Мерц поки тримає курс на Україну. Але Києву вже час готувати план Б

Політика Німеччини щодо України найближчим часом не зміниться. Мабуть, чимало хто в Києві стривожився, коли проросійська «Альтернатива для Німеччини» (АдН) здобула вагомі результати на виборах у німецьких федеральних землях. І, певно, багато спостерігачів з острахом стежили за прогнозами німецьких і міжнародних медіа про те, що Фрідріх Мерц піде у відставку або буде усунутий із посади.

Проте федеральний канцлер залишається на посаді, наміряється утриматися на ній і не має явних суперників. Його уряд полемізує щодо багатьох тем, проте Україна серед них не фігурує.

Водночас цілком можна уявити сценарії, за яких ситуація стане хиткою ще до федеральних виборів 2029 року. Хай там що, Україні слід готуватися до того, що з 2029 року АдН впливатиме на політику федерального рівня або навіть визначатиме її.

Курс щодо України досі в руках уряду Мерца

По-перше, АдН справді здобула дуже вагомі результати на земельних виборах. Але підтримка України за своєю суттю належить до компетенції федерального уряду. Дехто з членів АдН заявляв, що партія може спробувати заблокувати допомогу Україні в Бундесраті — верхній палаті німецького парламенту, що представляє федеральні землі. Якби АдН справді сформувала уряд у Саксонії-Ангальт, вона могла б голосувати в Бундесраті проти підтримки Києва. Проте заблокувати ці рішення їй не до снаги. Це було б можливо лише в разі, якби АдН мала або змогла зібрати більшість у Бундесраті.

По-друге, Фрідріх Мерц залишить за собою посаду канцлера. Правлячі партії не бачать кращої альтернативи, та й потенційних кандидатів на горизонті не з’явилося.

Крім того, коаліція, ймовірно, сперечатиметься щодо свого подальшого курсу. (Одне крило, передусім у СДПН, хоче пом’якшити реформи економіки та соціальної системи. Інше, насамперед у ХДС, прагне просувати їх ще рішучіше. Виборці розділилися приблизно так само.) Але ніхто в уряді не пропонував скоротити підтримку України. Міністр закордонних справ Йоганн Вадефуль закликав Україну купувати більше німецької зброї за німецькі гроші. Та це не можна назвати ні скороченням допомоги, ні поступкою АдН. Можливо, знову гучніше лунатимуть голоси деяких соціал-демократів лівого штибу чи східнонімецьких християнських демократів, які вже роками беруть під сумнів послідовну підтримку України. Але курс визначають не вони.

По-третє, існує побоювання, що уряд федеральної землі на чолі з АдН може передавати Росії дані, важливі для безпеки, а сама земля — затягувати безпекову логістику. Тому дехто пропонує не надавати місцевому уряду, очолюваному АдН, доступу до певної інформації. Це, ймовірно, призведе до конфліктів, і ризики для конфіденційності даних, безумовно, зростуть. Але йдеться про можливі затримки в наданні інформації одній із 16 федеральних земель — не більше, проте й не менше.

АдН на хвилі успіху

Чи означає це, що ситуація в Німеччині залишається сприятливою для України? Аж ніяк.

Адже АдН справді хоче припинити підтримку України. Партія нині з кожним днем міцнішає і дуже вміло «продає» свою (анти)українську політику.

Найпереконливіший аргумент АдН звучить так: Німеччина не може дозволити собі підтримувати Україну. Нам потрібен дешевий газ із «Північного потоку». Мільярди євро, що нині надаються Києву, потрібні нашим громадянам. Цей аргумент знаходить відгук у багатьох у країні, де скорочується кількість робочих місць, а значна частина населення непокоїться через ціни на пальне.

В АдН звучать і відверто проросійські, прокремлівські заяви. Наприклад від Ганса-Томаса Тілльшнайдера, заступника голови земельної організації АдН саме в Саксонії-Ангальт, де партія цілком може прийти до влади. Загалом погляди на Україну в АдН розходяться. Спектр охоплює і національно-консервативні уявлення про німецько-російську спорідненість, і захоплення російською культурою, і помірковані позиції досвідчених фахівців із безпекової політики, і позицію Райнера Крафта — єдиного прибічника України у фракції АдН. А якщо зазирнути за межі останньої, то й проукраїнські заяви деяких молодших членів партії, котрі відмежовуються від проросійських поглядів старших (щоправда, з аргументами, які доводиться назвати ультраправими).

