Чим Україна може дотиснути Росію та яку гру веде Китай: інтерв'ю з Джейсоном Джеєм Смартом

Політичний аналітик Джейсон Джей Смарт в ексклюзивному інтерв'ю для 24 Каналу проаналізував наслідки зустрічі Дональда Трампа та Сі Цзіньпіна, залежність Росії від Китаю, можливості тиску на Москву та стратегію України щодо ударів по російських НПЗ.

За словами Смарта, західні розвідки знають, де приховані мільярди доларів Путіна та його союзників. Аналітик вважає, що замороження і конфіскація таких активів після російських атак могли б стати додатковими інструментами тиску на еліти в Москві.

Що саміт Трампа і Сі Цзіньпіна означає для України

Дональд Трамп і Сі Цзіньпін щойно провели свій другий саміт цього року. Якщо відкинути церемоніальну частину та заяви про стабілізацію американсько-китайських відносин, на що насправді варто звернути увагу Україні? Чи з'явилося за підсумками зустрічі щось, що могло б змінити баланс у війні?

Я не думаю, що ця зустріч призведе до якихось серйозних змін. Радше вона мала попередній характер, і зараз я не бачу достатньої зацікавленості ні з китайського, ні з російського боку, щоб очікувати великих кроків.

Загалом ця поїздка до Нью-Йорка виявилася не надто результативною, хоча це й не було несподіванкою. Ми й так могли припускати, що великих результатів не буде, але зрештою, здається, маємо навіть менше, про що можна говорити, ніж очікували.

Зеленський заявив в ООН, що доходи Росії мають залишатися ціллю. Китай є одним із найбільших покупців російських енергоносіїв. Чи бачите ви після цього саміту ознаки того, що Трамп готовий тиснути на Пекін через економічну підтримку Москви?

Думаю, це малоймовірно. Треба пам'ятати, що Білий дім сам був готовий тимчасово послаблювати санкційні обмеження, щоб російська нафта залишалася на світовому ринку і пропозиція не скорочувалася. Тому не думаю, що у випадку з Китаєм Вашингтон піде значно далі.

Китай традиційно дуже скептично ставиться до західних санкцій. Частково це пов'язано з його прагненням показати, що він не підкоряється Заходу і не діє за його вказівкою.

Водночас Пекін завжди виходить передусім із власних інтересів. А зараз йому вигідно отримувати від Росії якомога більше за якомога нижчою ціною. Китай купує російську нафту з великою знижкою, але водночас не поспішає з проєктом газопроводу "Сила Сибіру – 2".

Тобто Китай демонструє самостійну позицію і щодо Росії, і щодо Заходу.

Китай, російська нафта і межі американського тиску

Трамп зараз має можливість запроваджувати тарифи до 100% проти великих покупців російських нафти й газу. Але Китай також має величезні важелі впливу на США через торгівлю та рідкісноземельні метали. У кого тут сильніша позиція: у Трампа, який намагається тиснути на Путіна через Китай, чи у Сі Цзіньпіна, який розуміє, що Вашингтон не може дозволити собі повномасштабне економічне протистояння з Пекіном?

Сі Цзіньпін, безумовно, це розуміє. США мають дуже великий обсяг торгівлі з Китаєм, тому будь-які серйозні обмеження проти Пекіна матимуть наслідки й для самих Сполучених Штатів.

Особливо напередодні виборів у США я не очікую якихось радикальних кроків.

Але варто також подивитися на те, хто купує російську нафту. Приблизно половина припадає на Китай, суттєва частка – на Індію. Далі серед великих покупців ідуть Туреччина та Європейський Союз.

І це вже проблема, тому що Туреччина є членом НАТО, а країни ЄС продовжують купувати російські енергоносії.

Якщо говорити про нафтопродукти, Туреччина також залишається одним із найбільших покупців. Велика частина російського скрапленого природного газу й досі продається до Європи.

Тому, скільки б ми не говорили про Китай, важливо дивитися і на країни, від яких можна було б очікувати активнішої відмови від російських нафти й газу.

Війна з Іраном зробила енергетичну безпеку важливішою для Китаю та Індії, а російська нафта стала для них ціннішою. Чи не призвело протистояння Трампа з Іраном до того, що економічно ізолювати Путіна стало складніше?

Так, звісно. Трамп дуже занепокоєний цінами на нафту, і, можливо, це зараз одна з головних його внутрішньополітичних проблем напередодні виборів.

