Джордж Фрідман: загадка бази RAF Fairford, лист Сі до Трампа та межі ШІ

У випуску Talking Geopolitics ведучий Крістіан Сміт розмовляє з головою Geopolitical Futures Джорджем Фрідманом про інцидент біля бази RAF Fairford, переговори США й Китаю та штучний інтелект. Розмову записали 28 вересня й опублікували 29 вересня 2026 року. Відомості про британське розслідування змінювалися вже під час бесіди. Твердження й оцінки належать співрозмовникам.

Що сталося біля бази RAF Fairford?

Крістіан Сміт: У неділю британська поліція оголосила про серйозний інцидент після того, як імовірний напад на базу Королівських ВПС, схоже, вдалося зірвати. Вона не виключає участі іноземної держави, а в повідомленнях згадують Іран. У жовтні минулого року MI5 заявила, що за попередні 12 місяців запобігла у Британії понад 20 іранським змовам, які могли призвести до загибелі людей. Та про цей випадок досі відомо небагато. У неділю вранці затримали п'ятьох чоловіків, підозрюваних у підготовці вибуху на базі RAF Fairford. Американські ВПС використовують її для ударів по Ірану. Що ви думаєте про версію, що ці люди могли діяти в інтересах іншої держави?

Джордж Фрідман: Мені дуже важко зрозуміти, що сталося. Учора повідомляли, що п'ятеро чоловіків намагалися в'їхати на базу автомобілем із вибухівкою. Їх уже затримали, машина була в поліції, але тепер незрозуміло, що сталося з вибухівкою і чому влада заявила, що вона там була. Я спантеличений, і мене жахає, що я сприйняв перше повідомлення як достовірне. Я написав аналіз, вважаючи, що це приклад здатності Ірану розміщувати таємні осередки в інших країнах. Мені прикро, що я повірив. Я написав помилковий аналіз. Мені дуже не подобається, коли так виходить. Я глибоко поважаю британців, але те, як змінювалися їхні заяви, видається дуже дивним.

Крістіан Сміт: Розслідування триває. Для огляду фургонів викликали саперів. Спроба нападу, можливо за участю людей, які діють в інтересах Ірану, залишається правдоподібною. Якби все сталося саме так, ви назвали б це тероризмом чи діями противника під час війни?

Джордж Фрідман: Я не маю уявлення, що це було. Схоже, чоловіків відпустили під заставу чи на подібних умовах. Влада, очевидно, не боїться їх і не вважає, що вони намагалися знищити американські літаки. Я припускаю, що сьогоднішнє пояснення надійніше за вчорашнє, але не розумію, чому початкову заяву зробили, а потім від неї відступили. Можливо, хтось припустився серйозної помилки. Є й малоймовірна версія, що влада намагається заплутати іранців, але я в неї не вірю. Справді важливо з'ясувати, чи створює Іран осередки в країнах, які вважає ворогами, і чи варто чекати подібних спроб. Потрібно дочекатися пояснень британської влади. Вона пом'якшила початкову версію, але розслідування не припинила.

Крістіан Сміт: Можливо, поліція затримала цих людей, але поки не має достатньо доказів для обвинувачення. MI5 попереджала про численні іранські змови у Британії, інколи із залученням злочинців як виконавців. Якщо спробу нападу на базу підтвердять, чи загострить це ситуацію?

Чому можлива атака на базу має значення

Джордж Фрідман: Безперечно. Іран не має військових можливостей завдати удару безпосередньо по США і, схоже, не може так атакувати Британію. Якби він хотів відповісти на американські та ізраїльські удари, одним зі способів була б таємна операція за участю людей, навчених збирати вибухові пристрої й готових ризикувати. Незрозуміло, чому Іран обрав би Британію замість США, але база, яку використовують американські літаки, могла б стати ціллю.

Перші повідомлення видалися мені переконливими: влада говорила про вибухівку вже після затримання і про спробу потрапити на базу ВПС. Іран має можливості для таємних операцій, а от ракет, здатних дістати такі цілі, не має. Тому описаний сценарій здавався логічним. Але чи сталося це насправді? Питання в тому, чи зіткнулася Британія з прихованою атакою на військову базу, чи влада помилилася або передчасно оприлюднила інформацію. З її заяв я не можу зробити остаточного висновку.

