/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F52%2Fc91d76104df7f359659ca54bb743f4f9.jpg)
"Боже, яких ми втрачаємо людей": ведуча Дарина Трунова відверто про найважчі інтерв'ю, сім'ю та емоції за кадром
Для Дарини Трунової телебачення з дитинства було не просто мрією про роботу перед камерою. Вона хотіла розповідати людям історії, говорити про складне простою мовою та допомагати героям бути почутими. За роки в журналістиці ці принципи лише посилилися, а особливе місце в її роботі посіли історії військових, які часто залишаються з нею далеко за межами ефіру.
Втім, за впевненістю ведучої на екрані є людина, яка так само вчиться справлятися з особистими викликами. Поки чоловік захищає Україну на фронті, Дарина виховує сина, працює та шукає власні способи відновлюватися. Театр, спорт, подорожі й нові виклики допомагають їй залишатися собою та знаходити сили рухатися далі.
У межах спецпроєкту 24 Каналу "За кадром" ведуча Дарина Трунова показала, якою залишається поза ефіром, – з власними переживаннями, радощами, страхами та маленькими способами повертати собі сили.
"Я завжди хотіла розповідати людям правду": шлях до телебачення
Дарина Трунова з дитинства знала, що хоче працювати на телебаченні. Вона дивилася "ТСН" з Аллою Мазур та Людмилою Добровольською, захоплювалася ведучими й навіть не здогадувалася, що за кадром є суфлер. Тоді їй здавалося, що телеведучі просто вчать свої тексти напам'ять.
Втім, Дарина уявляла цю професію ширше, ніж просто роботу перед камерою. Їй хотілося розповідати про те, що хвилює людей, розбирати складні теми, ставити політикам незручні запитання та привертати увагу до проблем.
Це все мене цікавило вже з дитинства,
– згадує ведуча.
Ще в дитинстві Дарина любила декламувати вірші й додавати до них власні інтонації та акценти. Їй подобалося, що слухачі не просто чують текст, а емоційно проживають його разом із нею. Саме тому вона обрала телевізійну журналістику: камера дозволяла показувати реакцію журналістки та її ставлення до сказаного.
Мені здавалося, що саме людям важливо, щоб вони бачили людину і її емоції в першу чергу,
– зазначає Дарина Трунова.
За роки в журналістиці змінилося її сприйняття людей. У юності Дарина легко довіряла іншим, однак робота навчила її не ділити світ лише на чорне та біле. Водночас професія загострила її відчуття власних принципів: за справедливість і цінності іноді потрібно боротися, а журналіст може бути корисним людям, допомагаючи їм отримувати інформацію, яку вони самостійно не можуть знайти.
Я думаю, що лишилося незмінним моє бажання до справедливості, до правди, до того, щоб доносити людям інформацію, яку вони не можуть самі роздобути, розповідати складні речі простими словами, – наголошує ведуча.
Ще одна риса, яку вона пронесла через усю професійну дорогу, – емпатія. Дарині важливо не просто зібрати факти про героя, а зрозуміти його історію. Особливо це відчувається під час розмов із військовими, чиїми досвідами вона часто продовжує жити й після інтерв'ю.
Незмінним в мені лишилося – бажання допомагати іншим людям і дійсно співпереживати. Зараз я це роблю через інтерв'ю в першу чергу з військовими, бо мені важливо, щоб їхні історії були почуті,
– розповіла Дарина Трунова.
Одним із найсильніших професійних спогадів для Дарини залишається 2 травня в Одесі. Тоді вона працювала на місцевому телеканалі й сама запропонувала вирушити на місце сутичок із камерою. Журналістка фіксувала те, що відбувалося біля Будинку профспілок, практично не зупиняючи запис.
До слова. 2 травня 2014 року в Одесі відбулися масштабні сутички між проукраїнськими та проросійськими активістами, які завершилися пожежею в Будинку профспілок. Унаслідок цих подій загинули 48 людей і понад 200 зазнали поранень.
Для Дарини це був момент, коли вона особливо гостро відчула вагу журналістської роботи: те, що ти знімаєш сьогодні, може мати значення далеко за межами ефіру.
Кількома роками пізніше схоже відчуття вона пережила, висвітлюючи роботу нових антикорупційних органів, обшуки та суди у резонансних справах. Для молодої журналістки це стало усвідомленням того, що вона не просто розповідає про історичні події, а перебуває поруч із ними.
Це неймовірне відчуття, коли ти є учасником, скажімо так, революційних подій, реформ. Це дійсно надає такі крила і допомагає рухатися далі,
– розповідає Дарина Трунова.