Його передусім цікавить те, що відбувається у США, особливо перспективи його політичної сили на виборах у листопаді. І він прекрасно розуміє, що високі ціни на енергоносії створюють для нього серйозні проблеми.

Росія дедалі більше залежить від Китаю економічно та технологічно. Але тоді виникає незручне питання: чи взагалі Сі Цзіньпін хоче, щоб ця війна закінчилася? Ослаблена Росія, яка сильно залежить від Пекіна, може бути стратегічно вигідною Китаю.

Звісно, це вигідно Китаю. Треба подивитися, як побудовані ці відносини.

На Росію припадає лише невелика частка загальної торгівлі Китаю. Для Росії ситуація зовсім інша: Китай займає величезну частку її зовнішньої торгівлі та імпорту.

Тому Росія дуже сильно залежить від Китаю. Пекін водночас отримує вигоду від того, що Москва перебуває у складному становищі й потребує допомоги.

І якщо дивитися на відносини Володимира Путіна та Сі Цзіньпіна, то Путін виглядає в них молодшим партнером. Вони не є рівними, дуже далекі від цього, і Сі прекрасно це розуміє.

За чим нам нині варто стежити, щоб зрозуміти, чи справді саміт Трампа змінив політику Пекіна щодо Росії: за закупівлями нафти, китайськими банками, товарами подвійного призначення чи прямим тиском на Путіна?

Через ситуацію з цінами на нафту США зараз буде складно серйозно тиснути на Китай саме в енергетичному питанні. Тому я не очікую великого тиску щодо закупівель російської нафти.

Якщо вже на чомусь зосереджуватися, то я б дивився на товари подвійного призначення.

Ми бачимо, що російські компанії закуповують двигуни, мотори та інші компоненти, які можна використовувати для виробництва дронів. Потім ці технології вивчають, відтворюють і застосовують уже в російському виробництві.

Китайська влада, безумовно, принаймні знає про це. І те, що вона не зупиняє такі постачання, я сприймаю як непублічний спосіб підтримувати Путіна.

Це не обов'язково відбувається через прямі державні канали, що дає змогу Пекіну дистанціюватися від цієї проблеми.

Чи може велика угода США і Китаю зачепити Росію

Трамп хоче співпрацювати з Китаєм у торгівлі, штучному інтелекті, щодо Ірану та інших питань. Чи може тиск на Росію стати частиною більшої домовленості: Китай робить щось щодо Путіна, а Вашингтон поступається Пекіну в питаннях тарифів, технологій чи навіть Тайваню?

Я сподіваюся, що такого сценарію не розглядають.

Загалом я вважаю малоймовірними якісь великі домовленості з Китаєм. Адміністрація Трампа поки не продемонструвала достатньо цілісної зовнішньої політики для такого складного пакета.

Коли вона тільки прийшла до влади, одним з аргументів було те, що Україна має більшою мірою стати проблемою Європи, тоді як США зосередяться на Азії та Китаї.

Логіка була зрозуміла: якщо в Тихоокеанському регіоні виникне серйозна стратегічна проблема з Китаєм, основне військове навантаження ляже на США, адже саме вони мають там флот і військову присутність.

Але значного посилення американської стратегії в Тихоокеанському регіоні ми так і не побачили. Водночас відносини з європейцями були серйозно пошкоджені.

Тому зараз я не бачу, щоб Білий дім був добре підготовлений до якихось великих стратегічних домовленостей із Китаєм.

Що насправді дає Україні стратегія ударів по Росії

Після зустрічі Трампа і Зеленського в Нью-Йорку багато говорили про деескалацію та енергетичне перемир'я. Але що насправді отримав Зеленський, що могло б посилити позиції України щодо Москви?

Не думаю, що сама зустріч дала Україні багато нових важелів.

Головний важіль України – це те, що вона здатна робити сама. Я називаю це "кінетичними санкціями", тобто можливістю завдавати ударів по Росії.

І добре, що Зеленський порушив це питання в ООН. Україна дала зрозуміти, що російська енергетична інфраструктура залишатиметься ціллю.

Україна має діяти у власних національних інтересах. Тиснути на неї, щоб вона припинила удари по Росії, яка сама є агресором, просто абсурдно.

Росія почала цю війну. Щоб її зупинити, потрібно позбавити Москву можливості продовжувати війну. Один зі способів зробити це – скоротити її фінансові ресурси, а удари по нафтовій галузі є одним із найефективніших інструментів такого тиску.

