Деньги России, но не все. Где ЕС может взять средства для Украины и почему речь не идет о 210 млрд

Європейський кредит на 90 млрд євро став важливою опорою фінансування України на 2026–2027 роки, але уже восени нестача коштів знову стала нагальним питанням.

Ідея прискорення виплат і їх перенесення з 2027-го на поточний рік, яка широко дискутується, може допомогти Україні з найближчими платежами, але не збільшує загального ресурсу підтримки та загрожує ще глибшою кризою наступного року.

Для подолання цієї кризи необхідне спільне європейське рішення щодо російських активів, за яким відповідальність за використання активів агресора має бути розподілена між партнерами.

Лише додаткове джерело фінансування дасть змогу планувати оборону на кілька років. Але щоб таке рішення стало можливим, партнерам потрібна відповідь на кілька питань.

Перше з них – про причини появи настільки значної діри в українському бюджеті.

Друге – про те, як можливо передати гроші Україні, врахувавши застереження Бельгії.

І насамкінець, треба не забувати, що попри заяви про наявність 210 млрд євро заморожених коштів РФ у Євросоюзі – більша частина цих коштів вже використана або зарезервована як гарантія для допомоги Україні. А отже, навіть за умови вирішення юридичних питань, розраховувати на всю цю суму вже не можна. 

"Провалля" у десятки мільярдів було прогнозованим

Важливо розуміти, що європейське фінансування від початку мало свої межі. Ще торік говорилося, що воно не покриває усіх потреб України.

У поясненнях Ради ЄС ще на початку року йшлося, що пакет у 90 млрд євро має покрити приблизно дві третини оцінених потреб України на 2026–2027 роки. Решту очікували від інших партнерів.

Додатковою вадою стало те, що початковий розрахунок спирався на припущення про завершення війни у 2026 році. Такі сподівання були поширені серед партнерів наприкінці 2025-го. А по факту бойові дії не лише тривають, а й стали інтенсивнішими – що не вкладалося у ці припущення.

У вересні прем’єр заявив, що Україна має отримати $29,5 млрд міжнародного фінансування бюджету та знайти джерела ще для $27 млрд додаткових потреб оборони. Це різні суми, тож за цими оцінками разом йдеться про $56,5 млрд.

Умови отримання цих коштів також різні: для першої суми потрібно виконати умови чинних програм, а для другої – домовитися про новий ресурс.

Та звідки взявся аж настільки високий дефіцит?

Перший чинник – це власне воєнні витрати.

На потребу в грошах впливають не лише фінансові надходження, а й обсяги допомоги озброєнням. Якщо партнери передають менше техніки та боєприпасів, ніж передбачалося, то Україна мусить компенсувати нестачу власними закупівлями. Додаткова "воєнна" складова – зростання інтенсивності та зміна засобів російських повітряних ударів, через що зростають витрати на протиповітряну оборону.

Другий чинник – це наслідки російських ударів.

Це і витрати на термінове відновлення пошкодженої інфраструктури, і втрати економіки, як моментальні, так і довготривалі – бо зруйноване підприємство не веде звичної діяльності та не може наповнювати бюджети. Заурядовою оцінкою станом на початок вересня, через атаки на бізнес бюджет може недоотримати близько 70 млрд грн податків. Подальші руйнування виробництв, складів і логістики збільшують цей вплив – причому саме тоді, коли Україна зіткнулася зі зростанням потреба на фінансування оборонних видатків.

Третій чинник – строки надходження допомоги.

Погоджена програма ще не означає, що гроші вже доступні для платежів. На графік впливають як процедури партнерів, так і виконання Україною зобов’язань. Тому частина відповіді на нинішні труднощі перебуває в Києві, оскільки своєчасні рішення уряду та парламенту потрібні для отримання вже передбачених коштів.

Дострокове отримання частини 90-мільярдного пакета, запланованого на 2027 рік, могло б профінансувати невідкладні потреби зараз. Проте без збільшення загальної доступної суми це зменшить ресурс наступного року, а потреба у фінансуванні, очевидно, нікуди не зникне. За даними Міністерства фінансів, потреба в зовнішній підтримці на 2027 рік становить $52,6 млрд, із яких 32,6 млрд ще потребують підтвердження.

Разом із додатковими оборонними потребами 2026 року це показує масштаб майбутніх переговорів. 

Найбільш реальний шлях покрити фінансування оборони

Звісно, не слід автоматично складати всі суми у єдиний "новий дефіцит". Важливо враховувати їхній склад, майбутні рішення партнерів і можливі джерела коштів.

Та зважаючи на те, що суми у будь-якому разі є значними – дедалі частіше лунає думка, що основою довгострокового рішення можуть стати російські активи. Але питання про те, як саме задіяти активи, лишається відкритим. У пошуку цього шляху потрібно поєднати три елементи: спільне управління активами та ризиками, механізм залучення грошей і юридично визначені джерела погашення.

Наявні пропозиції вирішують різні частини цього завдання.

