Битва за Оріхів. Який план готує російська армія

Огляд. Оріхово-Запорізький напрямок.

Противник (російські війська) продовжує наступальні дії в смузі своєї 58-ї загальновійськової армії (ОА) угрупування військ (УВ) «Днепр», аби дістатися своїми передовими частинами і з’єднаннями ближніх підступів до міста Запоріжжя з півдня та південного сходу.

У рамках цих дій передові частини та підрозділи російської 58-ї армії, а також сили та засоби її підсилення, придані їй, намагаються виконати своє найближче завдання – вийти у район Магдалинівка – Запасне – Павлівка – Лук'яновське, а також прорватися до міста Оріхів з південного заходу та південного сходу. Станом на вечір 25 вересня противник поки що так й не зміг її виконати.

Більше того, ймовірно, що українські війська, які обороняються по цьому напрямку, протягом поточного і минулого тижнів провели низку успішних пошуково-рейдових дій у своєму тактичному тилу, внаслідок чого їм вдалося суттєво скоротити кількість «малих піхотних груп» противник, які раніше змогли туди проникнути. Зокрема в межах міста Орихів і села Новоданилівка. Зокрема:

У Малій Токмачці Збройні сили України (ЗСУ) продовжують блокувати до трьох малих піхотних груп противника. Одна з яких ховається на території напівзруйнованої виправної колонії, а ще дві «надмалі групи» ховаються у зруйнованих будівлях на її північно-східній та східній околицях.

Російська піхотна група, яка раніше «засіла» в невеликому лісі між Малою Токмачкою та Оріховим, на південь від траси Т-0815, ймовірно, була ліквідована. Так само, як й кілька російських штурмовиків, які змогли прорватися до посадки на південний схід від Червоної Криниці.

Крім того, очевидно, ЗСУ зуміли суттєво «проредіти» російських «інфільтратів», які раніше заповзли через Успенівську Балку та Новоданилівку прямо в місто Оріхів. Наразі село Новоданилівка, ймовірно, повністю «зачищене», а в самому Оріхові лише одна «надмала» ворожа піхотна група досі фіксується на південно-східній околицях у районі перехрестя провулка Лесі Українки та вулиці Грушевського.

Тож, можемо констатувати, що спроба противника здійснити «масове проникнення» у місто Оріхів у смузі наступу російської 42-ї мотострілецької дивізії (мсд) 58-ї ЗВА була зірвана ЗСУ протягом крайнього тижня.

Однак у цьому контексті слід зазначити, що на протилежному (південно-західному) фланзі Оріхівського району оборони ЗСУ противник досі утримує кілька своїх штурмових груп у лісових смугах на північний захід від Нестерянки, буквально за 1,5-2 км від Новоандріївки. А також постійно намагається провести нові групи проникнення на північ від дороги між Малі Щербаки і Новоандрієвка.
Очевидно, у контексті охоплення флангів Оріхівського району оборони Збройних сил України російське командування має намір і надалі дуже активно використовувати територію сіл Малі Щербаки та Щербаки, яку йому вдалося повністю взяти під свій контроль кілька тижнів тому.
Щодо самого Запорізького напрямку, вищезазначений район, очевидно, також буде використаний противником для наступальних дій з нього. Оскільки це досить зручна «стартова» позиція, як для охоплення противником Оріхівського району оборони ЗСУ із заходу, так і для подальшого просування його передових підрозділів по напрямку Малі Щербаки – Павлівка і далі до Новояковлівки.

Насправді саме це противник і намагається зробити вже зараз – діючи зі свого тактичного виступу в районі Малих Щербаків, досягти висот на захід від Новопавлівки, захопити село Новоандрієвка, аби отримати можливість щільного вогневого впливу по головній логістичній комунікації ЗСУ в районі Оріхова (дорога до Комишувахи) і одночасно прорватися з цього виступу на північ, у напрямку Павлівки.

Наразі противник поки так й не зміг прорватися до Новопавлівки. А його штурмові групи, які проникли до Павлівки, здебільшого були «зачищені» – досі фіксується одна, досить невелика прямо на південь від села, і ще одна, трохи більша за кілька кілометрів на схід від Павлівки.

