«Репутація й гідність цінніші за будь-які гроші»

У вересні «Детектору медіа» («Телекритиці») виповнюється 25 років. До першої чверті сторіччя ми вирішили, врешті-решт, не самі давати оцінки медіа:), а звернутися до наших знаних читачів з проханням поділитися своїми думками про нас самих. Питали про різне: від впливу на український медіапростір як його watchdogs до… характеру нашої команди.

Протягом вересня ми публікуватимемо відповіді тих, хто нас знає, на сайті «Детектор медіа» і в наших соцмережах, в різних форматах ― бліцінтерв’ю, опитування тощо. Сподіваємося, це буде цікаво і нашим читачам, адже власне історія «ДМ»/«Телекритики» — це більша частина історії і всієї незалежної української журналістики.

Раніше ми публікували відповіді:

● Юрія Макарова і Мирослави Барчук,

● Мирослави Гонгадзе,

● Марії Бурмаки,

● Вікторії Сюмар,

● Костянтина Квурта, Ольги Сєдової, Тетяни Бережної, Олега Наливайка, Наталії Нагорної та Романа Балаяна,

● Олександра Корнієнка, Марти Дичок, Яніни Соколової, Романа Кіфлюка і Власти Лазур,

● Меґан Тетрік, Ярослава Юрчишина, Галини Сулими, Ганни Шерман, Алли Липовецької і Микити Потураєва,

● Валерія Іванова.

Сьогодні спогадами й думками про «Детектор медіа» діляться керівниця Інституту масової інформації Оксана Романюк, народний депутат України і медіаменеджер «Еспресо» Микола Княжицький, виконавча продюсерка «Українського радіо» Юлія Шелудько, лідер гурту «Друга ріка» Валерій Харчишин, кінорежисер Володимир Тихий, медіаексперт і медіаменеджер Олексій Мустафін. 

Оксана Романюк, керівниця Інституту масової інформації

— Пам’ятаєте ваш перший контакт із «Детектором медіа» або «Телекритикою»? Який матеріал вас найбільше зачепив у нас в будь-який час?

— «Детектор», тодішня «Телекритика», для мене був передусім майданчиком, де точилися важливі дискусії про свободу слова в Україні, зокрема про наші бали у Всесвітньому індексі свободи преси. Років 15 тому я була представницею «Репортерів без кордонів» в Україні і пам’ятаю, що саме на сторінках «Телекритики» я могла по суті відповідати на атаки Піховшека, Чаленка, Ганни Герман та інших представників тодішньої влади, яких страшенно дратувала будь-яка критика. А ви висвітлювали дії руху «Стоп цензурі!», робили репортажі про те, як ми всі їздили під маєток Януковича, про наші акції.  

Акція  руху «Стоп цензурі!» біля резиденції Віктора Янукович у Межигір'ї. 2011 рік 

Для мене «Телекритика» була не просто медіа про медіа. Це був майданчик, де можна було захищати свою позицію, сперечатися, наводити аргументи, опонувати владі і знати, що тебе почує як влада, так і професійна спільнота.  

— Як «ДМ» допомагав змінювати український медіапростір за ці 25 років? А яка його роль під час повномасштабної війни?

— Найбільше я завжди поважала в «Телекритиці», а потім у «Детекторі медіа» сміливість. Готовність вступити в бій за цінності, за стандарти, за справедливість, навіть коли це незручно і простіше було б промовчати. Для мене важлива роль «ДМ» у захисті незалежності медіа, професійних стандартів, етики та саморегулювання. І ще ця ваша здатність бути майданчиком для нормальної професійної дискусії, де можуть висловитися різні сторони, а читач має можливість скласти повнішу картину, а не лише отримати одну версію подій. Це справді цінно.  

