Чому діра в бюджеті України не має дивувати ЄС, і що з цим можливо зробити

Європейський кредит на 90 млрд євро став важливою опорою фінансування України на 2026–2027 роки, але уже восени нестача коштів знову стала нагальним питанням.

Ідея прискорення виплат і їх перенесення з 2027-го на поточний рік, яка широко дискутується, може допомогти Україні з найближчими платежами, але не збільшує загального ресурсу підтримки та загрожує ще глибшою кризою наступного року.

Про те, як спільне європейське рішення щодо російських активів може допомогти Україні, читайте в статті заступника міністра фінансів України (2018–2019) Сергія Верланова Гроші Росії, але не всі. Де ЄС може взяти кошти для України та чому не йдеться про 210 млрд. Далі – стислий її виклад. 

Звідки взявся настільки високий дефіцит бюджету України?

Перший чинник – це воєнні витрати. Якщо партнери передають менше техніки та боєприпасів, ніж передбачалося, то Україна мусить компенсувати нестачу власними закупівлями. Додаткова "воєнна" складова – зростання інтенсивності та зміна засобів російських повітряних ударів, через що зростають витрати на протиповітряну оборону.

Другий чинник – це наслідки російських ударів. 

Третій чинник – строки надходження допомоги. Погоджена програма ще не означає, що гроші вже доступні для платежів. На графік впливають як процедури партнерів, так і виконання Україною зобов’язань.

За даними Міністерства фінансів, потреба в зовнішній підтримці на 2027 рік становить $52,6 млрд, із яких 32,6 млрд ще потребують підтвердження. 

Разом із додатковими оборонними потребами 2026 року це показує масштаб майбутніх переговорів. 

Дедалі частіше лунає думка, що основою довгострокового рішення можуть стати російські активи. Але питання про те, як саме задіяти активи, лишається відкритим.  

Ініціатива The Russian Transfer, запропонована Г’юго Діксоном, Лі Бухгайтом і Даліпом Сінгхом, передбачає передання зберігання іммобілізованих російських активів та пов’язаних з ними зобов’язань від Euroclear та інших установ на рівень Європейського Союзу. 

Іншим елементом є залучення коштів під майбутні репарації.

У моделі синдикованого репараційного кредиту, розробленій Діксоном, Бухгайтом і Сінгхом, союзники надають Україні фінансування під її вимогу до Росії. Якщо Росія не виконує накладеного на неї репараційного зобов’язання – передбачається передання вимоги кредиторам із можливістю заліку коштом заморожених російських активів. Споріднений підхід можливий через репараційні облігації. В обох випадках мета полягає в тому, щоб авансувати майбутнє відшкодування.

Окреме питання – який механізм варто використати для передачі коштів Україні.

Тут доцільно спиратися на позитивний досвід, який створило минулорічне рішення про Ukraine Support Loan (USL), тобто пакет підтримки на суму 90 млрд євро, з яких 30 млрд євро призначені для макроекономічної підтримки, а 60 млрд – для оборонних потреб.

Його перевага полягає у вже створеній конструкції фінансування.

Отже, потрібно вести роботу за двома напрямами. Україні потрібно забезпечити виконання умов чинних програм і погодити з партнерами оновлений графік фінансування, чітко показавши додаткові потреби. Одночасно слід розпочати переговори про розширення USL та спільне управління російськими активами, щоб юридична підготовка довгострокового рішення не відкладала невідкладних платежів.

Росія зробила тривалість війни частиною своєї стратегії. Відповіддю має стати фінансування, яке дозволяє Україні планувати оборону на роки вперед.

Для цього партнерам потрібно погодити додатковий ресурс, розподілити ризики та визначити правовий шлях використання активів агресора. Саме такий результат має стати метою наступного етапу переговорів.

Докладніше – Сергія Верланова Гроші Росії, але не всі. Де ЄС може взяти кошти для України та чому не йдеться про 210 млрд.