Крістіан Сміт: Трамп сказав, що за підозрюваними вже певний час стежили і що вони нібито прагнули завдати величезної шкоди. Його слова лише додали плутанини. Чи стежать американські служби безпеки за такими загрозами особливо пильно?

Джордж Фрідман: MI5 і ЦРУ тісно співпрацюють. Не сумніваюся, що британці відразу повідомили ЦРУ й спробували звірити відомості про цих людей. Навряд чи Британія займалася цим самотужки. Але оскільки публічна версія змінилася, будь-які мої подальші припущення зараз були б відірвані від фактів.

Чому Фрідман наголошує на листі Сі

Крістіан Сміт: Перейдімо до саміту Трампа й Сі наприкінці минулого тижня. Дехто вважає, що він майже нічого не дав. Ви згодні?

Джордж Фрідман: Ні. Гадаю, він дав дуже багато. Найважливішим став лист Сі до Трампа. Його оприлюднили у США та широко поширили в Китаї. У моєму прочитанні Сі писав, що Китай дуже зацікавлений у порозумінні зі США з економічних і військових питань і що тоді дві країни могли б стати дуже сильними союзниками. Одна річ - звернутися з цим до американців. Інша - донести таке послання до китайської аудиторії: це може свідчити про зміну того, як керівництво Китаю говорить про США всередині країни. Для мене це важливіше за перелік домовленостей, досягнутих на самій зустрічі.

Я б не очікував, що одна чи дві зустрічі завершать тривалу історію ворожнечі. Уже заплановано ще дві зустрічі. Дві найбільші економіки світу обговорюють мита, технології, військову діяльність навколо Філіппін і Тайваню та доступ до американського ринку. Переговори про це ведуть посадовці. Лідери схвалюють або відхиляють те, що підготували їхні команди. Я сприйняв саміт як підтвердження вже виконаної роботи, а не як місце, де ухвалюють усі конкретні рішення.

Приязні слова Трампа про супротивника для мене менш показові: він часто так висловлюється. Лист Сі, особливо його подання у Китаї, говорить значно більше. Сторонам іще належить домовитися, як знизити військову напруженість, що робити з Тайванем і який доступ китайські товари отримають до ринку США.

Китай виробляє більше товарів, ніж споживає, і потребує доступу до американського ринку. Американці теж зацікавлені у зниженні цін. Гадаю, США попросили Китай перекрити Ірану доступ до китайської банківської системи, що використовується для міжнародної торгівлі. Китай дав зрозуміти, що не зробить цього, але переговори тривають. Такі речі мають узгодити посадовці, перш ніж лідери зможуть їх схвалити. До цього етапу ще не дійшли, і граничного терміну немає.

Крістіан Сміт: Трампу залишається приблизно два роки президентства. Хіба це не спонукає сторони рухатися швидше?

Джордж Фрідман: Згадайте, скільки часу навіть союзники витрачають на переговори про міжнародну економічну систему. Або скільки розмов потрібно, щоб купити будинок. Тут рішення мають історичну вагу. Кожна сторона прагне бути певною, що інша виконає обіцяне. Вони не можуть дозволити собі помилку.

ШІ: корисна технологія та завищені сподівання

Крістіан Сміт: У китайських повідомленнях про саміт згадували співпрацю щодо ШІ. Яка його роль у відносинах США й Китаю та в геополітиці загалом?

Джордж Фрідман: ШІ - нова технологія, подібна до телеграфу, телефону чи автомобіля: вона здатна змінити повсякденне життя. Але навколо нових технологій виникають міфи. Колись люди уявляли залізницю через Атлантичний океан. Так буває, коли справжньому винаходу приписують абсурдні можливості.

Тепер говорять про ШІ-агентів, які атакують один одного, ніби комп'ютери самі це вирішили. Комп'ютер - машина. На мою думку, він не мислить і не має свідомості, а виконує функції, закладені людьми. Якщо система поводиться неналежно, слід перевіряти її побудову й програмування. Люди створили ці системи й мають відповідати за контроль над ними.

