Склади боєприпасів поруч із житловими будинками: воєнна необхідність чи смертельна недбалість

Увечері 26 вересня 2017 року на складах боєприпасів поблизу Калинівки у Вінницькій області спалахнула пожежа, після якої почалася детонація снарядів. На території площею близько 60 гектарів тоді зберігалося 188 тисяч тонн боєприпасів — приблизно 10 тисяч умовних залізничних вагонів. Серед них були ракети до реактивних систем залпового вогню "Смерч", "Ураган" і "Град".

48-й арсенал розташовувався приблизно за два кілометри від Калинівки й діяв там ще з листопада 1938 року. Після початку вибухів у зоні надзвичайної ситуації опинилися військове містечко, де проживали близько 490 осіб, частина Калинівки з населенням близько 15 тисяч осіб, а також сусідні села Павлівка та Сальник.

Особливо сильно постраждала Павлівка: пошкоджень зазнали майже 90% будинків та місцева школа, один житловий будинок було повністю зруйновано. При цьому вдалося уникнути людських жертв.

Пізніше генеральний прокурор Ірина Венедиктова заявила, що причиною пожежі та подальшої детонації боєприпасів на 48-му арсеналі стала диверсія.

Однак Калинівка була далеко не єдиним подібним випадком. У 2015–2018 роках великі пожежі з детонацією боєприпасів траплялися на складах ракетно-артилерійського озброєння сектора "А" у Сватові, на 65-му арсеналі в Балаклії та на 6-му арсеналі в Ічні.

Через роки ця проблема знову дала про себе знати — вже в умовах повномасштабної війни та регулярних російських ударів по українському тилу.

6 липня 2026 року після російського ракетно-дронового удару у Вишневому під Києвом розпочалася тривала детонація боєприпасів. Пожежа, евакуація людей та руйнування в житловому секторі одразу викликали питання щодо того, що саме перебувало на території ураженого об’єкта. Лише через три дні було офіційно визнано, що удар припав саме на склад боєприпасів.

Пізніше СБУ встановила, що приміщення підприємства "Укроборонпрому", де зберігалися снаряди, взагалі не були призначені для зберігання боєприпасів. Більше того, їх розмістили там без необхідних дозволів і в безпосередній близькості від житлових будинків.

За підозрою у службовій недбалості, що спричинила тяжкі наслідки, СБУ затримала генерального директора оборонного підприємства та його заступника. У результаті атаки та подальших вибухів загинули дев’ять осіб, ще 48 отримали поранення.

Схожа історія повторилася 28 серпня 2026 року, коли російський дрон вразив склади в селищі Мила Київської області. Після удару сталася вторинна детонація. Вона призвела до масштабних руйнувань, перекриття траси Київ — Чоп, загибелі 38 осіб та поранень понад півсотні цивільних, серед яких було п’ятеро дітей. Пошкодження зазнали сотні будинків.

СБУ порушила кримінальну справу не лише за фактом російської агресії, а й за статтею про недбале ставлення до військової служби.

Склад поруч із житловими будинками: хто відповідає за безпеку боєприпасів

Військові склади зазвичай розміщують у малопомітних і важкодоступних місцях — це спрощує охорону, маскування та контроль доступу. Однак, як зазначає військовий експерт Олег Жданов, випадки у Вишневому та Милі принципово відрізняються від попередніх вибухів на великих армійських арсеналах.

За його словами, мова йшла не про склади Міноборони. У Вишневому боєприпаси зберігалися на об’єкті "Укроборонпрому", а в Милі — на об’єкті силового відомства. Саме тут, на думку експерта, і виникає проблема контролю: такі об’єкти не належать до системи військових складів і можуть працювати за іншими правилами зберігання.

"Доки виготовлений дрон, снаряд чи інший вид озброєння офіційно не передано армії, відповідальність за його зберігання несе виробник. Після передачі на баланс Міноборони боєприпаси, як правило, вивозять у більш захищені та приховані місця", — каже Фокусу Жданов.

При цьому старі великі арсенали, такі як Калинівка чи Лозова, за словами експерта, давно відомі супротивнику: більшість із них будували ще за радянських часів, тому Росія має їхні координати.

У справі Вишневого та Мили слідство, на думку Жданова, має насамперед з’ясувати, хто саме ухвалив рішення зберігати боєприпаси на цих об’єктах і чи відповідали приміщення вимогам безпеки.

"Окрема проблема полягає в тому, що підприємства, пов’язані з виробництвом озброєння та його компонентів, можуть самостійно визначати місця зберігання готової продукції та вибухових речовин. Це особливо небезпечно під час війни: після російського удару по такому об’єкту первинне влучання може перерости в тривалу вторинну детонацію та призвести до руйнувань уже в житловій забудові", — продовжує експерт.

На думку Жданова, після таких випадків державі слід було б провести повний аудит підприємств, пов’язаних з ВПК, — від зберігання компонентів вибухових речовин до готових боєприпасів і дронів. Такий контроль дозволив би виявити об’єкти, де вимоги безпеки порушуються ще до можливого удару.