"Аудиторія бачить тільки 40 хвилин інтерв'ю": що залишається за кадром
За кожним інтерв'ю, яке глядач бачить на екрані, для Дарини стоїть значно більше роботи. Підготовка може тривати не одну годину і навіть не один день: потрібно вивчити біографію героя, зрозуміти, які теми він може коментувати, а також визначити, які питання варто погоджувати, а які краще залишити для щирої розмови.
Ти однозначно маєш вивчити спершу біографію людини, маєш зрозуміти, які теми вона може коментувати. Якісь питання ти можеш навіть погоджувати, або, навпаки, розумієш, що не потрібно нічого погоджувати для того, щоб інтерв'ю було максимально щирим і відкритим,
– зазначила Дарина Трунова.
Після розмови робота не закінчується: потрібно опрацювати матеріал, обрати найважливіше, змонтувати його та подумати, як зацікавити глядача. Утім, аудиторія бачить лише готові 40 – 50 хвилин ефіру.
Дарина Трунова та герої її інтерв'ю / Фото надала ведуча
Особливо емоційними для Дарини є інтерв'ю з військовими, які пережили полон або зазнали поранень. Вона заздалегідь вивчає їхні історії, а під час розмови бачить перед собою людину, яка пройшла через те, що складно навіть уявити. Тому журналістці боляче, коли такі матеріали отримують мало переглядів або вона стикається з критикою від людей, які не знають, скільки роботи та емоцій за ними стоїть.
Ти бачиш, скільки болю в очах цього пораненого. Ти бачиш, скільки він всього пройшов. І ти розумієш, що це неймовірно сильна духом людина,
– розповідає ведуча.
За кадром у Дарини є й власна історія. Її чоловік перебуває на фронті, син навчається онлайн, а дорога до каналу може починатися під звуки вибухів. Попри це, в ефірі вона має залишити особисті переживання за кадром і дати глядачеві інформацію, а не власний страх чи біль.
Останнім часом Дарина почала отримувати від людей слова, які особливо цінує. Їй дякують не лише за роботу, а й за те, що продовжує виходити в ефір попри все, що відбувається за межами студії.
Перші рази тільки цього року почула: "Дякую за те, що робиш свою роботу, і дякую твоєму чоловіку за роботу". Це, звісно, дуже цінно, – поділилась Дарина Трунова.
Перед камерою вона не хоче, щоб глядач відчував її страх чи втому. Її завдання – залишити особисте за кадром і дати людям те, заради чого вони увімкнули ефір: чесну інформацію та можливість зрозуміти, що відбувається навколо.
"Мені хотілося кричати на весь світ": історії військових, які не відпускають
Є історії військових, які для Дарини Трунової залишаються далеко за межами ефіру. Однією з таких стала розмова з бойовою медикинею з позивним "Ластівка". Невисока й тендітна на вигляд, вона пішла до військкомату в перші дні повномасштабного вторгнення, хоча до цього не мала медичної освіти. Відтоді жінка служить і рятує поранених на фронті.
Інтерв'ю з бойовою медикинею з позивним "Ластівка": відео
Мене дуже надихнуло те, наскільки в тендітній жінці може бути так багато сили для того, щоб рятувати поранених військових, заспокоювати їх, давати їм віру в те, що вони виживуть, – розповідає Дарина Трунова.
Деякі з врятованих знаходили медикиню вже після лікування, щоб подякувати. Водночас сама "Ластівка" говорила про службу без романтизації: хотіла б повернутися до мирного життя, малювати й проводити час із собакою, але поки її ніхто не може замінити, залишається на фронті.
Інша історія, яку Дарина проживала особливо довго, – розповідь про загиблого військового Володимира Яворського з позивним "Камаз". Після інтерв'ю з його близькими та друзями вона ще понад місяць поверталася подумки до його життя. Володимир був командиром своєї групи, а в останньому бою намагався врятувати тяжко пораненого побратима. Сам загинув від уламка, який потрапив під шолом.
Повне відео про військового Володимира Яворського: дивіться відео
Дарині було особливо боляче усвідомлювати, скільки він ще планував зробити – створити сім'ю, тренувати дітей, просто жити своє життя.
Коли я цю історію знімала, мені хотілося ніби кричати на увесь світ: "Боже, яких ми людей втрачаємо. Як шкода, він мав би жити",
– поділилась ведуча.
Дарина хоче, щоб за сухими словами про загиблих військових люди бачили конкретних особистостей – із характером, мріями, родиною та планами на майбутнє. Такі матеріали даються їй важко, адже під час роботи вона ніби проживає втрату разом із близькими героя.
