Буря у склянці: чому Південна Корея несподівано "наїхала" на Зеленського

Під час виступу на Генеральній асамблеї ООН 23 вересня Президент України Володимир Зеленський публічно повідомив, що Київ передав Південній Кореї двох захоплених північнокорейських військовослужбовців.

Більшість слухачів цей момент пропустили, бо Зеленський там говорив про важливіші та глобальніші речі. Але не представники Південної Кореї.

Вже за кілька годин президент Південної Кореї Лі Чже Мьон несподівано заявив, що Україна нібито порушила домовленість про нерозголошення цієї інформації. За його словами, з огляду на чутливі питання національної безпеки та ситуації на Корейському півострові, передачу полонених потрібно було тримати в таємниці…

24 Канал проаналізував основні деталі раптового, але дуже гучного дипломатичного скандалу щодо переданих Сеулу північнокорейських полонених і те, чому Південна Корея кардинально змінила свою риторику.

Відверті "наїзди" корейського президента

Скандал дійсно вийшов потужним. Після виступу Зеленського в ООН президент Південної Кореї Лі Чже Мьон не стримував себе у висловлюваннях на адресу українського президента. Очільник демократичної Кореї не обмежився дипломатичною нотою чи традиційним протестом.

Він зразу перейшов на особистості і одразу заявив, що президент України нібито заради власної вигоди оприлюднив дуже чутливу інформацію.

Репатріація північнокорейських полонених – це надзвичайно делікатне питання, яке має серйозні наслідки для дипломатії, національної безпеки та ситуації на Корейському півострові. Тим, хто, не зважаючи на стан міжкорейських відносин, можливі людські жертви чи шкоду національним інтересам – волів би гучно заявити про репатріацію на весь світ, аби приписати собі заслуги – рішення нашого уряду не розголошувати цю інформацію, ймовірно, видається незрозумілим. Не можна бути настільки жорстоким і безвідповідальним, коли йдеться про такі життєво важливі питання, як людські життя та національна безпека, – Лі Чже Мьон нещадно критикує Україну.

Лі Чже Мьон на цьому не зупинився та назвав опозицію й усіх людей в Південній Кореї, які критикують його рішення, “вбивцями чи зрадниками”, а рішення української сторони описав як "незрозуміле":

Людей, які завдають шкоди чиємусь життю та національній безпеці заради власної дрібної особистої вигоди, називають вбивцями чи зрадниками. Неправильно критикувати обґрунтовані заходи щодо нерозголошення інформації. Я не знаю причин рішення української сторони порушити угоду про нерозголошення та розкрити інформацію, але це викликає глибокий жаль. Я щиро молюся, щоб ці війни, внаслідок яких, гине або отримує поранення велика кількість людей, швидко закінчилися.

Цікаво, що поки президент Республіки Корея лютував, його міністр закордонних справ, схоже, нічого про це не знав, адже проводив дуже миролюбну зустріч зі своїм українським колегою Андрієм Сибігою.

Зустріч двох дипломатів в Нью-Йорку:

Чому Лі Чже Мьон так розлютився

Тут необхідно пояснити контекст. Лі Чже Мьон став президентом в червні 2025 року. Це були дострокові вибори й проходили вони на тлі грандіозної політичної кризи.

Його попередник – президент Юн Сок Йоль – вирішив зіграти в Трампа та спробував влаштувати в країні державний переворот наприкінці 2024-му, щоб узрупувати владу та викоренити вплив "лівого табору", який він не без приводу звинувачував у занадто глибокій любові до КНДР і такій самій співпраці з Китаєм. Власне, до цього табору і належав пан Лі Чже Мьон. Але план президента провалився – воєнний заколот зазнав краху.

Нині Юн Сок Йоль разом зі своєю дружиною та деякими соратниками перебувають за гратами, а політичний маятник на виборах качнувся в бік його опонентів. Обрання Лі Чже Мьона наразі кризу не вирішило, а подекуди навіть поглибило розкол суспільства.

Попередній президент Кореї будував добрі відносини з Україною / фото – Офіс президента

У цій ситуації питання війни в далекій Україні – не головне для Республіки Корея, але доволі болюче. Бо Юн Сок Йоль хоч і не обіцяв Україні воєнної допомоги, але будував стосунки з Києвом і постійно натякав, що остаточне “ні” не було сказане. Корейський лідер навіть гостював в Києві та був дуже тепло прийнятий.

Звісно, це дуже тригерить нинішнього президента, який ефектних геополітичних кроків та стильних фото зі світовими лідерами не має. Натомість має на руках кризу в країні та агресивного Кіма, з яким обіцяв велику дружбу. Так само не все ОК з Китаєм. Пекін веде свою гру і не бажає підігрувати ідеологічно близькому, але все ж іноземному лідеру. Бо попри симпатії до лівих ідей та бензинові оборудки з Росією Лі Чже Мьон залишається президентом держави, яка є союзницею США, Японії та Тайваню.