Сама назва "штучний інтелект" спонукає плутати його з людським розумом. Джон Маккарті, який запропонував цю назву, згодом шкодував про вислів "штучний інтелект": він створював враження подібності до людського розуму. Маккарті віддав би перевагу назвам "машинний інтелект" або "обчислювальний інтелект". Розмови про "надінтелект" - потужний маркетинговий засіб, але що взагалі означало б створити систему, набагато розумнішу за її творців?

Із телебаченням очікування також спершу випереджали реальність. Кожну важливу технологію спочатку вітають, приписують їй величезні можливості, а потім стикаються з її обмеженнями. ШІ корисний, проте обіцянки, особливо від продавців технологій і людей, які залучають інвестиції, можуть значно перевищувати те, що він здатен дати. Ця тема мене особливо хвилює, бо багато років тому я трохи займався ШІ й бачив, як обчислювальна технологія в публічних дискусіях перетворилася майже на метафізичну ідею.

Крістіан Сміт: Отже, ШІ не матиме істотного впливу на геополітику?

Джордж Фрідман: Ні, це чудовий інструмент. Я використовую його для пошуку фактів. На початку кар'єри я міг провести дві години в Бібліотеці Конгресу, щоб знайти потрібну дату. Тепер відповідь можна отримати за секунди. Це величезна зміна. ШІ залишиться цінним, як залізниці, автомобілі, телебачення, радіо й комп'ютери. Але ШІ ввійде у зрілу фазу, коли ми визнаємо його недоліки й перестанемо чекати від нього більшого, ніж він може дати.

Наступні саміти й тайванське питання

Крістіан Сміт: Трамп і Сі говорили про нові зустрічі на самітах АТЕС і G20. Чи варто чекати угоди?

Джордж Фрідман: Нині на багатьох рівнях ідуть інтенсивні переговори. На саміті лідери можуть схвалити зроблене або доручити командам працювати далі. Вони приїжджають, уже знаючи питання й пропозиції своїх посадовців. Зустріч також допомагає їм краще пізнати один одного та вибудувати довіру. Я б стежив за постійними перемовинами, а черговий саміт сприймав як ознаку можливого зближення позицій, а не як початок переговорів.

Тайвань, розміри мит, обсяги торгівлі та відносини з іншими країнами залишаються невирішеними питаннями. Щодо кожного з них посадовці підтримують зв'язок, а лідери визначають, із чим можуть погодитися.

Крістіан Сміт: Чи може Китай вирішити, що йому потрібна угода з Трампом до завершення його терміну, адже невідомо, чого захоче наступна адміністрація?

Джордж Фрідман: Китаю потрібна домовленість через власні економічні проблеми, а не лише через Трампа. Його економіка зростає значно повільніше, ніж колись. Є безробіття, банкрутства банків і спад на ринку нерухомості, куди вклали гроші багато китайців. Економіку треба стабілізувати. США, зі свого боку, не можуть залежати від імпорту з країни, з якою можуть опинитися у стані війни. Тому американцям потрібна домовленість і з військових питань.

У мене склалося враження, що на зустрічі військовим питанням приділили більше уваги, ніж економічним. Для США важливо не сприйняти дії Китаю як напад і не втягнутися помилково у війну. Одним із запобіжників могло б бути завчасне повідомлення про морські чи повітряні навчання. Я вважаю, що сторони домовилися повідомляти одна одну про навчання або були дуже близькі до такої домовленості. Для Китаю на першому плані економіка, для США економічні й військові питання пов'язані.

Тайвань і далі найскладніша політична проблема. Китайці вважають, що Тайвань - невіддільна частина Китаю і його потрібно повернути, тож Сі не може просто піти на поступки. Трамп теж ризикує заплатити політичну ціну, якщо створить враження, що покинув союзника. Не думаю, що особисто для Сі Тайвань настільки важливий, що він відкинув би будь-яку домовленість, але політично він мусить зважати на це питання. Я не певен, що й Трамп особисто дуже переймається Тайванем, проте він не хоче, щоб його знову звинуватили у відмові від союзників. Обидва мають думати, як подати можливу домовленість суспільству. Ось чому я повертаюся до листа Сі: те, що він повідомив китайському суспільству, може важити більше, ніж те, про що лідери домовилися чи не домовилися на самій зустрічі. У цьому сенсі я вважаю лист проривом.