Зліва направо: Костянтин Квурт, Станіслав Лячинський, Тарас Шевченко, Наталія Лигачова, Оксана Романюк, Тарас Петрів, Інна Підлуська, Тетяна Лебедєва на зустрічі щодо медійного порядку денного. 2019 рік 

Окремо люблю професійні моніторинги «ДМ», інтерв’ю Світлани Остапи, розбори ситуації на ринку від Наталії Данькової, колонки Галі Петренко, Наталії Лигачової, критичні тексти Олександра Морського. До речі, мені дуже бракує таких розборів журналістських розслідувань. Колись були прекрасні матеріали авторства Федора Сидорука, Зої Красовської — їх було страшенно цікаво читати, бо вони не просто ставили оцінку, а пояснювали, що саме працює, а що ні. Оця риса «ДМ» — докопуватися до суті — для мене, мабуть, одна з найцінніших. Ну і я люблю «Антоніну» — за її задирливість, відвертість і безстрашність :) 

—  Чи бувало, що ви кардинально не погоджувалися з оцінками «ДМ»? Дискутували публічно чи сперечалися непублічно? Чи виходило довести вашу правоту?         

— Якось так склалося, що ми досить часто збігаємося в оцінках. Можливо, тому, що в основі все-таки схожий набір цінностей.

Але я точно знаю, що «ДМ» відкритий до дискусії. І тому навіть якби ми десь принципово розійшлися, це не була б історія про «образилися й не розмовляємо». Завжди можна подзвонити, сперечатися, наводити аргументи і пробувати зрозуміти одне одного. Для професійного середовища це, до речі, дуже важлива якість. 

— Згадайте найбезглуздішу плітку про себе в медіа, яку «Детектору» точно варто було б розібрати в рубриці фейків.

— Ой. Ви завжди дуже оперативно реагували) Ну, з останніх, які я пригадую, це був фейк від Шарія, що особистоя та ІМІ отримали 70 тисяч доларів від якогось наркокартелю виключно на те, щоб його критикувати :) Ще зі смішного — влітку цього року якийсь сайт «Стіна» вигадав мою позицію щодо законопроєкту Мінцифри. Це була явна джинса, і «ДМ» оперативно про це написав і спростував.   

— Критика від «ДМ» вам колись допомагала стати кращими чи, навпаки, заважала?

— Я переконана, що критика — один із головних рушіїв прогресу. Якщо вона професійна й аргументована, на неї варто дивитися не як на напад, а як на можливість побачити власні слабкі місця й зробити роботу кращою.

І мені здається, що моніторинги «ДМ» свого часу серйозно вплинули на якість українського телебачення. Вони фактично задали певний золотий стандарт новин — показали, до чого варто прагнути й за якими критеріями себе перевіряти. Коли знаєш, що твою роботу хтось професійно розбере по кісточках, це дуже дисциплінує. 

Оксана Романюк та Ярослав Зубченко під час презентації моніторингів якості медійного контенту. 2019 рік

 — Якщо описати «Детектор медіа» лише трьома словами, то які це слова? Або яка головна риса характеру команди «ДМ», на ваш погляд?

— Сміливість, справедливість, чесність. 

 — Яким ви бачите «Детектор медіа» ще через 25 років і чого бажаєте команді?

— Хотілося б, щоб і через 25 років «ДМ» залишався організацією, яка міняє світ на краще і якій не байдуже. Щоб не втрачав цієї здатності йти туди, де складно, ставити незручні питання і не погоджуватися з відповіддю «ну так склалося», докопуватися до суті. 

І ще бажаю зберегти оце веселе нахабство в хорошому сенсі, почуття гумору і бажання весь час придумувати щось нове. Бо медіасвіт за наступні 25 років зміниться ще тисячу разів, а здатність відрізняти правду від маніпуляції, справжню дискусію від інформаційного шуму буде потрібна завжди.

Тримайтеся, будьте веселими і успішними. Ви нам потрібні). 

Володимир Тихий, кінорежисер

1. «Телекритика»… я пам’ятаю, як вона виникла.

Пам'ятаю, як було до неї: хіба що почитати у «Дзеркалі тижня» раз на тиждень якусь аналітику, пов'язану з медіа, з кіно, з професійними питаннями. А по суті інфопростір існував у форматі замовлених статей і піару. На той момент уже функціонували піар-відділи, у «1+1», всілякі «Тєлєнєдєлі» російськомовні тиражували інформацію, яка робилася в Москві, пов'язані тематично і світоглядно з оцією постімперською оптикою.

«Телекритика» спричинила вибух, як на мене, у невеликій тоді медіаспільноті. Її спочатку критично сприймали, мовляв, «хто вони такі», ― в чому, знову ж таки, проявлялася другосортність, нав’язана ззовні. 

