то просто незрозуміло, як можна буде виходити.

- Що приятель розповідав про голод?

– Їжі в Олешках реально немає. От Петя, він у нас торгував цигарками минулого року, у нього мішок грошей був, а купити нічого. Хто виносить на ринок борошно - не знаю, де вони його беруть, вимагає 5000 рублів. Це більше 2500 гривень за одне кіло борошна.

- Все, що писали про варений їстівний бур'ян і дві ложки каші в день на члена сім'ї - це правда?

- Так, це правда.

- І про трупний запах?

- В Олешках морг – це просто напівпідвал, куди прилітало ще 2025 року. Зараз там лежить близько сотні трупів, які, звісно, ​​розкладаються. А ховати не дозволяють, бо не виконано формальних процедур. Ось ми мали виїхати в грудні 2025-го, але в сусідки, з якою разом збиралися, дрон убив маму. Поховати не дали. Треба було везти до Каланчака, щоб там провели експертизу. Хоча я не розумію, навіщо ця експертиза, якщо була очевидна мінно-вибухова травма.

Возив покійників у нас лише один поліцейський Денисов. Ось він забрав тіло мами сусідки, а назад повернути швидко не зміг, привіз лише в середині лютого, тоді й поховали. Нині, кажуть, Денисов кудись зник, возити нема кому, от і не ховають. А в когось просто грошей на похорон не вистачає. Послуги, щоб закопати в мішку - трун немає, коштують 50 000 рублів (приблизно 26 600 гривень), експертиза 20 000 рублів.

Нещодавно російські військові літню пару розстріляли. Донька за кордоном, купу грошей перевела, перевести в готівку можна, схеми працюють, але поховати не дають ні за які суми.

– Розстріляли за що?

– Хто його знає. До нас теж скільки разів приходили – п'яні, в масках, не здогадаєшся, що на думці. І паспорти показуйте, і про себе розказуйте. Можуть їжу вимагати. На початку цього року одного хлопця застрелили, щоб його закрутки з підвалу забрати. Росіянам там теж нема чого жерти, продукти оптово не доставляють, тільки на собі можуть щось принести через ліс, а по них наші луплять. Коли туман, ще якось пробігають.

Після потопу багато людей залишились без документів

Досить бурхливе обговорення викликав пост головного редактора видання «Міст» Сергія Нікітенка, який пояснив, чому українські військові перешкоджають завезенню продуктових вантажів із Росії. «Минулого тижня привезли продукти. І з ними дрони та БК. Удари по Херсону одразу посилилися… До травня цього року цивільні в Олешках мали можливість більш-менш нормально виїжджати. Але люди обрали бути заручниками росіян», – написав журналіст.

- Володимире, я говорила з херсонцями і зрозуміла, що багато хто поділяє позицію автора посту. Чи можна звинувачувати людей, що залишилися в окупації?

- Після вибуху на Каховській ГЕС та потопу, який накрив Олешки, купа людей залишилася без документів. Немає жодних – ні російських, ні українських. І купа людей із українськими паспортами. Для них виїзд був фактично нереальним, з першого ж блокпоста відправлять до підвалу. Я це проходив, знаю. А ще в сім'ях є люди похилого віку, за ними доглядають, різні бувають обставини.

Так званих «ждунів» в Олешках немає, вони давно в Криму. Залишилися люди, яким нікуди подітися. Щоб вирватися з міста у бік Криму, а потім через Росію переправиться до Грузії, потрібний російський паспорт. А коли його починають робити, постають питання: де раніше був, чому тягнув, чекав, що повернеться Україна? Я 2023 року, коли вийшов на підписку про невиїзд, змушений був російський паспорт зліпити. А чоловіків, які згодом почали приходити, одразу заганяли до військкомату. Що таке військовий облік, гадаю, не варто пояснювати.

З іншого боку, російську логістику треба вирізати. Гуманітарні вантажі розстрілювати заборонено, але наші військові добре бачать, що під ними завозять.

- А правда, що деякі боялися виїжджати, бо не знали, що з ними буде?

– І такі є. Російського зв'язку в Олешках немає, місцями ловить український. Люди сидять у телеграм-каналах та читають, як важко доводиться переселенцям. Я сам пройшов цей нелегкий шлях.

- Ви сказали, що люди користуються телеграмом, отже, є можливість зарядити телефони. Звідки електрика, якщо її немає?

- Сонячні панелі. Після потопу їх почали встановлювати, щоб якось підтримувати базові потреби та не втрачати зв'язку з близькими. Росіяни, коли перевіряють мобільні та бачать український контент, страшенно бісяться, але самі користуються нашим зв'язком.

«Номер більше не обслуговується»

Наразі Володимир живе у Чернігівській області, перебуває у громадській організації "Випускники" (Alumni). Це мережа, що об'єднує цивільних чоловіків, які пережили російський полон і тортури, і допомагає вирішувати їх проблеми. А ще підтримує зв'язок із офісом українського омбудсмана з питань можливої ​​евакуації земляків.

- Володимире, як ви відбудовуєте своє життя?

– Я купив будинок під Прилуками, вже отримав 10 вуликів від Міжнародної організації міграції. Весною відновлю свою пасіку.

- А є якісь зрушення для вирішення ситуації в Олешках?

- Я говорив із заступниками Дмитра Лубенця, знаю, що готуються списки на евакуацію, через мене багато людей туди включили. Знаю, що ведуться переговори, шукаються шляхи, начебто є адекватна позиція російського омбусмана Лантратової. Але поки що щось не зростається. Не лише в Олешках, а й інших містах та селищах, у тому ж Скадовську багато людей, які не можуть виїхати та потребують допомоги.

- Знайшла в інтернеті оголошення тижневої давності про автобусний рейс через Скадовськ, Голу Пристань, Олешки, Лазурне, Бердянськ. Зателефонувала, щоб розпитати, а номер уже не обслуговується. Що це могло бути?

– У середині 2025 року у місті було 10 перевізників, які вивозили людей, а назад завозили продукти. Їх почали цілеспрямовано вибивати із грудня. Хтось залишився без машини, хтось без ніг, хтось досі лежить у лікарні у Каланчаку чи Криму. Щодо конкретного оголошення, то могла бути спроба перевезень, але ми не знаємо, чим вона закінчилася. Я, коли вивозив людей з Олешок до Скадовська, поміняв чотири машини. Першу розбив дрон, дві підірвалися на мінах, слава Богу, сам лишився живий. На четвертій виїхав, залишив її хлопцеві у Скадовську, з яким разом сидів.

- Що із заповідником «Олешківські піски»? Чи правда, що росіяни перетворили його на військовий полігон?

- Правда. Там весь ліс, що оточує піски, у росіянах. І всі інші ліси також. Їдеш до Скадовська, так у будь-яку посадку стріляй - у російського військового попадеш.

- Звернення до Генасамблеї ООН, Папи Римського, всесвітнього загалу - це може допомогти?

– Мені здається, ніхто не допоможе. Не знаю, що має для цього статися.

- Зараз осінь, є ще щось з городів. А що буде взимку?

- Теж не уявляю. Січень-лютий ми в Олешках жили на старих запасах, і то борошно ділили на порції, шукали консервацію по згорілих будинках. Зараз навіть якщо завезуть до Олешки два автобуса гуманітарних продуктів, скількох це може врятувати?