Секрет Полішинеля

Після грізних заяв і звинувачень прийшов час розібратись, а що це було. І тут у Сеули почали петляти. Корейські посадовці змушені були відповідати не прямі питання й у коментарях західній пресі визнали, що Київ дійсно попереджав Сеул, але пояснили, що повідомлення нібито було нечітким.

За їхніми словами, йшлося лише про ймовірність того, що ця тема буде згадана. У відповідь південнокорейська сторона повідомила Україні, що факт репатріації цих осіб до Південної Кореї нібито не повинен оприлюднюватися. При цьому цей факт ніхто особливо не приховував і інформація, якщо і була таємною, то це був Секрет Полішинеля і в Києві, і в Сеулі, і в Пхеньяні з Пекіном.

У червні 2026 року міністр закордонних справ Республіки Корея пан Чо Хьон спокійно розповідав про повернення полонених в Україні корейців на батьківщину.

23 червня влада Південної Кореї висловила готовність прийняти всіх військових КНДР, які воювали на боці РФ проти України та були взяті в полон, а 30 червня того ж року Чо Хьон особисто зустрічався з цього (та інших приводів) з міністром закордонних справ України Андрієм Сибігою. І тоді позиція України була схвально сприйнята і ніякого скандалу не спричинила.

Ми обговорили спільні виклики, що виникають унаслідок поглиблення співпраці між Москвою та Пхеньяном. Окрему увагу приділили питанню північнокорейських військовополонених. Ми маємо чітке розуміння подальших дій відповідно до норм міжнародного гуманітарного права, – Андрій Сибіга 30 червня 2026 року прилітав до Сеулу, щоб схилити Корею до більш активної підтримки України.

Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга звітує про свій візит до Сеулу:

Тим не менше, влада Республіки Корея вирішила вдавати глибоку образу до кінця. Але трохи відкорегували позицію.

27 вересня Сон Гі Хон, старший секретар президента зі зв’язків із громадськістю, заявив про те, що домовленість не розголошувати інформацію про передачу Південній Кореї двох північнокорейських військовополонених таки існувала. Адміністрація президента висловила глибокий жаль з приводу одностороннього розголошення Україною інформації та її подальшої "неправдивої заяви про відсутність угоди про нерозголошення".

Представник адміністрації додав, що країна розглядає можливість вжиття додаткових заходів щодо цього питання, якщо виникне така потреба. Сеул зазначив, що це нібито "серйозно підриває" взаємну довіру та завдає шкоди дружнім відносинам між країнами. Ба більше, в офісі президента Південної Кореї заявили, що саме українська сторона нібито наполягала на конфіденційності передачі полонених.

У понеділок, 28 вересня, Міністерство закордонних справ Південної Кореї офіційно викликало тимчасового повіреного у справах України Андрія Вешкіна. Перший заступник міністра закордонних справ Пак Юн Джу довів до відома Вешкіна жорстку позицію Сеула, попросив Київ надати офіційні роз’яснення та вибачитися.

Український дипломат відповів, що передасть позицію Південної Кореї до Києва.

У Сеулі вочевидь грають м'язами, не бажають зважати на різницю в часі та грізно скаржаться, що досі не отримали офіційної відповіді Києва на звинувачення. Але дипломатом було б непогано продумати і "план Б" і вигадати, що відповідати на претензії Києва щодо співпраці з росіянами та відсутності фактичної реакції на залучення Москвою найманців з КНДР у війні проти України.

Юридично Сеул не визнає КНДР як окрему незалежну державу, а тому вважає громадян КНДР не підданими Кімів, а своїми. Тому нині президент Лі Чже Мьон фактично влаштував істерику через те, що Україна зробила все чітко до законів Республіки Корея, які він в своїй присязі рік тому поклявся захищати.

Лі Чже Мьон втратив обличчя

Існувала, чи не існувала угода про нерозголошення даних? Чи Сеул не так зрозумів попередні дипломатичні ноти Києва? Чи Київ недостатньо зрозуміло довів до корейської сторони очікуваний меседж в ООН? Це не має такого великого значення на відміну від того, що стоїть за такою надмірною та явно істеричною реакцією очільника Південної Кореї та його прямими звинуваченнями на адресу Володимира Зеленського.

Відповідь на це питання "ховається в дрібницях", а саме у заявах опозиції. Бо саме вона розкрутила цю історію та змусила президента реагувати.

Депутат Ан Чхоль Сун одним із перших поставив питання, чому про передачу полонених не оголосив сам уряд Кореї:

Зеленський що, президент Республіки Корея? Чому громадяни Кореї повинні дізнаватися про прибуття північнокорейських військових до Кореї через виступ президента України в ООН? Чому президент Лі це приховав? Якщо через озирання на Північну Корею ми навіть не можемо самостійно оголосити про повернення полонених — ми вже не є державою.

