Спонсорство від букмекерів і казино: що насправді дозволяє закон

Спонсорство від букмекерів і казино: що насправді дозволяє закон

Реклама азартних ігор в Україні заборонена майже скрізь. Але є одна галузь, де організатори азартних ігор і досі можуть законно з’являтися поруч із брендом, — спорт. Питання лише в тому, наскільки саме, за яких умов і де тут проходить межа. У практиці ці межі регулярно порушують — не через злий умисел, а через прості спрощення на кшталт «спорт дозволено, отже, можна все».

Розберімося, що каже закон насправді.

Правило за замовчуванням — заборона

Почати варто з базового принципу: спонсорство з боку організаторів азартних ігор заборонене. Це загальне правило, встановлене частиною четвертою статті 22-1 Закону України «Про рекламу». У спонсорстві не можна використовувати торговельні марки та інші об’єкти права інтелектуальної власності, під якими провадиться діяльність з організації та проведення азартних ігор. Компанії, які мають ліцензію на азартні ігри, за замовчуванням не можуть бути спонсорами взагалі нічого.

Усе, що описано далі, — це не «правила спонсорства азартних ігор», а єдиний виняток із категоричної заборони. І, як із будь-яким винятком, його межі варто читати уважно.

Єдиний виняток: дорослий спорт

Закон дозволяє відступити від загальної заборони тільки для сфери фізичної культури і спорту. Дозволено спонсорувати:

спортивні команди;

окремих спортсменів;

спортивні заходи та змагання;

трансляції спортивних заходів і змагань, а також подальше використання об’єктів права інтелектуальної власності, що виникають у результаті прямої трансляції (про це — нижче окремо).

І тут важлива деталь, яку легко пропустити: виняток не поширюється на дитячий і дитячо-юнацький спорт. Щодо нього продовжує діяти загальна заборона в повному обсязі — навіть якщо йдеться про, здавалося б, невинне спонсорство дитячої футбольної академії чи юнацьких змагань. Використання ТМ організатора азартних ігор тут заборонене, і сам ліцензіат не може бути спонсором — за жодних умов.

Три умови, без яких навіть «дорослий» спорт спонсорувати не можна

Навіть у межах дозволеної сфери спонсорство діє лише за одночасного дотримання трьох умов.

1. Без зовнішньої реклами. Зовнішня реклама — це реклама на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків і споруд.

2. Без транспорту й метрополітену. Заборонено розміщення на зовнішніх і внутрішніх поверхнях транспортних засобів та/або метрополітену — це прямо прописано в законі окремо від «звичайного» транспорту. Тобто йдеться не лише про брендування автобусів чи таксі, а й про станції та вагони метро.

3. Без приміщень — крім двох винятків. Розміщення всередині будинків і споруд заборонене, окрім: а) приміщень гральних закладів і б) закритих приміщень безпосередньо під час проведення спортивних заходів і змагань.

Порушення будь-якої з цих трьох умов означає, що спонсорство виходить за межі дозволеного винятку — навіть якщо мова про «правильний», дорослий спорт.

Трансляції: найзаплутаніша частина норми

Саме тут виникає найбільше запитань — і найбільше помилок.

Чому взагалі йдеться про «об’єкт права інтелектуальної власності», а не про сам матч

Спортивний захід сам собою — не об’єкт права інтелектуальної власності. Матч, гра, змагання — це не результат творчої діяльності, а спортивна подія за правилами гри. Тому закон і не каже «спонсорство події»: він каже про спонсорство того, що виникає в результаті висвітлення цієї події, тобто продукту виробництва трансляції.

Залежно від того, як саме створено трансляцію, цим об’єктом може бути одна з трьох речей — за Законом України «Про авторське право і суміжні права» (№ 2811-IX):

Аудіовізуальний твір (об’єкт авторського права) — послідовність епізодів чи кадрів, поєднаних цілісним творчим задумом (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону). Творчий внесок тут — режисура, вибір і чергування ракурсів камер, монтаж, графіка (табло рахунку, повтори, статистика), коментар, вступні заставки. Права зазвичай належать продюсеру — особі, яка організовує та/або фінансує виробництво (п. 41 ч. 1 ст. 1).

Відеограма (об’єкт суміжних прав) — вироблений відеозапис, що не входить до складу аудіовізуального твору (п. 13 ч. 1 ст. 1). Це «запасний» варіант: якщо запис не досягає творчого рівня твору — наприклад, це простий фіксований запис без монтажу, — він однаково охороняється, тільки вже як відеограма.

Програма організації мовлення — самостійне суміжне право самого мовника на трансльований сигнал, яке існує незалежно від того, чи є вміст усередині окремим твором (статті 35, 41, 42 Закону). Це право захищає мовника від несанкціонованого запису чи ретрансляції його сигналу третіми особами.

На практиці ці категорії часто співіснують: продюсер створює аудіовізуальний твір, а мовник, транслюючи його власним сигналом, додатково отримує суміжне право на програму організації мовлення.

«Прямої» — слово, яке звужує виняток

Закон говорить не про будь-які об’єкти, пов’язані зі спортом, а лише про ті, що створені в результаті прямої трансляції спортивного заходу чи змагання. Отже, під виняток підпадає контент, який походить саме з живого показу події: сама трансляція, її запис, повтори, а також нарізки й хайлайти, змонтовані з цього запису.

Буквально за цим формулюванням під виняток навряд чи потрапляють спортивні токшоу, документальні фільми про спорт, аналітичні студії та інший спортивний контент, не створений із запису трансляції. Спортивна тематика сама по собі нічого не змінює: для такого контенту спонсорство з використанням ТМ організатора азартних ігор залишається під загальною забороною.