"Приватні компанії роблять усе так, як їм зручно, хоча повинні консультуватися з військовими щодо того, де й як краще зберігати боєприпаси та вибухові речовини", — зазначає Жданов.

Після останніх інцидентів прем’єр-міністр України Сергій Корецький ініціював ревізію об’єктів і доручив Міністерству оборони перевірити умови зберігання боєприпасів та вибухонебезпечних речовин. Йдеться про аудит військових та оборонних об’єктів, а також складських приміщень, включаючи колишні промислові зони, на предмет законності та безпеки зберігання вибухових речовин.

Однак Жданов не виключає, що подібні потенційно небезпечні об’єкти залишаються й в інших населених пунктах.

"Сьогодні ніхто не може бути впевнений, що десь не існує ще кілька таких складів, як у Милі чи Вишневому, які перебувають на балансі не військових, а комерційних організацій", — зазначає експерт.

Боєприпаси поблизу житлових будинків: де пролягає межа безпеки

Після вибухів у Вишневому та Милі почали говорити про те, що розміщення складів із вибуховими речовинами та боєприпасами необхідно узгоджувати з місцевими або районними радами, адміністраціями або військово-цивільними адміністраціями, оскільки наразі такі рішення з ними не обговорюються.

Однак під час воєнного стану переміщення військової техніки та зброї, як і місця їхнього зберігання, у жодному разі не можуть узгоджуватися з цивільними структурами, наголошує військовий експерт Олексій Гетьман.

"А якщо в якійсь раді є людина, яка поділиться цією інформацією з ворогом? Знати про все, що пов’язано з армією та війною, повинні лише люди з відповідним допуском до інформації, яка є секретною, цілком секретною або має особливе державне значення", — розповідає експерт Фокусу.

За його словами, відповідальність за розміщення та зберігання військової техніки й боєприпасів має нести відповідна служба Міністерства оборони, яка займається логістикою та складуванням.

"Місце розташування має визначати Міноборони — і це може бути неподалік від населених пунктів. У такому разі відповідальність повністю лягає на Міноборони", — каже Гетьман.

На думку експерта, контроль за такими рішеннями має здійснюватися на рівні Штабу Верховного Головнокомандувача.

"Саме президент і весь штаб. Усі, хто входить до його складу, повинні знати, де що знаходиться; більше ніхто не має права цього знати", — наголошує Гетьман.

Тому експерт вважає неправильним стверджувати, що цивільні структури повинні контролювати, де перебуває військова техніка, як вона переміщується та де розташовані склади з ракетами, снарядами та мінами.

За його словами, така інформація має залишатися закритою, оскільки її поширення створює ризик витоку даних до противника.

При цьому зовсім інше питання — чому вибухонебезпечні речовини взагалі опиняються поруч із населеними пунктами. За це, підкреслює Гетьман, відповідають ті, хто ухвалив конкретне рішення про розміщення такого складу.

Поруч із житловою забудовою, за його словами, можна було б зберігати те, що саме по собі не становить загрози масштабної детонації: стрілецьку зброю, міномети та гармати без боєприпасів, медичне обладнання, запчастини, іншу техніку.

Однак вибухові речовини, ракети та снаряди потребують зовсім інших умов зберігання.

"Вибухонебезпечні предмети мають зберігатися окремо або у приміщеннях, обладнаних відповідним чином, щоб уникнути повторної детонації", — наголошує військовий експерт.

За його словами, правила техніки безпеки передбачають розподіл вибухонебезпечних речовин за секціями, спеціальні системи відведення викидів та ізоляцію приміщень, щоб вибух в одній частині складу не призвів до детонації сусідніх.

"Навіть приміщення для зберігання ізолюються, щоб сусідні не підривалися і не було феєрверку цілу добу. Це все прописано. Питання, чому цього не зроблено, — це окрема тема", — зазначає Гетьман.

Отже, сама близькість військового чи оборонного об’єкта до населеного пункту ще не означає порушення. Ключове питання — що саме там зберігається, у яких обсягах і наскільки приміщення здатне локалізувати наслідки влучання.

Під час війни повністю виключити російський удар неможливо. Але його наслідки можуть принципово відрізнятися: в одному випадку ураження обмежиться межами об’єкта, в іншому — вторинна детонація перетворить склад на джерело руйнувань для навколишніх будинків. Саме тому відповідальність починається не в момент прильоту, а набагато раніше — з рішення, де і в яких умовах зберігати боєприпаси.

Нагадаємо, після вибухів у Милі підозру отримав керівник одного з підрозділів СБУ, який відповідав за зберігання озброєння та боєприпасів. За даними слідства, боєприпаси розмістили у приміщенні колишнього овочесховища, яке не відповідало вимогам безпеки. Склад знаходився в безпосередній близькості від житлової забудови, а правила зберігання та розподілу боєприпасів, покликані знизити ризик масштабної детонації, не були дотримані.