«Дронофобія»: український лікар описав новий наслідок війни

Постійна присутність безпілотників породжує у частини військових тривалий страх, який може не минати навіть після виходу з фронту. Про це повідомляє «Главком» з посиланням на французьке видання Le Monde, яке розповіло історію одного з пацієнтів українського військового психіатра.

«Страх пов'язаний із відчуттям безсилля»

За словами Сергія Андрейченка, який очолює психіатричний напрям медичної служби української армії, перші пацієнти зі страхом перед безпілотниками з'явилися у військовому госпіталі в Києві у 2023 році. Багато з них не мали фізичних поранень, але потребували психологічної допомоги.

«Страх перед безпілотниками пов'язаний із відчуттям безсилля перед ними», – пояснив лікар виданню.

Le Monde нагадує, що дрони стали постійною складовою війни: на передовій їхній гул може не стихати, а самі апарати використовують і для розвідки, і для ударів. Небезпека не обмежується лінією зіткнення, бо безпілотники атакують населені пункти далеко від фронту. Про те, що оператор може бачити свою ціль за десятки кілометрів і залишатися недосяжним, «Главком» писав раніше зі слів військового «Айдару».

Саме постійність загрози, зазначають фахівці, відрізняє цей стан від одноразового переляку. Людина живе в очікуванні нового удару, реагує на характерний звук і тривожиться навіть тоді, коли безпосередньої небезпеки вже немає.

Історія військового, який пройшов лікування

Одним із таких пацієнтів став Олександр Душаков – київський артист балету, який після початку повномасштабного вторгнення пішов служити в Сили оборони. Дев'ять місяців він провів у районі Лимана на Донеччині в розвідувальному підрозділі.

Проблеми виникли під час служби в Серебрянському лісі. У вересні 2024 року Душаков попросив про перерву, його направили до лікаря, а згодом перевели до Києва, де у військовому госпіталі розпочалася тривала реабілітація.

За його словами, цей страх відрізнявся від того, що він переживав у бою. На передовій викид адреналіну іноді допомагав діяти швидше, а безпілотник змушував почуватися безпорадним: не завжди зрозуміло, свій він чи ворожий, і страх скоріше нав'язливий, ніж різкий. Постійні вибухи з часом виснажують психіку, а найважчою стає безсилля перед швидким апаратом, який може з'явитися зненацька.

«Дронофобія» поки не є офіційним діагнозом

Le Monde наголошує: нині в українських військових госпіталях такі стани діагностують передусім як посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) або розлади адаптації. Андрейченко говорить і про «комплексний військовий розлад», який, за його словами, ширший за ПТСР і може супроводжуватися екзистенційними кризами та депресією. Про психічні розлади як один із медичних наслідків війни розповідала й професорка Ольга Голубовська.

Сам термін «дронофобія» лікар пов'язує з історією Душакова. За даними видання, той двічі проходив приблизно місячну реабілітацію у столичному госпіталі: психіатричні консультації, медична допомога, відпочинок і фізичні вправи. Після першої виписки нові ракетні та дронові удари по Києву знову викликали панічну реакцію, і військовий повторно потрапив до психіатричного відділення. Після лікування він повернувся до підрозділу й розповів, що допомога справді була дієвою.

Американські фахівці вивчають наслідки війни дронів

У 2024 році до України приїхали американські лікарі й дослідники, пов'язані з Massachusetts General Hospital, Harvard Medical School та програмою Home Base. Вони започаткували ініціативу «Невидимі рани України» (Invisible Wounds of Ukraine) для підтримки військових, ветеранів, їхніх родин і медиків. За даними Home Base, вона охоплює психічне здоров'я, фізичну та неврологічну реабілітацію, а один із напрямів – наслідки війни з використанням дронів.

Душаков став першим пацієнтом, з яким американці провели детальне інтерв'ю. Серед дослідників був реабілітолог Рон Хіршберг, який спеціалізується на травмах мозку та функціональних розладах. Його вразили і фізичні травми після атак безпілотників, і тривожність пацієнтів. Страх перед дронами, за його словами, може зберігатися далеко від фронту й довго після завершення служби. Тригером бувають звуки, що нагадують безпілотник: Le Monde згадує навіть феєрверки.

Хіршберг вважає термін «дронофобія» доречним, але наголошує, що це робоче поняття, якого немає в міжнародній класифікації хвороб. Андрейченко визнає, що через велику кількість пацієнтів не має часу на окреме дослідження цього явища.

Американські фахівці продовжують вивчати, як постійна загроза з повітря впливає на людину під час служби та після повернення до цивільного життя.