Майже мільйон учнів зникли: як війна змінила українську освіту

Настання 2026 року принесло з собою невтішну статистику: лише близько 243,3 тисячі дітей пішли до першого класу. Ця цифра стала черговим свідченням масштабного скорочення кількості школярів в Україні, яке за чотири роки сягнуло 755,6 тисячі. Майже третина учнівського контингенту просто зникла з освітнього ландшафту.

Не менш драматично змінилася ситуація і серед педагогів. За той самий період кількість вчителів скоротилася на 52,7 тисячі. Ці цифри яскраво ілюструють подвійний удар по українській освіті: зменшення кількості дітей та відтік кадрів, що є наслідком демографічного спаду та масового переміщення населення.

Головним викликом для шкіл залишається безпека. Формат навчання – очний, дистанційний чи змішаний – безпосередньо залежить від ситуації в регіонах. Громади активно облаштовують укриття, відновлюють пошкоджену інфраструктуру, інвестують в енергостійкість та транспорт, намагаючись повернути дітей за парти.

Однак умови суттєво різняться не лише між областями, а й між сусідніми громадами та окремими школами. Ця нерівномірність створює додаткові труднощі для доступу дітей до якісної освіти та ускладнює впровадження єдиних освітніх стандартів по всій країні. Це, своєю чергою, ставить під сумнів рівність можливостей для школярів.

Водночас, старша школа поки що збереже звичну модель навчання. Щоб учні 10–11 класів могли завершити свою освіту за чинними програмами, перехід на нову трирічну профільну середню освіту відклали. Пілотні проєкти вже впроваджено, але повноцінний перехід до навчання у 10–12 класах заплановано лише з 1 вересня 2027 року.

Ці зміни створюють складну картину для батьків та учнів, які вже навчаються в 10–11 класах. Законопроєкт №15082-д, який готує Комітет Верховної Ради з питань освіти, має на меті дати учням право довчитися у своєму закладі, навіть якщо він змінить статус на гімназію.

Аналітики благодійного фонду savED дослідили дані про стан середньої освіти в Україні, виявивши три основні виклики: демографічний спад, безпекові ризики та нерівний доступ дітей до очного навчання. Ці фактори впливають на географію попиту на освіту, створюючи надмірне навантаження на шкільну інфраструктуру в одних громадах та спустошення в інших.

На освіту одночасно тиснуть два процеси: адаптація системи до тривалої війни через розширення мережі укриттів та відновлення інфраструктури, та демографічний спад і переміщення людей, що змінюють саму структуру шкільної мережі. Ці паралельні процеси вимагають від держави та громад комплексних рішень для збереження якості та доступності освіти.

«П'ятий навчальний рік повномасштабної війни ми починаємо з дуже різними локальними викликами... на жаль, усіх об'єднує підвищення небезпеки», — зазначила співзасновниця та стратегічна директорка savED Анна Новосад у коментарі РБК-Україна.

Українська освітня система продовжує боротися за збереження свого майбутнього, адаптуючись до нових реалій. Попри виклики, які несе війна та демографічні зміни, зусилля спрямовані на забезпечення доступу до якісної освіти для кожного школяра, готуючи їх до відновлення та розбудови країни.