2. Багато всього, зараз так не згадаєш. Читаю регулярно — і не тільки сам «Детектор медіа», а й «Антоніну». Я не очікував, що у виданні класичного формату виходитимуть такі по-хорошому провокативні матеріали.

Читав на «Телекритиці» рецензії на фільми. Дозволити собі гратися в кінокритику в нас можуть тільки виняткові видання. Тому честь і хвала, що «Телекритика» і «Детектор медіа» відразу були на це заточені, щоб ці прогалини, важливі для культурного розвитку суспільства, заповнити собою.

Тобто «Детектор» ― це майданчик, на якому обговорюються всі проблемні питання інфосфери, починаючи від свободи слова й закінчуючи розважальними проєктами. Але бути просто критиком цього, що діється, в «Детектора» не виходить ― ви не тільки аналізуєте процеси, ви їх створюєте. 

Отар Довженко під час тренінгу «Детектора медіа» для журналістів «Ефективні та відповідальні теленовини». 2019 рік

3. Коли там дійшло до певного розуміння, що відповідати за медіапростір має не конкретне видання, а взагалі спільнота журналістів. Свого часу вийшла негарна історія з викривленим матеріалом, що, як на мене, серйозно попсував певні моменти, пов'язані з Революцією гідності, коли вийшов наш фільм «Бранці», де ми розкривали, чому силовики раптом почали тікати. Це пов'язано було з контроперацією протестувальників, з використанням вогнепальної зброї. Тоді за участі «Детектора медіа» була створена Незалежна медійна рада, і вона показала свою безхребетність у цих складних питаннях. Ми, спільноти, маємо мислити стратегічно. 

4. Увага до тебе з боку якогось видання в будь-якому разі дуже корисна. Увага професійних медіа найбільше на тебе впливає, по-чесному. Ти з цим починаєш уже аналітичну взаємодію: вдалося чи не вдалося охопити ті десятки або сотні тисяч очей, які читають матеріали. У мене своє бачення розвитку нашого кіно. Воно не має збігатися з тим, що гадають критики. Тим більше, що мені дуже цікаво читати не тільки матеріали про себе, а й про інших своїх колег. І в мене інколи зовсім протилежні думки виникають. Але це дуже добре, тому що це аргументована річ. Бо за цим стоїть насамперед бажання знайти ту істину, задля якої ми всі це робимо. І «Детектор медіа» цим займається, і ця дискусія триває, і вона триватиме далі. 

5. Безглузді речі тому й безглузді, що ти про них швидко забуваєш, хоча вони можуть бути дуже креативні, яскраві, і ти навіть не уявляєш, як узагалі було можливо таке придумати.

Але є речі професійні, пов’язані саме з культурою в медіа. І мені здається, один з таких моментів ― коли вбили Павла Шеремета. Оці вкиди, що це зробили наші волонтери. Дуже прикро, що стільки журналістів повелося на цю ментівську маніпуляцію.

А «Детектор» ― над цим, це його великий плюс. Навіть якщо з’являється неправдива інформація, яку поширюють усі разом, то все ж вона не прилипає до вас. 

6. Виваженість і аналітика. Або так: «Детектор медіа» ― це наша медійна база. Справжній інститут журналістики. 

Учасники школи відповідального блогерства «Швабра 2.0», яку проводив  «Детектор медіа», під час навчання у Карпатах. 2025 рік

7. Я побажав би, умовно кажучи, якоїсь своєї бібліотеки. Тому що це унікальна база, розуміння матеріалів, якими ніхто в Україні не опікувався серйозно. «Детектору медіа» потрібно масштабувати свою академічну складову, перевести це на якусь інтернет-бібліотеку, куди ти міг би звернутися. Така своя медіавікіпедія. Добірка матеріалів, які найліпше працюють на розуміння того чи іншого культурного та медійного феномену. Нам в Україні це треба. Потрібне оце розуміння сучасного місця. 