Та керівництву АдН вдалося — і це вражаюче досягнення — домогтися в партії доволі дисциплінованої зосередженості на тезі, яка може зібрати багато прихильників: підтримка України суперечить німецьким інтересам.

Саме в цьому і полягає потенційно смертельна загроза.

Показовий приклад — подання, яке АдН минулого тижня внесла до Бундестагу. У ньому пропонується надати Україні доступ до єдиного ринку ЄС за умови, що вона відповідатиме стандартам.

Проте інші тези документа протилежні за тональністю. Жодного членства в ЄС (навіть асоційованого), жодних гарантій допомоги, жодної підтримки (окрім гуманітарної), доки Україна «всерйоз» не долучиться до мирних переговорів із Росією. Репарації з боку України за шкоду, яку вона нібито заподіяла «Північним потокам». Жодних «подальших санкцій чи санкційних заходів, які не відповідають інтересам Німеччини». У поданні наголошено, що Україна посідає 104-те місце в Індексі сприйняття корупції Transparency International, поступаючись Гамбії, Колумбії та Буркіна-Фасо. У документі також зазначено, що відбудову слід фінансувати із заморожених російських активів, але, увага, йдеться про «відбудову нині окупованих Росією територій»!

Скрізь неначе світяться яскраві вивіски з конструктивними пропозиціями, але за ними — пастки, розтяжки і пропаганда.

АдН на хвилі успіху. І їй справді важливо скоротити підтримку України. Навіть у нинішній ейфорії партія не забуває систематично просувати цю тему. Це складова її головного меседжу: німецькі ресурси — німцям, мир із Росією — щоб зменшити фінансовий тягар і ризики для Німеччини.

Що робити Україні

Отже, підтримка Києва з боку Берліна наразі зберігається. Політика щодо України залишається в руках коаліції та канцлера Фрідріха Мерца, який не лише послідовно виконав свої обіцянки (за винятком надання ракет Taurus), а й невтомно та чітко наголошував і наголошує, що в Україні вирішується доля вільної Європи. І він бере на себе лідерство в цьому питанні не лише в Німеччині, а й на всьому континенті.

Проте Україна має бути готова до того, що через два з половиною роки все може змінитися. А можливо, і раніше.

Якщо позиції уряду Мерца похитнуться (наприклад, якщо наступного року коаліція програє вибори в західнонімецьких землях, не зможе домовитися про реформи або в ХДС усе ж спалахне бунт), наступний канцлер, найімовірніше, знову буде представником ХДС і провадитиме схожу політику щодо України. Але хтозна?

Якщо ж уряд утримається, проте німецька економіка так і не оговтається (через брак реформ або несприятливу глобальну політичну кон’юнктуру), не виключено, що на федеральних виборах 2029 року АдН виступить достатньо успішно, щоб долучитися до формування уряду.

Тож по-перше, українському урядові саме час налагодити контакти з АдН — таку думку я почув навіть від одного з депутатів Бундестагу від правлячої коаліції. Люди, котрі їздять в Україну, часто змінюють свою думку. Час спробувати, навіть якщо на приголомшливі результати годі й сподіватися.

По-друге, настав час замислитися: що можна зробити, якщо майбутній уряд Німеччини вже не підтримуватиме Україну настільки ж рішуче, як нинішній?

Наголошу ще раз: нинішня коаліція ще може досягти успіху, якщо всі збережуть холодну голову. Тоді до федеральних виборів електорат, можливо, прихильніше ставитиметься до традиційних партій. Німецькі дослідницькі інститути щойно подвоїли свій прогноз зростання економіки ФРН, хоча відправна точка цього зростання далеко не найвища. Уряд вказує на успіхи в обмеженні міграції. Є плани реформування пенсійної системи та охорони здоров’я. Кількість стартапів зростає. Критики надзвичайно багато, але є й добрі новини. І уряд, який тримає курс і вчиться на власних помилках, може прокласти шлях до відновлення позицій традиційних партій, які й після найближчих федеральних виборів обстоюватимуть послідовну підтримку України.

Однак просто сподіватися на це було б наївністю, якої Україна не може собі дозволити.