П’ятеро одного не ждуть: як «Сліди» стали українським претендентом на «Оскар» і чому вибір спричинив суперечку

Україна висунула документальну стрічку «Сліди» Аліси Коваленко та Марисі Нікітюк на 99-ту премію «Оскар» у категорії «Найкращий міжнародний повнометражний фільм».

Фільм має нагороди Берлінале та Movies That Matter, право податися на розгляд у документальній категорії, семиденний кінопрокат, що вкладається у вимоги міжнародної категорії, а тепер — і 200 тис. дол. на міжнародну оскарівську кампанію. Проте майже одразу після оголошення результату дискусія змістилася від самого фільму до процедури його обрання.

Спочатку комітет назвав п’ять заявок, після чого продовжив дедлайн — і кандидатів стало вісім. Ми розібралися, що в цій історії підтверджують документи, які питання залишаються без відповіді та як національних кандидатів обирають в інших країнах.

Як змінювалися правила гри

Офіційне приймання заявок на цьогорічний український відбір стартувало 30 липня. Комітет формував пул претендентів у категорії «Міжнародний повнометражний фільм». Початковим дедлайном визначили 19 серпня, проте згодом його продовжили до 2 вересня.

Ключовий момент стався 24 серпня: Український оскарівський комітет публічно відзвітував про отримання п’яти заявок. До списку ввійшли: «Вічник» Івана Ніколайчука, «Кіллхаус» Любомира Левицького, «Останній Прометей Донбасу» Антона Штуки, «Простий солдат» Артема Рижикова й Хуана Каміло Круса, а також The Last Message («Останнє повідомлення») Андрія Волошина й Олексія Лебедєва.

А вже 26 серпня — через два дні після того, як імена перших учасників стали публічними — комітет оголосив про продовження приймання заявок ще на тиждень, до 2 вересня. Офіційна аргументація звучала як прагнення надати «додаткову можливість українським фільмам, які відповідають вимогам».

Після цього рішення кількість претендентів зросла до восьми. До першої п’ятірки приєдналися кіноальманах семи українських режисерів «Війна очима тварин», «Тиха повінь» Дмитра Сухолиткого-Собчука та безпосередньо майбутній переможець — стрічка «Сліди». Саме її комітет обрав 16 вересня як офіційного представника України.

Проблема довіри та звинувачення у кумівстві

Найгостріше на продовження дедлайну відреагував режисер «Останнього Прометея Донбасу» Антон Штука. Він публічно назвав ситуацію «кумівством» («члени нашого Оскарівського Комітету спрацювали в найкращих традиціях часів кумівства віктора федоровича»).

На думку Штуки, продовження дедлайну після оприлюднення першого списку поставило п’ять початкових команд у нерівні умови: вони подавалися, не знаючи конкурентів, тоді як три наступні команди вже бачили склад першої п’ятірки. За словами режисера, представники кількох фільмів навіть обговорювали можливість спільного виходу з конкурсу, однак до такого рішення не дійшли.

У цій ситуації варто чітко розмежовувати претензії до етичності внутрішніх процедур та правила самої Американської кіноакадемії. AMPAS встановлює жорсткі вимоги до самого фільму та структури національного комітету (щонайменше половину складу мають становити митці та/або фахівці кіногалузі), але не диктує країнам єдиної дати внутрішнього дедлайну. Головна вимога — остаточний термін подання переможця до Академії спливає 30 вересня.

Окреме питання виникає і щодо складу самого Українського оскарівського комітету. У регламенті його роботи, затвердженому 17 липня 2026 року, зазначено, що комітет формується у складі 14 людей. Того ж дня Держкіно повідомляло, що після голосування членів Української кіноакадемії та затвердження Американською кіноакадемією саме 14 членів мають здійснювати відбір українського кандидата.

