Дівчата відриваються на повну: рецензія на фільм “Спа-вікенд”

Спроба повернути на великі екрани ту саму шалену алкотусу, яка свого часу зробила “Похмілля у Вегасі” справжнім хітом, від творців оригінальної стрічки звучала як цілком перспективна ідея. Щоправда, разом із нею виникало й чимало скепсису, адже я сумніваюся чи справді сьогодні комусь потрібні комедії, побудовані на старих жартах про алкоголь, секс, тупі рішення та людей, які стабільно роблять усе можливе, щоб довести ситуацію до повного трешняку. “Спа-вікенд” ніби намагається довести, що така комедія ще може працювати. Але чи вийшло? Нумо розбиратися.

“Спа-вікенд” / Spa Weekend

Жанр комедія
Режисер Джон Лукас, Скотт Мур
У ролях Леслі Манн, Айла Фішер, Анна Фарріс, Мішель Буто, Адам Демос, Еріка Хейнац та ін.
Прем’єра 24 вересня 2026 року, кінотеатри

Троє давніх подруг Джейн, Коко та Софі вирішують нарешті влаштувати собі нормальний відпочинок і вирушають у розкішний спа-курорт. У кожної з них вистачає власних проблем: робота, діти, розлучення, стосунки та бос, який уже давно сів на шию. Вони хочуть хоча б на кілька днів забути про все це, розслабитися, випити, поговорити та просто побути разом.

Але Софі вирішує таємно запросити четверту подругу Мел — ту саму людину, яка здатна перетворити будь-який спокійний вечір на катастрофу. І, звісно ж, після її появи ідеальний спа-вікенд дуже швидко перетворюється на низку дедалі більш абсурдних рішень і пригод.

Жанр комедії загалом завжди був достатньо специфічним, проте зараз він явно переживає не найкращі часи. Особливо якщо ми говоримо про комедії, де смішити намагаються клішованими персонажами, матюками, туалетними жартами та імітацією сексу на козі. Буквально. Пік подібних фільмів, на мою думку, був десь у середині десятих. Пам’ятаєте хтивого Де Ніро з онуком Ефроном? Чи того ж Ефрона зі Скелею, які рятували пляж від наркотиків своїми м’язами?

“Спа-вікенд” набагато більше схожий саме на них, ніж на “Похмілля у Вегасі”. Номінально ці стрічки походять одна від одної хіба алкоголем, кількістю дійових персонажів і загальним бажанням показати дорослих людей, які на кілька днів забувають про нормальне життя. Все.

Я ж пропоную просто вимкнути критичне мислення. Та що вже там, іноді можна взагалі вимкнути мозок і спробувати зловити вайб тих самих комедій середини десятих. Якщо згадати їхню атмосферу, безтурботність і любов до максимально дурнуватих ситуацій, то “Спа-вікенд” часом навіть починає працювати. Адже, окрім купи другосортного гумору та тупуватих персонажів, фільм має хорошу динаміку, він більш-менш драйвовий і, уявіть собі, навіть не дає занудьгувати.

Різниця лише в тому, як саме вона це транслює. “Спа-вікенд” вирішив загорнути всі ці теми у кілька шарів хтивих жартів, матюків, алкоголю та максимально дурних ситуацій. Вийшло не завжди вдало, проте й не настільки критично, щоб через це зовсім списувати фільм у смітник.
А от схема тут справді до біса банальна. Кожен сюжетний рух, усі основні лінії і навіть фінал вам будуть знайомі.

Режисери наче поставили собі за головну задачу повторити всі можливі сценарні тропи, жарти та навіть окремі репліки з відомих комедій середини десятих. І це справді ріже око. У якийсь момент починаєш не стільки стежити за історією, скільки згадувати, у якому ще фільмі ти вже бачив приблизно таку саму ситуацію.

А от щодо акторського складу тут справді все круто й навіть трохи ностальгічно. Леслі Манн, Айла Фішер, Анна Фарріс та Мішель Буто завжди приємно бачити на екрані, а коли всіх їх ще й збирають разом, стає зовсім добре. Вони такі ж гарні, так само сяють у кадрі й охоче відриваються, що вже саме по собі додає фільму половину його шарму.

Особливо приємно дивитися на Айлу Фішер, яка чудово почувається в ролі головного генератора хаосу. В принципі ми ж усі її пам’ятаємо саме такою майже у кожному фільмі, правда?