Наступ на Слов’янськ сповільнюється: що відбувається на фронті

Огляд зі Слов'янського напрямку.

Противник (російські війська) силами своєї 3-ї загальновійськової армії (ЗВА) зі складу угрупування військ (УВ) «Юг» намагається продовжити наступальні дії на цьому напрямку у рамках Слав'янсько-Краматорської оперативно-стратегічної наступальної операції, аби дістатися основними силами своїх передових частин і з’єднань ближніх підступів до Слов'янська зі сходу та південного сходу, а частиною сил – до Краматорська зі сходу (принаймні, досягнувши рубежу Василівські Пустоши – Васютинське).

Він здійснює це переважно на двох оперативно-тактичних напрямках – Сіверськ – Слов'янськ (уздовж південного берега річки Сіверський Донець) та Бахмут – Слов'янськ (по обидва боки дороги Е-40, на ділянці Слов'янськ – Бахмут), а також діє частиною сил по напрямку Міньківка – Краматорськ.

• 1 •

Протягом звітного періоду противник здійснив низку атакуючих\штурмових дій на деяких ділянках цих напрямків, однак не зміг досягти значних успіхів.

Більше того, очевидно, що щонайменше на двох ділянках Слов'янського напрямку Збройні сили України (ЗСУ), у свою чергу, здійснили низку контратак. І хоча це не призвело до повного припинення наступу російських військ в смузі їхньої 3-ї ЗВА, але це суттєво його сповільнило. Зокрема:

• У напрямках Крива Лука – Стародубівка, Каленики – Миколаївка та Рай-Олександрівка – Миколаївка противник демонстрував досить високу активність у тактичній зоні, намагаючись повністю взяти під свій контроль Стародубівку та Пискунівку, а також завести максимальну кількість своєї штурмової піхоти як у напрямку Слов'янської ТЕС, так і в північну частину Миколаївки.
• Крім того, очевидно, противник намагався досягти цього, дуже наполегливими «проникаючими» діями в Миколаївку, як з боку Рай-Олександрівки, так і з боку Калеників.

Але станом на вечір 28 вересня основні сили передових підрозділів противника продовжували займати позиції по рубежу Крива Лука – північно-східні околиці Рай-Олександрівки, хоча російське командування таки змогло інфільтрувати до бойових порядків українських військ на певну тактичну глибину щонайменше до трьох своїх штурмових груп у загальному напрямку Рай-Олександрівка – Слов'янська ТЕС.

Найзначніша з них зафіксована між Стародубівкою та Пискунівкою, а також дві дрібні в Миколаївці (одна ховається у східній частині – між вулицею Миру та автогаражами, район аптеки Галеніка, друга, ще дрібніша, знаходиться на південній околиці, у районі вулиці Козацька).

Крім того, у більшій мірі російські малі піхотні (штурмові) групи присутні на території Природного заповідника «Крейдова флора», у лісовій місцевості на південний схід від Миколаївки (яку вони досить інтенсивно використовують для постійних «проникаючих забігів» до Миколаївки), а також у 4-кілометровій смузі між Юрківкою та Рай-Олександрівкою.

Однак у цьому контексті варто зазначити, що передові українські підрозділи на цьому напрямку все ж-таки змогли утримати під контролем саму Миколаївку, запобігти проникненню невеликих піхотних груп противника в район Слов'янської ТЕС. Вони також продовжують утримувати позиції в районі Рай-Олександрівки і навіть на південь від Юрківки (вздовж каналу Сіверський Донець-Донбас).

Варто зазначити, що передові позиції українських військ у цьому районі також розташовані навіть на схід від Липівки (трохи на північний захід від Нікіфорівки, вздовж річки Васюківка).

Це було б неможливо, якби противник впевнено контролював територію на південь від Рай-Олександрівки. Ймовірно, російські малі піхотні групи, які досі фіксуються в Рай-Олександрівці та Юрківці, з низки причин просто не можуть ефективно контролювати у вогневому відношенні навколишні ділянки місцевості.

Більше того, Збройні сили України (ЗСУ), очевидно, за останні кілька днів здійснили серію контратак у тактичній зоні, у напрямку Оріхуватка – Рай-Олександрівка. Хоча це й не призвело до значного просування українських підрозділів у напрямку Рай-Олександрівки, але це явно сприяло тому, що вдалося відтіснити російські піхотні групи з каналу Сіверський Донець-Донбас назад на західні околиці Рай-Олександрівки на ділянці від насосної станції No2 до району на південь від Оріхуватки.

Крім того, враховуючи те, що ЗСУ продовжують утримувати низку позицій на північ і південь від Рай-Олександрівки, це явно знизило загальну активність передових російських підрозділів, які їхнє командування спрмувало на Миколаївку та Слов'янську ТЕС.

Вперті бої також тривають на південь від дороги Е-40, де, очевидно, ЗСУ також контратакували по напрямках Першомар’ївка – Малинівка та Васютинське – Тихонівка. І хоча кількість російської штурмової піхоти, розташованої по цих напрямках, на захід від каналу Сіверський Донець – Донбас (по рубежу Малинівка – Тихонівка), залишається досить значною, темпи її просування у бік східних околиць Краматорська і особливо в напрямку місцевого аеродрому, очевидно, значно зменшилися (якщо не стали «нульовими»).

