Футбол приплив? Розповідаємо, як в Англії щороку грають матч у річці

Щойно футболісти виходять на своєрідний стадіон, вони прямують до нетерплячих уболівальників на березі й попереджають їх:

— Ви промокнете!

Почути таке від гравців на європейському футбольному матчі доводиться нечасто. Але щорічний поєдинок у англійському селі Бортон-он-зе-Вотер — зовсім не звичайний футбольний матч. Бо грають тут у річці.

Річка Віндраш протікає через велике село в графстві Глостершир, приблизно за 130 кілометрів на північний захід від Лондона. За мальовничість його навіть називають Венецією Котсволдсу.

Ще з кінця XIX століття дві команди, основу яких здебільшого складають гравці місцевого клубу Бортон Роверс, встановлюють ворота між двома мостами через річку й грають у мілкій воді.

Точної версії походження цієї традиції ніхто не знає. За однією з легенд, після служби в місцевій церкві хористи вирішили спуститися до річки й спонтанно пограти у футбол. Інша історія пов'язує все з місцевим пабом The Kingsbridge: мовляв, його відвідувачі після кількох пінт вирішили перевірити, як це — грати у футбол просто у воді.

Хай там як усе почалося, традиція живе вже понад століття. Вона давно стала важливою частиною життя села, яке завдяки своїм неймовірним краєвидам щороку приваблює понад 300 тисяч туристів з усього світу.

— Це частина самого села, — каже член оргкомітету Річард Вільямс, який бере участь у матчі вже сім років. — Ніхто насправді не знає, як усе почалося, але ми граємо щороку вже понад сто років. Навіть пандемія COVID-19 нас не зупинила: ми прокинулися дуже рано й провели короткий матч, щоб традиція не переривалася.

День починається рано — у клубному будинку з традиційного англійського сніданку і, можливо, кількох пінт. Потім команди несуть ворота через усе село до свого водного футбольного поля.

Глядачі збираються вздовж берега, щоб зайняти найкращі місця. Тим часом футболісти — ветерани та нинішній основний склад — зустрічаються в The Kingsbridge, де встигають додатково підкріпитися перед грою.

У складі ветеранів — Метт Вінтерс, який бере участь у цьому матчі вже 30 років.

— Це справжнє безумство, — каже він. — Тут можна добряче врізати супернику, а арбітр досить поблажливий. Але це страшенно весело.

— За ці роки кілька футболістів отримували травми: були зламані носи, порізані ноги.

— Цього року річка дуже обміліла через літню посуху у Великій Британії, тож падати буде болючіше. З іншого боку, бити по м'ячу може бути простіше. Тож, можливо, цього разу вийде справжній футбольний матч.

Команда ветеранів, схоже, налаштована довести молодим суперникам, що їм ще є чого повчитися. А за кілька метрів від них The Athletic зустрічає нинішній перший склад Бортон Роверс, який виступає у Другому дивізіоні Захід Гелленської ліги — за межами офіційної футбольної піраміди Футбольної асоціації Англії.

Швидко стає зрозуміло, що на кону не просто можливість похизуватися перемогою. Особливо якщо врахувати, що цього разу батько й син Вінтерси опинилися по різні боки.

— Нам потрібна перемога, — каже Алекс Вінтер, син Метта і гравець першого складу. — Ми хочемо перемагати. Але мій батько — тим більше.

— Для села він справжній герой, грати проти нього дуже непросто. Він жорсткий суперник. Йому досі здається, що він може грати за першу команду, хоча йому вже 54 роки.

— До того ж команда, яка програє, після матчу купує все пиво в клубному будинку. Тож мотивації вистачає.

Грати у футбол у річці так само хаотично, як це й звучить.

— Ви буквально не можете нормально пробити по м'ячу у воді, — пояснює Вільямс. — Думаєте, що зараз завдасте сильного удару, але вода гальмує весь рух ноги. У підсумку замість потужного пострілу м'яч просто вискакує з води сантиметрів на 15.

— Треба намагатися підчепити м'яч, витягнути його з води й пробити з льоту. Але там такий хаос, що часу на це у вас не буде. За мить уже троє гравців намагатимуться вас повалити.

У воротах стояв голова клубу Скотт Баклі. The Athletic теж зайшов у воду й спробував пограти. І це було непросто.

Спочатку вода здавалася крижаною, але мокрі ноги досить швидко звикли до температури.

М'яч плавав по поверхні, а коли ви наближалися до нього, відпливав далі, рухаючись разом із течією. Головний трюк — дочекатися, поки м'яч сам припливе до вас, підкинути його й пробити з льоту вже над водою. Але навіть це виявилося непросто: щоб надати удару достатньої сили, доводилося буквально вистрибувати з річки.

Після кількох спроб The Athletic вирішив повернутися на берег і вже звідти спостерігати, як справжні майстри змагаються з річкою — і один з одним. За всім цим стежив арбітр у костюмі Супермена.

Дивитися на це було неймовірно весело. Молодь швидко відкрила рахунок і відсвяткувала гол, сівши прямо у воду та виконавши "веслування вікінгів" — точнісінько як збірна Норвегії на чемпіонаті світу.

Потім молодіжна команда заробила пенальті. Ворота ветеранів захищав Вінтерс, який усе ще не знімав панамку. Суперники постійно обливали його водою, намагаючись збити з пантелику.

Щоправда, іноді арбітру бракувало надлюдського зору Супермена. Втім, очевидну гру рукою він не міг не помітити — пенальті у ворота молоді, який дозволив ветеранам відіграти один м'яч. А ось те, як ветерани підхопили воротаря молодіжної команди й буквально протягнули його через власну лінію воріт, щоб зрівняти рахунок у другому таймі, арбітр чомусь не побачив.

Ветерани забили третій, але ще одна гра рукою подарував молоді шанс зрівняти рахунок. Макс Шеперд, явно засмучений, пробив пенальті високо над поперечиною.

Багатонаціональна публіка на березі дивилася на все це з подивом, але відірватися вже не могла. Матч наближався до фіналу.

Біля невисокої кам'яної стінки, яка відділяє поле-річку від берега, раптом виникло щось, що найкраще можна описати як регбійний сутичку.

І тут один із гравців молодіжної команди просто витягнув м'яч із води рукою, підкинув його через спину, і той, описавши високу дугу, залетів у дальній кут воріт.

Невже Супермен цього не побачив?

Не побачив.

У річковому футболі немає VAR, тож матч завершився почесною нічиєю — 3:3.

Після фінального свистка футболісти виглядали абсолютно виснаженими. Для ветеранів настав час повертатися до пабу. А молодіжну команду вже наступного тижня чекала справжня гра — стартував їхній сезон у лізі. Схоже, цей матч у річці був частиною передсезонної підготовки.

Але залишився ще один ритуал. Усі футболісти разом розвернулися й побігли вздовж річки, щосили розбризкуючи воду ногами та обливаючи кожного, хто опинився в зоні досяжності.