Росія лякає Європу війною: чому Україна стає ключовою для її безпеки

Сергій Лавров на Генасамблеї ООН знову намагався переконати, що саме озброєння Європи нібито може наблизити війну з Росією. Водночас на континенті формуються нові безпекові союзи, Україна дедалі глибше інтегрується в європейські оборонні програми, а Москва продовжує тиснути диверсіями, погрозами та повітряними атаками.

Журналістка і психологиня Лариса Волошина в ексклюзивному інтерв'ю 24 Каналу пояснила, як Росія використовує страх перед ескалацією, чому міні-альянси можуть виявитися ефективнішими за великі структури та яку роль у новій системі безпеки отримує Україна. Також вона розібрала, чи здатна Москва залякати Європу ракетно-дроновими атаками та якою має бути відповідь на нову загрозу реактивних дронів.

24 Канал подає текстову версію розмови.

Лавров переносить стару російську тезу на Європу

Лавров назвав підготовку Європи до можливої війни з Росією "пророцтвом, що самозбувається". За його версією, нарощування виробництва зброї може зрештою підштовхнути європейські країни самі використати накопичений арсенал проти Москви.

Подібну тезу Росія вже намагалася нав'язувати Україні напередодні повномасштабного вторгнення. Тоді українців переконували, що посилення армії нібито саме по собі провокує Кремль і тому від озброєння краще відмовитися.

Нам навіювали напередодні війни, що ми не маємо укріплюватися, а то Путін нападе. Тепер те саме російські "путінферштеєри" намагаються навіяти пересічним європейцям,
– пояснила Волошина.

Така риторика може працювати разом із диверсіями та іншими формами тиску всередині європейських країн. Коли суспільство стикається з новими загрозами, політики, які виступають проти підтримки України та за домовленості з Москвою, отримують додатковий аргумент: мовляв, саме допомога Києву провокує Росію.

Росія починає вчиняти якісь диверсії, а в передвиборчий період політики кажуть: бачите, це все тому, що ми озброюємося і допомагаємо Україні, тому треба домовлятися з Росією. Це тиск на звичайних людей,
– наголосила журналістка.

Інша проблема проявляється на рівні міжнародного права. Володимир Путін перебуває в розшуку за ордером Міжнародного кримінального суду у справі про незаконну депортацію українських дітей, однак Волошина звернула увагу, що російське керівництво досі не отримало аналогічного правового статусу через саме розв'язання агресивної війни.

За такої ситуації Сергій Лавров може приїжджати до Нью-Йорка й користуватися міжнародними дипломатичними майданчиками. Якби найвище військово-політичне керівництво Росії стало фігурантами справи щодо агресії, можливості для звичайних політичних контактів із ними суттєво звузилися б.

На Путіна є міжнародний ордер, але на Лаврова ордера немає. На Лаврова тільки санкції і наше презирство. Виявилося, що сегмент права більш вразливий до російського чудовиська, ніж навіть політичний сегмент,
– сказала Волошина.

Саме слабкість міжнародних правових механізмів, на її переконання, залишає Москві можливість одночасно вести агресивну війну, погрожувати Європі та продовжувати використовувати міжнародні інституції для просування власної позиції.

Міні-альянси перебудовують систему безпеки Європи

На тлі сумнівів щодо подальшої ролі США європейські країни дедалі активніше вибудовують менші оборонні союзи. Їхня перевага полягає в тому, що партнери домовляються не лише про те, яку допомогу отримуватимуть, а й одразу визначають власний внесок у спільну безпеку.

Великі структури значно повільніше доходять до спільних рішень через кількість учасників і різні інтереси. Натомість менші групи можуть формуватися навколо країн, які мають власні армії, виробляють зброю та готові реально вкладатися в оборону.

Міні-альянси передбачають, що всі їхні члени є суб'єктними й чітко розуміють не тільки те, що вони беруть, а й те, що можуть внести. Таким чином створюється життєздатний конструкт,
– пояснила Волошина.

Для України особливо важливими можуть бути партнерства з Великою Британією, Францією, Німеччиною, Фінляндією та країнами Балтії. Це держави, які мають потужні оборонні можливості, виробляють озброєння та усвідомлюють ризик прямого протистояння з Росією.

Паралельно всередині Європи створюються спільні оборонні структури та програми. Йдеться про напрямки, пов'язані з космосом, авіацією, безпілотними системами, морськими можливостями та іншими компонентами майбутньої європейської оборони.