Принаймні вже півтора тижня противник фактично не зміг просунутися з цього боку ні до Васютинського, ні до Першомар’ївки, ні до Василівських Пустошів.

Єдина ділянка на крайньому лівому фланзі 3-ї ЗВА, де противник зміг просунутися на глибину 1,5-2 км, – це тактична дирекція від Маркова в напрямку Білокузміновських Крейдяних скель. Однак самих скель російські штурмовики так й не дісталися і були заблоковані на північний схід від Федорівки.

• 2 •

На перший погляд, ситуація на Слов'янському напрямку (й частково на Краматорському), через наступ російської 3-ї ЗВА, виглядає, м'яко кажучи, складною для ЗСУ. Передові штурмові групи цієї армії вже знаходяться на відстані в середньому 10-12 км від Слов'янська і вже безпосередньо намагаються захопити Миколаївку та дістатися до Слов'янської ТЕС (а від Краматорська вони знаходяться й ще на меншій відстані – до 9-10 км).

Однак насправді, російська 3-тя ЗВА поки не може виконати своє головне завдання в рамках усієї Слов'янсько-Краматорської наступальної операції – дістатися основними силами своїх передових частин і з’єднань безпосередньо до Слов'янська та Краматорська.

Більше того, чим довше і наполегливіше вона намагається це зробити, тим більше, з часом, вона втрачає будь-яку перспективу, все ж-таки виконати це завдання.

Однією з причин такого становища стала ситуація на Лиманському напрямку. Фактично, станом на даний момент формування північного флангу Слов'янсько-Краматорської агломерації, що передбачало повну ліквідацію українського Лиманського плацдарму у смугах російських 20-ї та 25-ї ЗВА УВ «Запад», було зірвано.

Однак слід зазначити, що саме цей фактор лише опосередковано впливає на здатність російської 3-ї ЗВА й надалі просуватися до Слов'янська (її смуга наступу відокремлена від смуги 25-ї ЗВА річкою Сіверський Донець).

Більше того, поки що лише російська 20-та ЗВА одноосібно відступає від Лиману, але 25-та ЗВА (безпосередньо спрямована на Лиман і маючи прилеглий фланг з 3-ю ЗВА) фактично продовжує «тримати» раніше здобуті рубежі. Включно з своєрідним «стартовим майданом»» для штурму Лиману – протяжний лісовий масив між Ямполем і Лиманом.

Більш вагомою причиною можливих труднощів російської 3-ї ЗВА, безумовно, є ще один фактор. Наразі ЗСУ продовжують успішно утримувати рубіж Миколаївка – Оріхуватка та територію Слов'янської ТЕС (ключовий, я би, навіть, сказав «зв'язуючий» район для оборони всього Слов'янська зі сходу), хоча, звісно, відбувається це не без труднощів для них.

Те саме стосується районів Василівська пустош – Заповідне – Васютинське – Першомар’ївка та Семенівка – Білокузьминівка – Віролюбівка – Куртове відносно Краматорська. Усе це досі успішно утримується і обороняється українськими військами.

Але якщо ці два фактори продовжуватимуть поєднуватися більш-менш тривалий час, то командування російської 3-ї ЗВА явно може зіткнутися не стільки з перспективою прориву на ближні підступи до Слов'янська зі сходу та південного сходу, скільки з перспективою появи відвертої потреби в утриманні позицій уздовж південного берега Сіверського Донця. Ще більш ілюзорною може стати перспектива подальшої участі частини сил 3-ї ЗВА у наступальних діях на Краматорськ зі сходу.

Якщо, після російської 20-ї ЗВА, розпочне свій відступ за річку Чорний Жеребець й 25-а ЗВА почне відступати (а це дуже ймовірно, адже українські підрозділи, очевидно, вже діють у районі Ямполя), то російській 3-й ЗВА доведеться розгорнути достатньо значні сили і засоби фронтом на північ (щоб утримати південний берег Сіверського Донця, принаймні, на ділянці від Кривої Луки до Дронівки, яка складає по прямій близько 11-и км).

Більше того, очевидно, це відбудеться незалежно від того, чи бажає цього саме командування 3-ї ЗВА, чи ні. Воно просто буде змушене зробити це, аби надійно убезпечити свій правий (північний) фланг від українських контратак.

Враховуючи всі вигини річки Сіверський Донець на цій ділянці, командуванню російської 3-ї ЗВА доведеться «розгорнути» тут, очевидно, не менше однієї повнокровної бригади, а то й зразу двох. Це, у свою чергу, не може не вплинути на здатність її вперто просуватися зі сходу до самої Слов'янсько-Краматорської агломерації.

Принаймні, йому доведеться використати, навіть, ще до прориву на її ближні підступи, більшість своїх оперативних резервів (або майже їх всі). Особливо, враховуючи, що принаймні одна з бригад 3-ї ЗВА (а саме, 4-а окрема мотострілецька бригада) наразі «заклопотана» на Костянтинівському напрямку.

Звісно, можна також попросити «старшого начальника» (командування УВ «Юг» і власний Генеральний штаб) аби ті підкинути «щось» зі своїх, вже явно достатньо виснажених резервних «закромів». Але в цьому випадку саме це «щось» російським «командирам» для потреб 3-ї ЗВА доведеться додатково звідкись діставати, мов зайця зі шляпи. Однак, вони – далеко не факіри...