Водночас Зеленський говорить, що доходи Росії мають залишатися ціллю, а Київ заявляє про готовність до енергетичного перемир'я. Чи немає тут суперечності?

Зеленський має говорити про готовність до миру. Росія теж щодня повторює, що нібито готова до миру.

Коли ви працюєте з міжнародною спільнотою, кожна сторона має демонструвати, що вона зацікавлена в мирі та готова до необхідних кроків.

Але Україна прекрасно розуміє, що Росія не збирається добровільно припиняти атаки на українську енергетичну інфраструктуру. Я не думаю, що хтось серйозно сумнівається, що ці удари продовжаться.

Тому Україна може говорити: ми готові припинити цей обмін ударами. Але Росія теж має це зробити.

Проблема в тому, що я не бачу причин, чому Москва раптом мала б зупинитися.

Останні удари Росії дедалі частіше спрямовані на залізницю, склади, металургійні підприємства, порти та іншу економічну інфраструктуру. Чи переходить Кремль від кампанії проти енергосистеми до ширшої спроби ускладнити функціонування всієї української економіки?

Думаю, так. Росія шукає системні способи послабити здатність України функціонувати економічно, комерційно та водночас вести війну.

Вона намагається бити по основних вузлах. Наприклад, дуже складно знищити всі підприємства, де в Україні виробляють дрони. Але можна атакувати залізницю, якою ці дрони та інші вантажі перевозять на схід.

Тобто замість великої кількості окремих цілей можна бити по логістичних вузлах і таким чином отримувати більший ефект.

Перемир'я, саміти з Путіним і логіка російських переговорів

Вашингтон запросив Путіна на саміт G20 у Маямі в грудні. Чи може це відкрити шлях до нової зустрічі Трампа і Путіна, хоча прогресу щодо ширшого припинення вогню майже немає?

Зараз цього не можна знати напевно. Я не здивувався б, якби така ідея обговорювалася. Водночас я майже впевнений, що самого Путіна в Маямі ми не побачимо.

Передусім варто запитати, чому він не поїхав до Нью-Йорка на Генеральну асамблею ООН, куди приїхали інші світові лідери.

Крім того, його участь могла б призвести до того, що частина інших країн G20 просто відмовилася б приїхати. А це нікому не вигідно.

Тому я думаю, що зрештою Путін там не з'явиться.

Чи може ще один саміт Трампа і Путіна створити реальний тиск на Кремль? Чи постійний прямий доступ до президента США, навпаки, переконує Москву, що вона може продовжувати війну і водночас зберігати дипломатичні контакти на найвищому рівні?

Загалом дипломатичні контакти – це добре. Але в цьому конкретному випадку я не очікую від них серйозного результату.

Ми вже бачили, наскільки погано переговорники Білого дому, зокрема Віткофф і Кушнер, розуміють Росію та ситуацію, з якою мають справу. На мою думку, для дипломатії це дуже серйозна проблема.

Не думаю, що особисте втручання Трампа обов'язково покращить ситуацію. Він може пообіцяти одне, наступного дня змінити думку, а ще через день написати щось зовсім інше.

У таких умовах дуже складно планувати майбутнє. Це лише додає хаосу.

Натепер дедалі частіше говорять не про повне припинення вогню, а про окремі домовленості щодо енергетики, інфраструктури, зерна чи судноплавства у Чорному морі. Чи можуть такі секторальні угоди поступово привести до миру?

Тут треба розділити дві речі.

Перша – Путін завжди погоджуватиметься на те, що відповідає його інтересам. Росія і Радянський Союз десятиліттями діяли приблизно однаково: Москва приходить на переговори, заявляє про прагнення миру, погоджується на вигідні для себе умови, а все невигідне потім відкидає.

І, треба визнати, як переговорна тактика це часто працює.

Джейсон Джей Смарт про приховані мільярди Путіна, удари по Росії та наслідки саміту Трампа і Сі Цзіньпіна: дивіться відео

Друга проблема полягає в тому, що я не впевнений, чи Путін зараз узагалі може легко завершити війну, навіть якби захотів.

Російська економіка стала надзвичайно залежною від військових витрат. Величезна кількість людей прямо чи опосередковано працює завдяки оборонному сектору.

Якщо військові витрати різко зупиняться, це може створити серйозні проблеми для зайнятості, банківської системи та економіки загалом.

У Росії вже є банки, які перебувають у складному становищі. Додатковий тиск може спричинити ланцюгові проблеми у фінансовій системі.