Микола Княжицький, народний депутат України,  медіаменеджер 

1. Мені здається, найголовніше, що «Телекритика», а згодом «Детектор медіа» зробили для українського суспільства, для журналістів і медіа, — це те, що вони виховали цілу галузь, а за великим рахунком — сучасну українську журналістику. Вони привчили українську журналістику вчитися, розвиватися, дивитися на те, що відбувається у світі, орієнтуватися на професійні стандарти й відповідати їм. Вони створили медіаспільноту і стали майданчиком для її постійного професійного спілкування, дискусій та самоосмислення. Значною мірою сформували в незалежній Україні справжню четверту владу. І це надзвичайно важлива роль, місія, за яку ми всі вам безмежно вдячні. 

2. У часи важливого морального вибору, перед яким опинялося українське суспільство, «Телекритика» і «Детектор медіа» завжди були з правильного боку барикад. І мені приємно, що я опинявся з того самого боку барикад разом із ними. Тобто разом із вами. Тому що, коли суспільство переживає кризи, ці кризи стають точками зростання і змін — зокрема й для журналістів. І в такі моменти увага «Детектора медіа», його підтримка, його добре слово завжди були надзвичайно важливими.

Я добре пам’ятаю, як ми створювали «Еспресо» під час Революції гідності. Те, як «Телекритика» писала про нас і підтримувала нас, було важливим для всіх наших журналістів: і для тих, хто працював на Грушевського, знімаючи фактично в умовах вуличних боїв; і для тих, кого рятували з палаючого Будинку профспілок; і для тих, хто від ранку до вечора вів стрими з Майдану. Те, що наша робота комусь потрібна, засвідчували не лише рейтинги. Про це говорили важливі для нас, авторитетні люди зі сторінок «Телекритики», а згодом — «Детектора медіа». І в ті драматичні дні усвідомлення того, що твою роботу бачать, розуміють і підтримують професійні колеги, мало величезне значення. 

Наталія Лигачова дає інтерв'ю телеканалам під час акції протесту журналістів після побиття Тетяни Чорновол, грудень 2013 року. 

3. «Детектор медіа» для мене — це, звичайно, чудовий колектив прекрасних людей. Але передусім це Наталя Лигачова — ініціаторка і багаторічна керівниця цього проєкту. Наталю я пам’ятаю ще з часів нашої спільної роботи на Українському телебаченні в останні роки Радянського Союзу. Ми працювали в кіноредакції. Я тоді був фільмотекарем і паралельно робив свої перші журналістські сюжети, а Наталя вже тоді була для мене прикладом якісного і талановитого кінооглядача.. Я завжди захоплювався її роботою, тому мені було цікаво стежити за всім, що вона робила згодом — уже як журналістка в газеті «День», у «Телекритиці», а потім у «Детекторі медіа». 

Наталія Лигачова та Микола Княжицький. Річниця СТБ, 1998 рік 

Але був один матеріал, який мене свого часу справді обурив. Тепер я згадую цю історію вже зі сміхом. Коли я керував одним із телеканалів, у «Телекритиці» з’явився матеріал про те, що я нібито затіяв на каналі заміну ковроліну для того, щоб старий ковролін… вкрасти і завезти собі на дачу. Тобто, якщо вірити автору, керівник телеканалу вирішив обікрасти власників каналу, замінивши ковролін, який ще можна було терпіти, аби старий забрати собі. Мене така «телевізійна критика», звичайно, дуже здивувала. Тим більше, що написав цей матеріал журналіст, якого я сам незадовго перед тим запросив на роботу, і який згодом став відомим журналістом. Досі пам’ятаю цей курйозний матеріал. До професійної роботи телеканалу він, звичайно, не мав жодного стосунку. Насправді хтось із працівників господарського відділу просто планово вирішив замінити шматок потертого ковроліну. Але мене ця історія тоді не лише здивувала — вона неабияк розсмішила весь колектив телеканалу. Згадую її сьогодні просто для того, щоб ми всі трохи посміялися. Бо за десятиліття серйозної, важливої і часто дуже непростої медійної критики мають залишатися й такі історії. (Йдеться про події 2009 року на телеканалі ТВі; дописи, про які згадує Микола Княжицький, були втрачені при переході з сайту «Телекритики» на «Детектор медіа», — «ДМ»). 