Так само керівник фракції консервативної опозиції Чон Чом Сік розкритикував уряд за приховування факту повернення полонених:

Чому уряд приховував факт, що за допомогою міжнародної співпраці він привіз північнокорейських військовополонених до Кореї? Невже ви настільки боялися зачепити почуття Кім Чен Ина?.

Чхве Ин Сок, заступник речника парламентської фракції People Power Party, заявив, що уряд надмірно переймається тим, як Північна Корея відреагує на це:

Якщо ти президент Республіки Корея, ти маєш насамперед дбати про національні інтереси та безпеку Республіки Корея, а не стежити за реакцією Північної Кореї. Не озирайтеся на Північну Корею; дійте принципово!

Атакуй Україну, принижуйся перед Кімом

Президент Південної Кореї Лі Чже Мьон не спроста "боїться" негативної реакції Кім Чен Ина на повернення військових КНДР до Південної Кореї за допомогою України.

Він пропагує курс примирення із півночем і запобігання війні за будь-яку ціну. На думку, Лі Чже Мьона, не слід провокувати Кіма і тоді все буде добре, потрібно мирно співіснувати та ставитися один до одного з повагою та взаєморозумінням. Отже, чергове умиротворення агресора, який шантажує весь регіон своїм ракетним потенціалом та загалом світ ядерною зброєю.

Лі Чже Мьон прославився ось такою фразою. Так можна й описати його зовнішньополітичний курс: "Якою б дорогою не була ціна миру, мир усе одно дешевший за війну". Вона красива та елегантна та не працює, коли твій опонент – династія Кімів.

У січні 2026 року Лі зустрівся із Сі Цзіньпіном і попросив Китай відіграти роль посередника у відносинах Північної та Південної Кореї:

Протягом досить тривалого часу ми фактично здійснювали військові наступальні дії щодо Північної Кореї. Ймовірно, Північна Корея була надзвичайно занепокоєна. Щоб вести діалог із партнером, ми повинні розуміти позицію іншої сторони.

От тільки Кім Чен Ин не зробив жодних кроків на зустріч Південній Кореї, тому поки такий підхід здійснюється в односторонньому порядку. Єдиною демонстрацією сили та стримування країни можна назвати спільні військові навчання США та Південної Кореї, які проводять щороку, й розміщення американських військових на території країни. Разом з тим, Дональд Трамп цього року розпорядився значно їх скоротити та запропонував знову провести зустріч із Кім Чен Ином, хоча, можливо, й вже забув про свою ідею.

Отже, підставою для істерії президента Південної Кореї стало не його побоювання за життя та здоров’я полонених, чи безпеку їх рідних, про що точно попіклувалися південнокорейські спецслужби, а втрата “обличчя” на внутрішній арені. Іншою й не менш важливою причиною є страх перед Кімом.

Нагадаємо, відстань від Сеула до кордонів КНДР - трохи більша за 30 кілометрів. Цього достатньо для банальної артилерії, не кажучи вже про дрони та ракети. Через цей факт Республіка Корея змушена постійно жити зі “слоном в кімнаті”, а її політичне керівництво (нагадаємо, це демократія, де влада змінюється шляхом регулярних виборів) - обирати між войовничою та миротворчою риторикою щодо північних сусідів. При цьому самим сусідам до цього часто просто байдуже. У них там своя адженда.

Тож страх сеульського політикуму зрозумілий. Але у Лі Чже Мьона був не лише він, а й політичний розрахунок на те, що з диктатором у КНДР можливо порозумітися, якщо не провокувати та не “драконити”.

Звісно, це фікція (так сама як і, наприклад, ідея Трампа про "мир за 24 години" або новий саміт з Кімом). Власне, саме життя це підтверджує, бо наразі така логіка працює лише у зворотний бік: Кім не йде на поступки, не робить кроків у відповідь, а й надалі запускає балістичні ракети (зокрема у вересні) для того, аби й надалі шантажувати весь регіон та Сполучені Штати.

І в чому він не правий? / фото – Офіс президента України

За безпідставні звинувачення на адресу президента України, якими розкидався очільник Півдня, вибачатися слід саме Сеулу. Це точно відповідатиме політиці президента Південної Кореї щодо необхідності вирішення усіх конфліктів через діалог та взаєморозуміння.

Також Сеул має сам для себе дати відповідь на питання президента Зеленського. Воно пролунало в ООН і взагалі-то було риторичним. Коментуючи передачу корейських військових український лідер зазначив, що один з них намагався скоїти самогубство, щоб не потрапити до полону:

Ось так виховують людей на півночі. У них забирають свободу. У них забирають право вибору. І їм вбивають у голови, що вони мусять померти, як би там не було. Ви справді хочете дати такій силі ще більше часу, щоб вона навчилася воювати?

Схоже, влада в Республіці Корея не знає віповіді.