Мені важливо показати ось цих людей, які дійсно пожертвували собою заради того, щоб ми жили. Ми маємо цю пам'ять нести. Хочеться, щоб якомога більше людей дізналися про них, – наголошує Дарина Трунова.
Не всі емоції після таких розмов їй вдається залишити в студії. Іноді після ефіру вона сідає в автомобіль і плаче. Буває, що їй потрібно відійти до вбиральні, виплакатися, повернутися, зібратися й продовжити роботу.
Саме в інтерв'ю з військовими, за словами Дарини, глядач найчастіше може побачити її справжню. Якщо з політиками чи експертами вона дозволяє собі бути гострішою, то поруч із військовими насамперед прагне створити довіру.
З військовими я максимально щира, така, як є в житті. Мені хочеться не те щоб бути психологом, але бути другом для цієї людини, щоб я могла її розкрити,
– зазначає ведуча.
Поза роботою Дарина називає себе позитивною людиною. Вона намагається знаходити навіть у складних обставинах щось, за що можна триматися. Саме тому після найболючіших історій вона знову повертається до камери – щоб розповідати про людей, яких Україна не має права забути.
"У мене з'явилася супермагічна кнопка": якою Дарина є мамою
Материнство сильно змінило Дарину Трунову. Разом із сином у її житті з'явилося відчуття відповідальності за ще одну людину, яку хочеться захистити за будь-яких обставин. Особливо гостро це відчувається під час повномасштабної війни, коли вона розуміє, що не може убезпечити дитину від усіх загроз.
Я стала неймовірно тривожною, я над цим працюю досі з психологом, тому що це все співпало з тим, що в нас війна із 2022 року і ти розумієш, що не можеш на 100% захистити свою дитину,
– розповідає Дарина Трунова.
Будь-яка потенційна небезпека миттєво вмикає в ній захисну реакцію. Якщо щось летить поруч, Дарина просить хлопчика бігти у ванну, а сама може накрити його собою. Водночас материнство відкрило для неї зовсім інший масштаб любові.
"Батьківство, материнство мені показало, що можна любити настільки сильно, що ти готовий віддати все, що в тебе є, заради дитини. Ти ніколи такого ні до кого не відчуєш, як до своєї дитини", – зазначає ведуча.
З появою сина змінилося і її сприйняття новин про дітей та загиблих цивільних. Навіть почувши плач чужої дитини на майданчику, вона автоматично повертає голову, щоб зрозуміти, що сталося і чи не потрібна допомога.
З народженням сина з'явилася отака супермагічна кнопка: якщо комусь погано з дітей, то ти ніби хочеш цим дітям допомогти й врятувати їх,
– поділилась Дарина Трунова.
Про війну Дарина говорить із сином відповідно до його віку. Вона не приховує реальність, але й не хоче передчасно позбавляти його дитинства. Син ставить дедалі більше запитань про обстріли, зброю та ракети, особливо після того, як його батько пішов служити.
Натомість є речі, які для неї принципово важливо проговорювати із сином регулярно. Одна з них – хвилина мовчання, яка, на переконання Трунової, допомагає дитині розуміти ціну свободи та незалежності.
До слова. Щодня о 09:00 Україна завмирає на хвилину, щоб згадати тих, кого вже немає поруч, але чия жертва назавжди залишиться частиною нашої історії. Більше на цю тему можна прочитати за посиланням.
"Я завжди йому нагадую, чому ми маємо спілкуватися українською. І кажу, що за це дуже багато людей загинуло для того, щоб ми могли спілкуватись тією мовою, якою нам хочеться у своїй країні", – наголосила ведуча.
Поєднувати материнство з роботою під час війни теж непросто. Навіть на прогулянці з сином Дарина може стежити за новинами, доповнювати матеріали чи допомагати редакторам із заголовками. Через це іноді виникає відчуття провини, адже їй хочеться повністю бути поруч із дитиною.
"Він нас захищає, ми маємо бути сильними": як Дарина долає розлуку з чоловіком
До повномасштабної війни Дарина та її чоловік практично ніколи не розлучалися надовго. Тепер він служить на фронті, і їм бракує простих речей, які неможливо передати телефоном: дотиків, тепла, можливості просто бути поруч.
Мені все одно здається, що немає такого спілкування, як було на 100%, коли він поруч зі мною. Коли ми в такій тимчасовій розлуці, це, звісно, на 30 – 40% таке спілкування, бо ти не можеш до кінця відчувати, що проживає твоя найрідніша людина,
– розповідає Дарина Трунова.
Чоловік намагається не переносити на неї всі складнощі служби, адже знає, що Дарина й без того багато переживає. Коли він приїздить додому, вона уважно спостерігає за ним: як він спить, реагує на гучні звуки чи почувається після пережитого. Водночас її ставлення до чоловіка не змінилося.