Водночас після оголошення «Слідів» переможцем Держкіно назвало уже 12 членів комітету. Чому ж затверджений склад у підсумку скоротився з 14 до 12 людей, у публічних повідомленнях не пояснено.

Документувати злочини чи створювати героїв: про що сперечаються режисери

Паралельно з процедурним скандалом розгорнулася дискусія про те, який саме образ України варто транслювати на міжнародну аудиторію. Її ініціював режисер стрічки «Кіллхаус» Любомир Левицький.

Не ставлячи під сумнів перемогу «Слідів», Левицький порушив питання глобальної культурної дипломатії. На його переконання, український кінематограф занадто часто фокусується виключно на мові травми, втрат і страждань. Водночас світу варто показувати інший бік — героїчний, технологічний і жанровий. Спираючись на досвід показів у США, він робить висновок: «із Заходом треба говорити мовою, яку він розуміє».

Левицький впевнений, що широкому глядачеві потрібен якісний екшен про українську військову майстерність і здатність діяти, а не лише фестивальне кіно, яке документує біль. «Не можна будувати стратегію виключно на стражданнях», — резюмує режисер.

Своєю чергою співрежисерка «Слідів» Аліса Коваленко наголосила, що для їхньої команди кампанія «Оскара» — це передусім унікальний майданчик для привернення міжнародної уваги до воєнних злочинів, зокрема сексуального насильства та катувань, скоєних російськими окупантами.

Тож вибір фільму неминуче отримує й комунікаційний вимір: разом зі стрічкою Україна обирає історію, яка представлятиме її в міжнародному нагородному сезоні.

Чи справді «Сліди» порушили кваліфікаційні вимоги?

Одна з найсерйозніших претензій стосується прокату «Слідів». Антон Штука припускає, що продовження дедлайну могло бути пов’язане з необхідністю дати фільму виконати прокатну вимогу: «Сліди» подалися вже в додатковий період, а їхній семиденний показ у львівській «Планеті Кіно» відбувся 10–16 вересня.

Комітет пояснював продовження строку бажанням дати додаткову можливість українським фільмам, що відповідають вимогам Академії. Правило 16 Американської кіноакадемії вимагає щонайменше семи послідовних днів показу в одному комерційному кінотеатрі з платним входом; кваліфікаційний прокат має розпочатися не пізніше 30 вересня 2026 року.

Покази «Слідів» 10–16 вересня формально вкладаються в цей часовий проміжок, а остаточний дедлайн подання міжнародних фільмів до AMPAS — також 30 вересня. Відповідність усім вимогам визначає вже Американська кіноакадемія після перевірки документів: сам вибір національного комітету ще не означає автоматичної кваліфікації.

Окремо варто уточнити ще одну тезу критиків. Grand Jury Documentary Award фестивалю Movies That Matter, яку отримали «Сліди», є кваліфікаційною нагородою для категорії «Найкращий документальний повнометражний фільм». Тобто вона дає команді право подати стрічку на розгляд Американської кіноакадемії в документальній категорії без окремого кваліфікаційного кінопрокату. Це не означає, що «Сліди» вже автоматично «йдуть на «Оскар»»: команда все одно має подати фільм, а Академія — перевірити його відповідність правилам і допустити до подальшого відбору.

Показовий приклад дала 97-ма церемонія (2025). Офіційна кандидатура України — «Ля Палісіада» Філіпа Сотниченка — не потрапила до шорт-листа міжнародної категорії. Водночас документальна «Порцелянова війна», спільна продукція США, України та Австралії, яка виграла Гран-прі Sundance у документальній секції, потрапила до шорт-листа й отримала номінацію в документальній категорії.