Україна вже залучена до частини таких програм як партнер, здатний не лише отримувати допомогу, а й давати власні технології та бойовий досвід. Це суттєво змінює її позицію порівняно з попередніми десятиліттями, коли Київ здебільшого залишався за межами основних європейських безпекових структур.

Коли Німеччина чи Італія, які є потужними виробниками зброї, включають туди Україну як цінний компонент, це серйозно підвищує потребу в нас,
– зазначила журналістка.

Причиною такого переформатування стала й невпевненість у здатності Сполучених Штатів одночасно виконувати безпекові зобов'язання в різних частинах світу. Напруга зростає не лише в Європі, а й у Тихоокеанському регіоні та на Близькому Сході, тому країни починають шукати регіональні моделі захисту.

У Тихоокеанському регіоні дедалі активнішу роль відіграє Японія, яка поглиблює співпрацю з Австралією та Філіппінами. Канада водночас зближується з європейськими економічними й оборонними структурами, залишаючись важливим гравцем у Тихоокеанському регіоні.

Там, де Сполучені Штати були скрізь, зараз їх починають підміняти регіональні альянси. І вони стають сильнішими, бо до них залучаються ті, хто готовий вкладатися, а не тільки брати,
– сказала Волошина.

Схожі процеси відбуваються і на Близькому Сході, де Саудівська Аравія шукає нові механізми регіональної безпеки, а Ізраїль дедалі тісніше взаємодіє з країнами, з якими історично мав складні відносини. У такій системі значення країни визначається вже не лише формальним членством у великому союзі, а її реальною здатністю посилити партнерів.

Для України це означає принципову зміну ролі. Досвід великої війни, власне виробництво озброєнь і здатність протистояти Росії роблять її одним із ключових компонентів майбутньої європейської оборони.

Сполучені Штати пороздавали гарантії по всьому світу, які фізично не здатні виконувати. І тому Україна стає для Європи фактично таким собі замінником Сполучених Штатів,
– наголосила журналістка.

Українські військові при цьому були частиною міжнародних безпекових операцій задовго до повномасштабної війни. Волошина нагадала про участь українських миротворців на Балканах, наголосивши, що нинішня інтеграція України в європейські оборонні структури лише закріплює роль, яку українські військові фактично виконували й раніше.

Росії буде складно перетворити страх Європи на капітуляцію

Ще одним інструментом тиску Москви можуть стати ракетно-дронові атаки та диверсії проти європейських країн. У західному інформаційному просторі вже обговорюють можливі російські атаки безпілотниками на Іспанію, Італію чи Францію, а частина політиків використовує страх перед ескалацією у внутрішніх дискусіях про підтримку України.

Така тактика добре знайома українцям. До повномасштабного вторгнення частину суспільства також намагалися переконати, що поступки Кремлю дозволять уникнути війни, однак після початку масованих ударів ставлення до Росії різко змінилося.

Можна скільки завгодно паразитувати на страхах людей: не треба дратувати Путіна, давайте краще відступимо, а то він нападе. Але якщо полетять ракети і дрони, ми знаємо, як це буде. Тиждень усі плачуть, а потім збираються і дають відповідь,
– пояснила Волошина.

Головне обмеження Росії полягає в тому, що самих повітряних ударів недостатньо для захоплення території. Щоб використати страх для політичного шантажу, Москва мала б не лише атакувати країни НАТО дронами й ракетами, а й швидко закріпити результат наземною операцією.

Лише тоді Кремль міг би спробувати обмінювати окуповану територію на поступки, наприклад вимагати припинення допомоги Україні. Без наземного компонента повітряний терор здатний завдати втрат і налякати суспільство, але не дає Росії такого переговорного важеля.

Росія не може скористатися самим переляком. Вона може почати ракетно-дронову атаку, але далі що? За тиждень вони отямляться, а їм є чим бити,
– зазначила журналістка.

Європейські країни мають значно більші авіаційні й ракетні можливості, ніж ті, які зараз передають Україні. Йдеться про сучасні винищувачі та далекобійні системи, які в разі прямого нападу можуть бути використані вже без обмежень, що діють щодо допомоги Києву.

Російська військова промисловість при цьому сконцентрована на обмеженій кількості критичних об'єктів. Масована відповідь європейської авіації могла б створити для Москви зовсім інший рівень загрози, ніж той, з яким вона стикається зараз.

