29 вересня 1941 – початок розстрілів у Бабиному Яру: навіщо Гітлер перетворив Київ на плаху

Лише за кілька днів, 29 вересня, розпочалася трагедія Бабиного Яру – подія, яка назавжди змінила розуміння меж людської жорстокості та стала моторошним еталоном індустріалізації вбивства. Саме тоді нацистська машина перейшла від точкового терору до тотального сліпого винищення цілих етносів. 24 Канал розповість про це докладніше.

Чому саме Київ став ареною для наймасштабнішого на той час масового вбивства?

Щоб зрозуміти логіку Адольфа Гітлера та його генералів, слід пригадати нацистську концепцію "життєвого простору" (Lebensraum), яка була фундаментом ідеології Третього Рейху. Україну розглядали у Берліні як аграрний придаток, гігантську колонію, населення якої підлягало або поневоленню, або знищенню.

Проте каталізатором безпрецедентної різанини у Києві стала конкретна військова подія. 24 вересня 1941 року у центрі міста на Хрещатику пролунала серія потужних вибухів – це була заздалегідь спланована операція радянського НКВС, який замінував будівлі перед відступом. У вогні загинули сотні німецьких солдатів та офіцерів – і нацистське командування миттєво використало це як ідеальний привід для реалізації своїх расових теорій.

26 вересня відбулася таємна нарада за участю вищого керівництва СС та Вермахту у Києві. Серед присутніх були вищий керівник СС і поліції Фрідріх Єккельн, командир айнзацгрупи "С" Отто Раш та командир зондеркоманди 4а Пауль Блобель – саме вони та за повної підтримки військового коменданта Курта Еберхарда вирішили відповідальність за вибухи покласти на євреїв Києва.

Зауважимо, що навіть лише цей крок спростовує повоєнний міф про "чистий Вермахт", який десятиліттями побутував у Західній Європі. Тодішня німецька армія не просто не стояла осторонь – вона активно допомагала СС у логістиці та оточенні місця страти.

Трагедія Бабиного Яру: дивіться відео historyforadults_ua

Як працював механізм знищення у Бабиному Яру?

Нацисти діяли з холодною та розрахованою підступністю. 28 вересня по всьому місту з'явилися оголошення, які наказували всім євреям Києва та околиць зібратися наступного ранку на розі вулиць Мельникова та Доктерівської, та взяти з собою документи, гроші, цінні речі й теплий одяг. Ця психологічна пастка створила ілюзію депортації.

Люди, виснажені війною та невіданням, повірили, що їх просто переселяють до інших регіонів або трудових таборів. Проте маршрут вів до Бабиного Яру – глибокого яру на північно-західній околиці міста. Натовп пропускали через вузький коридор із солдатів, змушуючи роздягатися догола, відбирали всі речі – після чого били палицями, заганяючи на край прірви. Тих, хто чинив опір або падав від жаху, цькували собаками.

На дні яру були кулеметники зондеркоманди 4а. Вони використовували метод, який Фрідріх Єккельн цинічно назвав "укладанням сардин" (Sardinenpackung) – жертв змушували лягати обличчям донизу на тіла тих, кого вбили хвилиною раніше, після чого їм стріляли в потилицю.

Згідно з офіційним звітом айнзацгрупи, відправленим до Берліна (цей документ згодом став ключовим доказом на Нюрнберзькому процесі), лише за два дні, 29 та 30 вересня 1941 року, у Бабиному Яру було розстріляно 33 771 єврея. Ця цифра не враховує дітей до 3 років, яких кати навіть не рахували, а просто кидали у прірву живими.

Нацисти намагалися приховати свій злочин – у 1943 році під час "Операції 1005" (Sonderaktion 1005) вони змушували в'язнів викопувати та спалювати тіла. Але пам'ять місцевих, свідчення небагатьох вцілілих та міжнародна історіографія не дозволили перетворити цю катастрофу на статистику.

І до сьогодні Бабин Яр залишається відкритою раною на тілі Європи. Це вічне нагадування про те, як швидко цивілізація може скотитися у прірву абсолютного зла, якщо державна машина обирає ненависть своїм головним інструментом.