4. Мені надзвичайно приємно, що за всі ці роки ви не втратили інтересу до того, що відбувається навколо, і досі чітко відрізняєте справжню професійну журналістику від громадянської журналістики, блогерства та всього того величезного потоку інформації, який сьогодні існує в соціальних мережах.

Час, коли ви починали працювати, і час, у якому ми живемо сьогодні, надзвичайно різняться. Інший медіаринок, інші професії, зовсім іншою стала роль соціальних мереж. Змінилися способи створення і споживання інформації, змінилася швидкість її поширення. Але не змінилася потреба в професійній журналістиці — у відповідальності за слово, перевірці фактів, дотриманні стандартів і розумінні своєї відповідальності перед суспільством. Тим більше сьогодні, коли в нашій країні триває війна. Багато журналістів перебувають на фронті. Хтось зі зброєю в руках захищає Україну, хтось героїчно виконує свій професійний обов’язок на лінії зіткнення, а хтось щодня розповідає українському суспільству і світові про те, що насправді відбувається в Україні.

Водночас ми бачимо, як посилюється російська пропаганда, як Росія намагається маніпулювати українським суспільством, використовувати нові технології, соціальні мережі, страхи й суперечності всередині країни. І те, що ви вмієте цьому протистояти, що за всіх змін медійного світу твердо стоїте на своїх професійних принципах і продовжуєте захищати справжню журналістику, мені надзвичайно імпонує. 

5. Я вас щиро вітаю зі святом! Бажаю вам усім триматися разом, залишатися одним колективом, розуміти свою місію, цінність і важливість усього, що ви робите. Для мене «Детектор медіа» — це один із кількох сайтів, на які я заходжу щодня, щоб відчути землю під ногами, зрозуміти, що відбувається в українській журналістиці, куди вона рухається і чи правильно ми розуміємо процеси, які в ній відбуваються. А з певного часу я звіряю з вами і камертон української політики, тому що сам уже давно перейшов із журналістської сфери діяльності до політичної.

Я хотів би, щоб у майбутньому українське суспільство — значною мірою і завдяки вам — знайшло дієві способи протистояти ворожій пропаганді та спробам маніпуляції. Щоб українські журналісти знали, що завжди можуть знайти у вас професійну підтримку. Щоб ви й надалі відкривали для українців світ, більше розповідали про європейські медіа і європейську журналістику. Тим більше що я вірю: ми обов’язково станемо членами Європейського Союзу. І я хотів би, щоб ви допомагали нам усім знаходити відповідь ще на одне надзвичайно важливе питання: як зробити так, щоб голос українських медіа, українських журналістів і голос України нарешті був почутий у всьому світі.

Успіхів вам! Тримайтеся разом, залишайтеся вірними собі й своїм принципам. І зі святом! 

Олексій Мустафін, медіаконсультант, медіаменеджер:

— Пам’ятаєте ваш перший контакт із «Детектором медіа» або «Телекритикою»?

— Іноді здається, що «Детектор медіа» існував завжди :)Просто до «Детектора» він називався «Телекритикою», а до того Наталею Лигачовою. Тобто, я можу уявити, що були часи і до, але це як «до нашої ери». Принаймні до нашого з вами існування… 

— Який матеріал вас найбільше зачепив у «ДМ» у будь-який час?

— Не скажу, що найбільше, але справді вразила «передмова» до мого інтерв’ю 2005 року, в якому чорним по білому було написано, що з моменту, коля я пішов з «Інтера», завершилася ціла доба в історії українських медіа — майже дослівно — «доба ручного управління журналістами і конструювання віртуальної реальності». Було незрозуміло: це так встановлювали «бюст на батьківщині героя» чи натякали, що час загортатися в простирадло і повзти в бік цвинтаря. 

— Як «ДМ» допомагав змінювати український медіапростір за ці 25 років? А яка його роль під час повномасштабної війни?

— «ДМ» форматував або намагався форматувати простір, який формувався зовсім іншими людьми. І багатьом здавалося, що це сізіфова праця, бо у власників ЗМІ немає жодної потреби прислухатися до «незрозуміло кого». Але, хоч як дивно для багатьох, цей Давид переміг Голіафа. Не сам, звісно, бо каміння в його пращу врешті-решт поклав союзник, якого донедавна, доки йому не кинув виклик Трамп, вважали майже всесильним. Але і це стало результатом зусиль «ДМ» і небайдужої спільноти, що не може не викликати поваги.  