Для самого Путіна це теж ризик, адже економічний обвал може загрожувати стабільності режиму.

Тому я не бачу причин вважати, що зараз він справді зацікавлений у мирній угоді.

Як Україна може зламати російську воєнну машину

Україна нарощує власну далекобійну кампанію, а Московський НПЗ після останньої атаки українських дронів був змушений призупинити перероблення нафти. Чи показує Україна, що може завдавати Росії серйозних економічних втрат навіть без великих територіальних успіхів на фронті?

Безумовно.

Україна дуже добре розуміє, що захоплення чи звільнення окремого села саме по собі не визначить результат цієї війни.

Справжня зміна настане тоді, коли Росія більше не зможе вести війну так, як робила це раніше.

Саме цього Україна і намагається досягти: поставити Росію в ситуацію, коли вона більше не може фінансово дозволити собі продовження війни.

Тоді вже постане політичне питання: якщо країна починає дестабілізуватися і грошей на війну бракує, що робити далі?

Україна також розуміє, що Росія сама не збирається сповільнюватися чи зупинятися. Обіцянки Путіна нічого не означають.

Щоб його зупинити, треба зламати саму воєнну машину. А для цього її потрібно позбавляти грошей і ліквідності.

Є ще один важливий аспект. Коли удари завдаються по великих російських підприємствах, проблеми виникають не лише у самих компаній. Є страхові структури та система перестрахування, які також зазнають фінансового тиску і вже потребують підтримки держави.

Якщо цей тиск посилиться, значна частина російської промисловості може зіткнутися з проблемами зі страхуванням. А це вже створюватиме додатковий тиск на людей усередині Кремля.

Саме тому я давно говорю ще про один інструмент.

Американська та європейські розвідки, безумовно, знають, де приховані мільярди доларів Путіна та його союзників.

Ці активи можуть бути оформлені через підставні компанії або на інших людей, тому публічно вони не записані на справжніх власників. Але розвідки розуміють, кому ці гроші належать.

І якби після кожної російської атаки частину таких активів заморожували та конфісковували, ці удари стали б надзвичайно дорогими особисто для російських еліт.

Умовно: один дрон – мінус мільярд, наступний – ще один чи два.

Тоді тиск відчув би не лише російський бюджет, а й люди в Москві, які мають реальний вплив на Кремль.

Те, що завтра відбудеться в окремому місті на сході України, може не змінити їхню позицію. Але коли через рішення Путіна вони почнуть втрачати власні мільярди, це вже може змусити їх діяти.

Чи може ще одним важливим ефектом українських ударів бути те, що Росії доводиться розтягувати ППО між фронтом, Москвою, НПЗ, авіабазами та промисловими об'єктами?

Звісно. Це одна з цілей України, і ми вже бачимо певний результат.

Росія має величезну територію і фізично не може однаково добре прикрити її всю системами ППО.

До того ж значна частина російських систем створювалася для боротьби з великими повітряними цілями, а не з маленькими дронами. Через це виникають проблеми і з їх виявленням, і з перехопленням.

Але є ще один ефект українських ударів – те, що відбувається всередині російського суспільства.

Споживча впевненість падає, люди менше інвестують і намагаються тримати більше грошей готівкою. Усе це створює додатковий тиск на економічну систему.

Ідеться не про спробу тероризувати населення, а про створення такого економічного тиску, за якого продовжувати війну для Росії ставатиме дедалі складніше.

Які сигнали покажуть нову фазу війни

За якими конкретними ознаками найближчими місяцями можна буде зрозуміти, чи справді дипломатична активність веде до деескалації або війна переходить у ще інтенсивнішу фазу?

На мою думку, ми вже входимо в інтенсивнішу фазу.

Передусім варто стежити за тим, як змінюватиметься стратегія Росії.

За час цієї війни вже було кілька моментів, які суттєво змінили її характер. Одним із них стала Курська операція України. Іншим – масштабні далекобійні удари по території Росії та її нафтовій галузі.

Наступною серйозною зміною може стати те, як Росія поводитиметься щодо країн НАТО.

Якщо Москва почне переходити від гібридних дій до більш прямих, конвенційних атак, це означатиме серйозну зміну її стратегії.

Тому зараз особливо важливо стежити за тим, які сигнали Росія подає Європі та що саме вона може робити на європейському напрямку.

На мою думку, саме це зараз є одним із найбільших ризиків і для України.

Це інтерв'ю було скорочено, виправлено та відредаговано для кращого розуміння аудиторією.