Ініціатива The Russian Transfer, запропонована Г’юго Діксоном, Лі Бухгайтом і Даліпом Сінгхом, передбачає передання зберігання іммобілізованих російських активів та пов’язаних з ними зобов’язань від Euroclear та інших установ на рівень Європейського Союзу.

Політичний сенс цієї пропозиції зрозумілий.

Концентрація активів у Бельгії ставить цю країну та її фінансову інфраструктуру в центр судових претензій і можливих російських заходів у відповідь. Натомість спільне європейське рішення, яке спершу зобов’язало би Бельгію передати кошти на рівень ЄС, а далі вирішувало б їхню долю – дозволило би розподілити відповідальність.

В оновленому 22 вересня проєкті регламенту автори пропонують такий інструмент під управлінням Єврокомісії. При цьому право власності або відповідне право вимоги російського власника зберігається – тобто сама по собі передача коштів Бельгією на рівень ЄС ще не фінансує український бюджет. Однак це рішення знімає частину перешкод для подальшого управління цими грошима, бо розподіляє відповідальність за наступні рішення.

Для подальшого використання активів потрібен окремий акт ЄС, що, як стверджується, не потребуватиме одностайності – а отже, Бельгія отримує додаткові юридичні підстави говорити, що не мала вирішального голосу щодо долі переданих Євросоюзу російських активів.

Запропоновану правову основу ще мають оцінити та підтримати інституції Союзу. Це експертна ініціатива, а не ухвалений механізм.

Іншим елементом є залучення коштів під майбутні репарації.

У моделі синдикованого репараційного кредиту, розробленій Діксоном, Бухгайтом і Сінгхом, союзники надають Україні фінансування під її вимогу до Росії. Якщо Росія не виконує накладеного на неї репараційного зобов’язання – передбачається передання вимоги кредиторам із можливістю заліку коштом заморожених російських активів. Споріднений підхід можливий через репараційні облігації. В обох випадках мета полягає в тому, щоб авансувати майбутнє відшкодування.

Однак треба визнати, що запропоновані у цій схемі юридичні питання, у тому числі щодо суверенного імунітету, ще потребують додаткової перевірки з боку ЄС.

"90-мільярдний пакет" створив прецедент, який варто використати

Окреме питання – який механізм варто використати для передачі коштів Україні.

Тут доцільно спиратися на позитивний досвід, який створило минулорічне рішення про Ukraine Support Loan (USL), тобто пакет підтримки на суму 90 млрд євро, з яких 30 млрд євро призначені для макроекономічної підтримки, а 60 млрд – для оборонних потреб.

Його перевага полягає у вже створеній конструкції фінансування.

За ухваленим рішенням ЄС, Союз залучає гроші на ринку під забезпечення свого бюджету, а погашення Україною поставлене у залежність від отримання репарацій від Росії.

Розширення цього інструменту потребуватиме нового рішення про обсяг запозичень і бюджетне забезпечення. При цьому слід прямо визначити, хто несе витрати та ризики до отримання репарацій. У чинній моделі відповідальність ЄС перед інвесторами забезпечується його бюджетом. Майбутнє використання російських активів не скасовує потреби в такому забезпеченні сьогодні.

Окремий виклик – брати до розрахунку лише реально доступні активи РФ.

За офіційними даними, у ЄС іммобілізовано близько 210 млрд євро активів російського Центробанку. Надзвичайні доходи від цих активів уже залучені до механізму погашення кредитів ЄС і G7 обсягом приблизно 45 млрд євро в межах ERA.

Для консервативного переговорного сценарію можна умовно врахувати, що з цих 210 млрд євро вже задіяно 90+45 млрд євро. У такому разі арифметичний залишок становить 75 млрд євро.

Це – дуже груба оцінка, яка не враховує низку факторів, але вона нагадує, що

наразі вже не йдеться про 210 млрд доступних коштів.

Остаточний обсяг кредиту за схемою USL залежатиме від підтверджених потреб України, способу використання активів, гарантій, вартості фінансування та необхідних резервів. Також треба зберегти джерела обслуговування вже наданих кредитів ERA.

Практично це означає потребу вести роботу за двома напрямами. Україні потрібно забезпечити виконання умов чинних програм і погодити з партнерами оновлений графік фінансування, чітко показавши додаткові потреби. Одночасно слід розпочати переговори про розширення USL та спільне управління російськими активами, щоб юридична підготовка довгострокового рішення не відкладала невідкладних платежів.

Росія зробила тривалість війни частиною своєї стратегії. Відповіддю має стати фінансування, яке дозволяє Україні планувати оборону на роки вперед.

Для цього партнерам потрібно погодити додатковий ресурс, розподілити ризики та визначити правовий шлях використання активів агресора. Саме такий результат має стати метою наступного етапу переговорів.

Автор: Сергій Верланов, 

старший викладач Національного університету "Києво-Могилянська академія", заступник міністра фінансів України (2018–2019), голова Державної податкової служби України (2019–2020),

для "Європейської правди"