На ділянці між Малі Щербаки та руслом колишнього Каховського водосховища противник також досить активний. Однак його ефективність тут мінімальна. У цьому сенсі, варто відзначити два райони – на північний схід від Кам'янського, де кілька російських піхотних груп змогли просунутися на 3,5 км у напрямку Павлівки кілька тижнів тому та були там заблоковані, і село Приморське, де росіяни вперто утримують південну частину Покровської вулиці на самому краю села, періодично поповнюючи свої позиції піхотою через русло колишнього водосховища.

У свою чергу, у районі Степногірська і далі в напрямку Лук'янівського фіксуються лише дуже невеликі групи противника – по 2-3 піхотинці або навіть окремі піхотинці, які продовжують ховатися у лісосмугах. У самому Степногірську російські війська продовжують утримувати лише район «Висотки» та кілька «бігунів», які засіли на північній околиці міста в районі вулиці Незалежності.

У свою чергу, ЗСУ продовжують утримувати щонайменше половину (північну) села Плавні, включаючи місцеву залізничну станцію, автомобільну кільцеву розв'язку між Степногірськом і Приморським, а також ділянку вздовж дороги Е-105 за 2 км на південь від неї. Саме тому противник вимушений постачати та поповнювати свої піхотні групи в Приморському виключно через висохле русло колишнього водосховища.

У цьому сенсі варто зазначити, що російське командування досить активне. Не маючи змоги прорватися безпосередньо через Приморське і Степногірськ, воно дедалі частіше використовує це русло для постачання та поповнення піхотних груп у районі Приморського, а також для подальшого проникнення своїх штурмових груп, в обхід основних позиції передових українських підрозділів.

Зокрема, воно зробило таку спробу приблизно тиждень тому, внаслідок чого одна з таких російських штурмових груп змогла пролізти досить глибоко – до Малокатеринівки, де й була заблокована.

Підсумки

Командування російської 58-ї ЗВА, що діє на Оріхово-Запорізькому напрямку, продовжує зосереджувати основні зусилля на своєму правому фланзі, тобто безпосередньо в напрямку Оріхівського району оборони ЗСУ.

Очевидно, перша спроба масового «проникнення» та закріплення російської штурмової піхоти в самому місті стала для противника не зовсім вдалою. Станом на 25.09.2026 у Оріхові на південно-східній околиці залишалася лише одна «надмала» російська піхотна група.

Однак варто зазначити, що російське командування вперто продовжує реалізовувати свій план (задум) щодо охоплення з флангів цього району оборони Збройних сил України. Про це свідчать його наполегливі спроби прорватися з району Нестерянки та Малих Щербаків на висоти на північний захід від міста та постійні лобові «забіги» його штурмової піхоти по напрямку Новопокровка – Мала Токмачка.

Більше того, усе це відбувається з інтенсивною регулярністю, незважаючи на те, що такий спосіб дій російського командування давно став цілком очевидним і зрозумілим для його українських «опонентів» і в більшості випадків призводить, з не менш інтенсивною регулярністю, до значних втрат у лавах російської штурмової піхоти.

Щодо подальших перспектив наступальних дій російських військ у смузі їх 58-ї ЗВА на Оріхово-Запорізькому напрямку, то варто відзначити два фактори:

Противник зумів повністю зайняти район Малих Щербаків і Щербаків основними силами своїх передових підрозділів (фактично, це єдиний більш-менш значний тактичний успіх російської 58-ї ЗВА по цьому напрямку за останні 3-4 місяці). І, очевидно, він спробує використати цей тактичний виступ у найближчому майбутньому – як для подальшого просування в напрямку Новопавлівки та Новоандріївки (подальше охоплення Оріховського району оборони Збройних Сил України із заходу), так і для посилення свого тиску на Павлівку (намагаючись створити умови для «розблокування» свого подальшого наступу з боку Кам’янського на північний схід).
Крім того, варто зазначити, що по напрямку Кам'янське – Степногірськ противник почав дедалі частіше використовувати дно висохлого Каховського водосховища для своїх «проникних» дій. Очевидно, його командування вважає, що передові частини та підрозділи Збройних сил України, які обороняються по цьому напрямку, просто не мають достатньо особового складу для надійного блокування цієї території та берегової лінії колишнього водосховища.

У цьому сенсі варто звернути увагу на те, що російське командування використовує це русло не лише для постачання та поповнення своїх піхотних груп, які «зачепилися» за південний край Приморського, а й для досить тривалих та глибоких «забігів» своїх штурмовиків у напрямку Малокатеринівки, Кушугума, північних і центральних районів Приморського.