І Gripen, і Mirage, і Rafale в них достатньо. Позбавити Росію її повітряної компоненти – це технічне питання хорошого масованого удару,
– сказала Волошина.

Тому ставка Кремля виключно на страх може не дати очікуваного результату. Навпаки, пряма атака здатна прискорити створення значно жорсткішого європейського військового союзу, який уже не обмежуватиметься нинішніми дискусіями про обсяги підтримки України.

Реактивні дрони змушують Україну шукати дешевшу ППО

Росія паралельно змінює тактику повітряних ударів по Україні та дедалі активніше застосовує реактивні дрони. Після чергової атаки на Київ були загиблі й постраждалі, а один з ударів припав по школі в Солом'янському районі.

Реактивний дрон суттєво відрізняється від звичайного "Шахеда". За своїми характеристиками він значно ближчий до невеликої крилатої ракети, а тому для його перехоплення доводиться використовувати засоби ППО, вартість яких у кілька разів перевищує ціну самої цілі.

Цей дрон коштує близько 100 тисяч, а ракета для NASAMS – пів мільйона чи мільйон. Ніхто не має такої кількості ракет. Їх багато, і вони дешеві, тому ми маємо знайти таку саму дешеву відповідь,
– пояснила Волошина.

Подібну проблему свого часу вирішував Ізраїль, коли зіткнувся з масовими атаками дешевими некерованими ракетами з Сектора Гази. Використовувати проти кожної такої цілі дорогі ракети було економічно неможливо, тому з'явилася потреба у спеціалізованій системі на кшталт "Залізного купола".

Україні також доведеться створити масову й дешевшу систему перехоплення нових цілей. Йдеться не лише про класичні ракети ППО, а й про реактивні дрони-перехоплювачі та інші засоби, які дозволять зменшити вартість одного збиття.

Технологія реактивних дронів для України не є принципово новою. Волошина нагадала про українські розробки "Паляниця", "Пекло" та інші реактивні системи, однак проблема полягає у вартості двигунів та можливості швидко масштабувати їхнє виробництво.

Нічого екстраординарного не відбувається. Це щось нове за рахунок масовості й дешевизни. Нам просто доведеться вигадати таку саму дешеву протиповітряну оборону,
– наголосила журналістка.

Масовані атаки водночас створюють додатковий тиск на український бізнес. Росія б'є по офісних центрах і дата-центрах, тому частину критичної інфраструктури доведеться переносити в краще захищені приміщення та під землю.

Однак удари по цивільних об'єктах не означають, що Росія досягла стратегічного результату на полі бою. Їхній основний ефект полягає у загибелі людей, руйнуваннях і постійному психологічному тиску на суспільство.

Вимоги, які нам виставляє Володимир Путін, – це скласти зброю і вмерти. Тому в нас вибору немає. Нам доведеться вигадувати ППО для цих дешевих крилатих ракет,
– сказала Волошина.

Частину реактивних дронів зараз перехоплює авіація, однак ракети, які використовують літаки, також залишаються дорогими. Тому пошук дешевших альтернатив стає таким самим важливим, як і масштабування нових систем перехоплення.

Програма протидії реактивним дронам, за словами журналістки, розробляється в Україні вже близько року. Вона очікує, що нинішня тактика Росії з окремими пусками згодом може змінитися на масоване застосування десятків таких цілей одночасно.

Коли ця тактика вичерпає себе, вони можуть почати запускати ці 60 реактивних дронів одночасно. Але завдання не змінюється: дістатися до заводів, які виробляють балістику, і знищити їх,
– пояснила Волошина.

Найнебезпечнішою загрозою для України при цьому залишається саме балістика. Реактивні дрони також завдають ударів і потребують нової системи протидії, однак проти них значно простіше шукати технологічну відповідь, ніж проти ракет, які здатні руйнувати великі промислові об'єкти та цілі житлові секції.

Нас руйнує балістика. Вона руйнує заводи, цілі під'їзди й просто позбавляє нас потужності. А проти реактивних дронів треба шукати рішення,
– підсумувала журналістка.

Тому ключовими завданнями залишаються одночасно розвиток дешевших засобів перехоплення та удари по російських підприємствах, які виробляють найбільш небезпечні ракети. Реактивні дрони створили нову проблему для української ППО, але сама логіка протидії Росії від цього не змінилася.

"Україна стає замінником США для Європи": дивіться відео