Арешт, заслання, таємниці смерті, про які мовчали роками: невідомі факти про Михайла Грушевського

Про це йдеться в матеріалі телеканалу “Дім”, опублікованому 19 червня 2026 року в рубриці “Невідомі сторінки” з істориком Андрієм Стецюком.

Дитинство далеко від України

Грушевський народився у місті Холм, нині Хелм на території Польщі. Рід його батька походив із чигиринського козацького роду Грушів, а мати була з родини греко-католицьких священників Опуцкевичів.

Дитинство майбутнього історика минуло у Тифлісі на Кавказі. Попри життя далеко від України, родина зберігала українські пісні, мову, традиції та різдвяні обряди. За словами історика, саме батько прищепив Михайлу любов до України.

У 14 років Грушевський після домашнього навчання вступив одразу до третього класу гімназії в Тифлісі. Він багато читав і почав писати власні твори. Серед них були “Бідна дівчина” та “Німий свідок”, які він публікував під псевдонімом Михайло Заволока.

Свої тексти юний Грушевський надсилав Івану Нечую-Левицькому. Класик української літератури схвально відгукнувся про його творчість. Після цього Грушевський вирішив стати українським письменником.

Навчання в Києві

Грушевський часто приїздив в Україну та мріяв навчатися в Київському університеті Святого Володимира. Зрештою він вступив на історико-філологічний факультет.

Його наукову працю “Нариси історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV століття”, опубліковану 1890 року, відзначили золотою медаллю. Його наставником був історик та етнограф Володимир Антонович.

Згодом Грушевський захистив магістерську дисертацію “Барское староство. Исторические очерки”. За словами Андрія Стецюка, вже тоді було зрозуміло, що він стане визначним українським науковцем.

“Літературно-науковий вістник”

Після завершення навчання Грушевський активно працював не лише як історик, а й як організатор українського культурного життя. У 1898 році з його ініціативи почав виходити “Літературно-науковий вістник” — всеукраїнський літературно-науковий і громадсько-політичний часопис.

Грушевський був його редактором до 1912 року. У роботі над виданням також брав участь Іван Франко. Часопис публікував матеріали з літератури, науки та громадського життя й виходив спочатку у Львові, а згодом також у Києві.

Львів і “Історія України-Руси”

У 1894 році Грушевський переїхав до Львова. Там він прожив 20 років і працював професором університету. Він створив Українську історичну школу та очолив Наукове товариство імені Шевченка.

У цей період Грушевський почав працювати над фундаментальною працею “Історія України-Руси”. Робота над нею тривала 38 років. Загалом вийшло 10 томів і 12 книг.

Грушевський також використовував у викладанні дебати та дискусії. За словами історика, він прагнув не лише досліджувати минуле, а й пояснювати українцям, що вони мають власну історію.

Родина Грушевського

У Львові Грушевський зустрів Марію Вояківську, яка походила з невеликого села на Тернопіллі. Вона була сиротою, працювала вчителькою у першій міській жіночій школі імені Королеви Ядвіги у Львові. Марія стала найближчою людиною та підтримкою історика.

У подружжя народилася єдина донька Катерина, яку в родині називали Колюнею. Вона займалася етнологією та досліджувала українські народні думи.

Катерина також допомагала батькові з текстами, рукописами та науковими виданнями. Після смерті Грушевського вона завершила та видала останній том його “Історії України-Руси”.

Політична діяльність

Після революції 1917 року Грушевського обрали головою Української Центральної Ради. Він став одним із авторів Універсалів.

Спочатку історик вважав, що Україна може існувати поруч із демократичною Росією. Однак після більшовицького перевороту, війни та обстрілу його будинку в Києві його позиція змінилася. Тоді Грушевський заявив: “Згоріла наша орієнтація на Московщину”, — розповідає Андрій Стецюк.

За словами історика, Грушевського переслідували різні імперські та радянські структури. Царська влада його заарештовувала, а більшовики стежили за ним і заводили кримінальні справи. Попри це, він продовжував писати книги, створювати наукові установи та працювати з істориками.

Арешт під час Першої світової війни

Початок Першої світової війни застав Грушевського в селі Криворівня, яке тоді перебувало на території Австро-Угорщини. Йому було складно повернутися до Києва, але після повернення його заарештувала царська влада.

Грушевського звинуватили в австрофільстві та причетності до створення легіону Українських січових стрільців. Після п'яти місяців у Лук'янівській в'язниці його вислали до Симбірська.

Восени 1915 року завдяки клопотанням російських учених Грушевському дозволили переїхати до Казані. Через рік він перебрався до Москви, де продовжив наукову роботу та співпрацював із виданням “Украинская жизнь”. До Києва історик зміг повернутися лише після Лютневої революції 1917 року.

Робота в еміграції

Після революційних подій Грушевський опинився за межами України. У цей період він розпочав роботу над ще одним масштабним проєктом — “Історією української літератури”.

Перші томи цієї праці вийшли друком у 1923 році. Шостий том, присвячений літературі першої третини XVII століття, залишився в рукописі та був опублікований лише у 1995 році.

Повернення до Києва

У березні 1924 року Грушевський повернувся в Україну. Він хотів завершити “Історію України-Руси”, а для цього йому були потрібні українські архіви та бібліотечні зібрання.

У 1924–1930 роках він очолював історичні установи Всеукраїнської академії наук. Серед них були кафедра історії українського народу, Історична секція та археографічна комісія.

У цей період навколо Грушевського сформувалася наукова школа. За його редакцією було видано близько 80 книг, зокрема серійні та періодичні видання “Україна”, “Науковий збірник”, “Студії з історії України” та “За сто літ”.

Переслідування радянською владою

У 1929 році Грушевського обрали академіком Академії наук СРСР. Однак уже наступного року радянська влада почала ліквідовувати створені ним історичні установи. У 1930 році закрили Історичну секцію, Науково-дослідну кафедру історії України та пов'язані з ними видання.

Від березня 1931 року Грушевський перебував у Москві під наглядом репресивних органів. У тому ж місяці його заарештували за звинуваченням у керівництві так званим “Українським національним центром”.

Грушевського допитували, зокрема, начальник ГПУ УСРР Всеволод Балицький та інші слідчі. Через короткий час після допитів ученого звільнили, а відкритого судового процесу не відбулося. Документи про стеження за ним збереглися у справі ГПУ.

Останні роки та смерть

Наприкінці життя радянська система фактично ізолювала Грушевського. У 1934 році він поїхав на лікування до Кисловодська.

Після операції з видалення карбункула в нього почалося зараження крові — сепсис. Михайло Грушевський помер 24 або 25 листопада 1934 року у віці 68 років.

Офіційною причиною смерті називали недбалість місцевого лікаря, однак, як зазначається в матеріалі, щодо цієї версії залишаються питання. Після смерті Грушевського його книги ховали у спецфондах, а його ім'я намагалися вилучити з історії.