Я його люблю однаково, як тоді, так і зараз, але ти стаєш більш обережною і про всяк випадок дивишся, спостерігаєш за поведінкою людини. Бо розумієш, що якісь речі, можливо, можуть йому зробити боляче,
– зазначила ведуча.
Коли чоловік знову їде на фронт, найважче це переживає син. Іноді вони можуть трохи поплакати разом, але потім намагаються зібратися, адже розуміють: татові теж потрібна їхня підтримка.
"Я кажу: ну, давай, ми ж не можемо постійно плакати й бути в такому стані. Ми навпаки маємо тата підтримувати, тому що він нас захищає, ми маємо бути сильними й заряджати його позитивною енергією", – поділилась Дарина Трунова.
Дарина намагається не забігати думками далеко вперед і зосереджуватися на тому дні, який має зараз. У цьому їй допомагає син: вона бачить, як він дорослішає, і розуміє, що пропущений час уже неможливо повернути.
У нас є ось цей один день, єдиний день, який ми маємо в першу чергу прожити. А потім вже буде другий день, а потім вже буде легше,
– сказала ведуча.
Їй такі періоди допомагає переживати відчуття, що все одно колись війна закінчиться і чоловік повернеться і вони знову будуть разом. Надії, що все ще буде попереду дуже гріють серце Дарини.
"Йди туди, де страшно, і пробуй": що допомагає не втратити себе
Щоб не розчинитися у новинах і роботі, Дарина шукає заняття, які допомагають залишатися собою. Одним із таких для неї багато років залишається спорт. Вона займалася тхеквондо, де навчилася не зупинятися після першої невдачі чи болю.
Спорт завжди допомагає тобі згадати, що немає ніяких меж, немає меж твоїх можливостей. Тому якщо ти вже щось задумала, потрібно спробувати йти до кінця,
– зазначила Дарина.
Цю установку вона переносила і в професійне життя. Коли свого часу переїжджала з Одеси до Києва, чула, що в столиці її нібито "з'їдять акули" і нічого не вийде. Дарина вирішила перевірити це самостійно.
"От саме спорт дає ту закалку, дає ту віру в себе, коли в тебе не виходить, а ти робиш сотий раз, п'ятисотий, і на п'ятсот перший виходить. І ти думаєш: так, і все одно, хто в тебе вірив чи ні", – розповіла ведуча.
Інший спосіб відновитися для Дарини – театр. На репетиціях і під час вистави вона дає вихід емоціям, які накопичуються через роботу, новини та війну. Якщо на телебаченні ведучий значною мірою змушений себе стримувати, то театр дозволяє робити протилежне.
В театрі максимально ти очищуєш ніби як емоції свої й знову згадуєш про те, яка ти є. Тому що дуже багато через новини є такої роздратованості, багато негативу, злості через те, що відбувається у світі. Потрібно кудись екологічно випускати емоції, і театр – це саме те місце,
– поділилась Дарина Трунова.
Ще один спосіб перевірити себе – нові виклики. Цього літа на свій день народження Дарина сама вирушила в Альпи в Німеччині. Не знаючи німецької, вона вирішила самостійно піднятися в гори.
Це був такий класний виклик. Ти в іншій країні, не знаєш німецьку, і це, знаєте, знову як той самий виклик, який тобі потрібно пройти. Але потім ти піднімаєшся нагору, бачиш цей прекрасний вид, розумієш, що життя неймовірно прекрасне, – згадує ведуча.
Найбільше часу для себе Дарина намагається знаходити, коли чоловік повертається додому. Оскільки зустрічі всією родиною стали рідкісними, у такі моменти вона свідомо відкладає новини та роботу.
Напругу Дарина також намагається знімати через спорт, йогу, масаж і турботу про фізичний стан.
Я не очікувала, що життя може підкидати аж стільки лимонів, що ти не встигаєш робити той лимонад. Лимонаду вже настільки багато, що він просто не вміщається,
– зізнається Дарина Трунова.
Попри все, вона не відмовляється від мрій про життя після війни. Дарина хоче писати дитячі книжки, ромкоми та історії про людей, які надихають, а також малювати, займатися йогою й виступати з лекціями.
Поки ці плани залишаються на потім. Сьогодні для неї важливіше працювати з новинами та розповідати історії військових.
Мені хотілося б створювати щось таке, щоб людям якось підіймало настрій. Я дуже сподіваюся, що коли буде ситуація краще в країні, коли закінчиться війна, що я це і зможу зробити, – поділилась Дарина Трунова.