«Повтор трансляції» — популярне, але неточне спрощення

Закон дозволяє спонсорство трансляцій з використанням ТМ організатора азартних ігор, а так само — доведення до загального відома та/або публічне сповіщення об’єктів, описаних вище, але виключно тим медіа, які є правовласниками або ліцензіатами прав на трансляцію. Тут ховаються два різні юридичні поняття:

публічне сповіщення — класичне ефірне чи кабельне мовлення, включно з повторним показом і ретрансляцією за сіткою мовника;

доведення до загального відома — ширше поняття, яке додатково охоплює інтерактивний доступ: розміщення запису чи нарізки на платформах «на вимогу» (VOD), у стримінгових сервісах, мобільних застосунках, на сайті чи ютуб-каналі — тобто випадки, коли глядач сам обирає, коли й де дивитися, а не просто чекає повтору за розкладом.

На практиці формулювання «дозволено лише повтор трансляції» описує тільки половину дозволеного. Правило так само поширюється на розміщення записів матчів, нарізок і хайлайтів на онлайн- і VOD-платформах. Обидва варіанти дозволені за однієї й тієї самої умови — робити це може виключно медіа-правовласник або ліцензіат.

Хто насправді «правовласник»

Об’єкт, описаний вище, зазвичай проходить через кілька рук, тож перевірка «чи є медіа правовласником» на практиці означає простежити весь ланцюжок, а не лише останню ланку:

1. правовласник спортивних прав (федерація, ліга, організатор змагання) — контролює первинне право дозволяти чи забороняти зйомку й трансляцію;

2. продакшн-компанія або мовник, якому ці права ліцензовано, — стає продюсером аудіовізуального твору та/або виробником відеограми, та/або власником права на програму організації мовлення;

3. дистриб’ютори і платформи, яким мовник далі субліцензує показ (кабельні оператори, VOD-сервіси), — вторинні ліцензіати.

Лише учасники цього легітимного ланцюжка можуть законно розміщувати спонсорські інтеграції з ТМ організатора азартних ігор.

Медіа мають і власні обмеження — окремо від спонсорства

Усе вище — про спонсорство. Але існує ще одна, самостійна норма — частина перша тієї самої статті 22-1 — яка обмежує пряму рекламу азартних ігор залежно від типу медіа. Вона діє паралельно й стосується тих самих медіа-партнерів: одне й те саме медіа може одночасно нести спонсорську інтеграцію і показувати пряму рекламу, і до другої застосовуються свої правила.

Закон України «Про медіа» (№ 2849-IX) виділяє три категорії:

лінійні медіа (телебачення, радіо) — програми йдуть за розкладом мовника, для одночасного масового прийому;

нелінійні медіа (сервіси на замовлення на кшталт VOD) — доступ до контенту в момент, обраний користувачем;

онлайн-медіа — окрема категорія: поширення інформації в текстовій, аудіо чи візуальній формі через інтернет, не через аудіовізуальний медіасервіс.

Умови для реклами азартних ігор різняться за категоріями:

Поза цим переліком реклама азартних ігор забороняється в будь-яких медіа. Органи спільного регулювання у сфері медіа можуть установлювати додаткові вимоги через власні кодекси (частина дванадцята статті 22-1) — тож перед розміщенням варто перевіряти їх актуальний стан.

Що заборонено без винятків

Незалежно від контексту, три речі закон забороняє категорично:

будь-яке спонсорство поза сферою спорту з боку організаторів азартних ігор;

будь-яке спонсорство дитячого та дитячо-юнацького спорту;

продакт-плейсмент азартних ігор — тобто інформацію про товар, включену до змісту аудіовізуального твору, програми чи передачі з метою просування товару, яка є результатом прямої або опосередкованої оплати.

Використання ТМ організатора азартних ігор в інформаційних програмах, шоу чи культурних заходах, що не належать до сфери спорту, так само залишається поза межами дозволеного.

Як це оформити на практиці

Юридично коректна модель співпраці зазвичай спирається на два договори (хоча закон і не нав’язує саме цю схему — право на трансляцію може належати й іншій особі, не обов’язково федерації):

Спонсорський договір між організатором азартних ігор і федерацією спорту чи організатором змагання — фіксує форму спонсорства, обмеження на брендування, застереження щодо продакт-плейсменту та підтвердження дотримання статті 22-1, включно з винятком для дитячого спорту.

Ліцензійний договір між правовласником прав на трансляцію та медіа — підтверджує статус медіа як правовласника або ліцензіата, а отже — його право транслювати захід, згадувати спонсора та використовувати його ТМ у межах трансляції та її подальшого доведення до загального відома.

Підсумок

Спонсорство з боку організаторів азартних ігор — це вузький, обумовлений винятками коридор, а не загальний дозвіл «на спорт». Він працює лише для дорослого спорту, лише за дотримання трьох умов розміщення, і лише через медіа, які документально підтверджують свій статус правовласника чи ліцензіата на всіх ланках ланцюжка прав. Дитячий спорт і продакт-плейсмент залишаються під забороною за будь-яких обставин, а медіапартнери, які поруч зі спонсорством ще й показують пряму рекламу, повинні окремо стежити за обмеженнями за типом медіа.

Нормативна база:

Закон України «Про рекламу», ст. 1 та ст. 22-1

Закон України «Про авторське право і суміжні права» (№ 2811-IX), ст. 1 (п. 2, 13, 41), ст. 35, 41, 42

Закон України «Про медіа» (№ 2849-IX), ст. 1