А загалом кваліфікуватися на «Оскар» можна кількома шляхами:

1. Офіційне висування від країни в категорію «Міжнародний повнометражний фільм». Його обирає схвалений Академією комітет.
2. Документальна категорія. Тут потрібна або перемога на фестивалі зі списку Академії (наприклад, Berlinale Best Documentary Award чи Grand Jury Documentary на Movies That Matter), або тижневий прокат в одному із шести американських регіонів. Саме перемога на Movies That Matter дає право «Слідам» податися в цю категорію.
3. Нововведення 99-ї церемонії. Неангломовний фільм може податися в міжнародну категорію напряму, якщо виграв головний приз одного з шести фестивалів: «Золотий ведмідь» (Берлінале), Busan Award (Пусан), «Золота пальмова гілка» (Канни), World Cinema Grand Jury Prize (Sundance), Platform Award (Торонто) або «Золотий лев» (Венеція). Номінантом у такому разі вважатимуть фільм, а не країну.

Закордонний досвід

Показово, як працюють із цим процесом інші країни. Унікальної моделі не існує, але є механізми, які роблять відбір прозорим.

У Франції до художньої оцінки додають і практичний вимір майбутньої кампанії: перед остаточним голосуванням комісія заслуховує продюсерів, міжнародних сейлз-агентів і, за наявності, американських дистриб’юторів. Таким чином члени комісії отримують інформацію не лише про сам фільм, а й про можливості його подальшого просування в американському нагородному сезоні.

У Німеччині правила ще суворіші: усі 11 допущених стрічок оголошують заздалегідь. Незалежне журі зобов’язане повністю переглянути всі фільми, рішення ухвалюють більшістю голосів без права утриматися, а найголовніше — публікують детальне письмове пояснення зробленого вибору.

У Польщі склад комісії стає відомим ще до початку фінального голосування, а всі етапи проходять за чітко регламентованим графіком.

Для України питання прозорості оскарівського відбору не нове. Один із найгучніших конфліктів стався 2014 року, коли замість фестивального фаворита «Плем’я» Мирослава Слабошпицького комітет висунув «Поводиря» Олеся Саніна. Тоді творці «Племені» та частина кіноспільноти поставили під сумнів прозорість процедури й заговорили про можливі конфлікти інтересів серед членів комітету.

Скандал довкола «Поводиря» став важливим прецедентом для української системи відбору. Надалі правила та підходи до формування комітету переглядали, а в окремі роки процедура була значно відкритішою — зокрема у 2021-му під час висунення «Поганих доріг» публікували кількість голосів і повідомляли про конфлікти інтересів. Саме тому нинішня історія зі «Слідами» знову повернула питання не лише про переможця, а й про довіру до самого механізму відбору.

Водночас сьогодні комітет має у своєму положенні правило, яке забороняє «публічно розкривати інформацію про персональне голосування членів».

Фінансове питання

Після перемоги «Слідів» Фонд Ріната Ахметова виділив команді 200 тис. дол. (близько 9 млн грн) на оскарівську промокампанію. Ці кошти дають змогу фінансувати роботу PR-фахівців, організацію показів, рекламу та присутність у профільній пресі.

Цікаво, що картина «Останній Прометей Донбасу» також мала б отримати підтримку на промокампанію. За словами режисера Антона Штуки, відповідного листа команда проєкту надіслала ще до голосування.

«Ми заручилися підтримкою ДТЕК і додали лист від них про те, що вони готові підтримати фінансово промокампанію фільму в США і Європі в межах оскарівського промотуру», — йдеться у повідомленні.

І хоч бачити підтримку приватним сектором українського кіно неабияк приємно, цей жест знову підсвітив системну проблему: в Україні досі немає сталої державної моделі підтримки оскарівських кампаній. Ще до визначення переможця комітет публічно звернувся до бізнесу, фондів і меценатів із закликом підтримати майбутнього кандидата.

15 грудня стане відомо, чи увійдуть українські «Сліди» до 15 фільмів короткого списку. Офіційну п’ятірку номінантів Американська кіноакадемія оголосить 21 січня, а розв'язка інтриги відбудеться на 99-й церемонії «Оскар» 14 березня 2027 року.