Не дата-центри і не АЗС. Яка справжня ціль російських атак

Атакувати українські дата-центри, щоб залишити українців без інтернету, – приблизно така сама безглузда ідея, як атакувати автозаправні станції, щоб залишити Україну без пального. Ні першого, ні другого Росія досягти не зможе.

В Україні тисячі АЗС. Навіть масовані удари по них не здатні зупинити постачання пального. Саме пальне надходить переважно з-за кордону, а заправляти автомобілі, якщо виникне потреба, можна з цистерн, мобільних заправних комплексів та інших тимчасових пунктів.

Так само й з інтернетом. Український інтернет принципово відрізняється від російського. Він децентралізований. Тисячі незалежних провайдерів, численні оптоволоконні маршрути до Європи, точки обміну трафіком і резервні канали створюють систему, в якій знищення окремого дата-центру не означає знищення мережі. Трафік піде іншими маршрутами, навантаження переберуть інші вузли.

У Росії все навпаки. Там роками будували так званий «суверенний інтернет» – ієрархічну систему, яку держава може централізовано контролювати через великих магістральних операторів та обладнання Роскомнагляду. Тому виникає просте запитання.

Якщо ударами по дата-центрах неможливо вимкнути український інтернет, а ударами по АЗС – залишити Україну без пального, навіщо росіяни витрачають на це сотні дронів? Вони не настільки дурні, щоб цього не розуміти. Мета інша.

Завдяки масовому виробництву дронів і співпраці з Китаєм Росія отримала можливість регулярно запускати по Україні величезну кількість відносно дешевих безпілотників. І для цієї зброї потрібно не лише знаходити цілі. Потрібно створювати сенс.

Безкінечно розповідати власному суспільству, що в кожному «Епіцентрі» чи відділенні «Нової пошти» зберігається зброя, а кожен об’єкт мобільного оператора є військовою ціллю, стає дедалі абсурдніше. Тому головною ціллю стає не дата-центр і не бензоколонка.

Головна ціль – наш страх. Страх, що завтра не буде пального. Страх, що завтра зникне інтернет. Страх, що перестане працювати звичне життя. І зрештою – страх, що Україна нібито все одно не витримає.

Цей страх Росія намагається посіяти не лише серед українців. Його адресують і нашим союзникам: дивіться, мовляв, Україна виснажується, її інфраструктура руйнується, опір безперспективний, отже треба змушувати Київ погоджуватися на російські умови. Це продовження війни іншими засобами.

Коли Росія не може досягти поставлених цілей на фронті, а українські військові руйнують її плани, Москва намагається перенести війну в голови людей. Дешевий дрон має зруйнувати не лише будівлю. Він має зруйнувати відчуття стабільності.

Саме тому після ударів так швидко народжуються розмови про «повний блекаут», «крах інтернету», «відсутність бензину» і майбутній «колапс держави».

Колапсу не буде. Будуть збитки. Будуть зруйновані будівлі та інфраструктура. Найстрашніше – гинутимуть і страждатимуть мирні люди.

Але Україна не залишиться ані без інтернету, ані без пального. І держава не перестане існувати. Бо справжньою метою цих атак є не наші сервери і не наші бензоколонки. Справжньою метою є наша впевненість у тому, що ми вистоїмо. І саме її ми не маємо права віддати ворогу.