Світлана Остапа та Олексій Мустафін під час чату на Телекритиці. 2013 рік 

— Чи бувало, що ви кардинально не погоджувалися з оцінками «ДМ»? Дискутували публічно чи сперечалися непублічно? Чи виходило довести вашу правоту?

— Майже завжди. Хоча мені здавалося, що базові речі ми розуміємо однаково. До честі «ДМ», тут завжди були готові слухати і давати слово — і це, на жаль, є радше винятком у нашому медіасередовищі.  

— Згадайте найбезглуздішу плітку про себе в медіа, яку «Детектору» точно варто було б розібрати в рубриці фейків.

— Найбезглуздішою я б назвав упевненість значної кількості глядачів, що вони знають мотиви медіаменеджерів, і мої зокрема, краще за них самих. Як, власне, і мету, заради якої створюються ті чи інші проєкти. Але «ДМ» навряд чи зможе похитнути цю впевненість, та й навряд чи візьметься.  

Це фото 2003 року Олексій Мустафін надіслав в редакцію із підписом: «Саме розпал темників. Тренуємося обходити гострі колючки на кактусах»

— Критика від «ДМ» вам колись допомагала стати кращими чи, навпаки, заважала?

— Критика завжди допомагає стати кращим — якщо, звісно, є бажання скористатися цим шансом :) До критики «ДМ» завжди дослухаюся. Останнім часом навіть сумую за нею, хоча розумію, що приводів для того, щоб звертати увагу, не те що критикувати, бракує.. Час таки згадати про простирадло).  

— Якщо описати «Детектор медіа» лише трьома словами, то які це слова? Або яка головна риса характеру команди «ДМ», на ваш погляд?

— Небайдужість, яку не можеш не поважати. Безпосередність, якою не можеш не захоплюватися. Впертість, на яку хотілося б покладатись.   

— Яким ви бачите «Детектор медіа» ще через 25 років і чого бажаєте команді?

— Бути затребуваним і через 25 років — за тих шалених змін, що переживає світ, це буде найбільшим досягненням. Мабуть, це й має бути головним побажанням. Ну й, звісно, залишатися при цьому самими собою, як це вдавалося «ДМ» перші 25 років своєї історії.  

Юлія Шелудько, виконавча продюсерка «Українського радіо», координаторка Радіодиктанту національної єдності  

— Яким був ваш перший або такий, який запам’ятався, контакт із «Детектором медіа» або ще з «Телекритикою»?

— Я пам’ятаю ще «Телекритику». І тоді найбільше вражалася, як сміливо і відверто пишуть у цьому виданні. 

— Як, на вашу думку, «Детектор медіа» вплинув на українські медіа та публічну дискусію, українське громадянське суспільство за ці 25 років? 

— Можна було б пафосно сказати, що вплив «ДМ» на українські медіа складно переоцінити :) Проте без пафосу вважаю, що він зайняв свою нішу ще далекі 25 років тому. І нині це орієнтир для багатьох медіа. Не знаю, як інші, а я частенько думаю, що якщо я це і це зроблю так або запропоную якісь зміни до проєктів абощо, то як би на таке відреагувала команда «ДМ»? Бо я чітко знаю, що «панькатися» ніхто не буде, скажуть як є, чесно і правдиво. Власне, це мені і подобається. І не раз були в «ДМ» матеріали, наприклад, про роботу регіональних редакцій «Українського радіо», якими я опікуюся, або про «Радіодиктант національної єдності», який я маю за честь координувати вже кілька років. І мені завжди важлива і цінна думка «ДМ», оцінка проєктів. Навіть якщо вони щось критикують, то це для того, щоб медіа були кращими. І ще важлива своєрідна «місійність» «Детектора», адже його читають не лише медійники. Принаймні останні роки я звернула увагу, що «ДМ» читають люди, абсолютно не дотичні до медіа, але їм важливо побачити, як оцінюють, наприклад, роботу певних медіа саме в «ДМ». Це «просвітництво» насправді дорогого варте.

Вадим Міський, Андрій Осипов, Наталія Лигачова, Сергій Череватий, Юлія Шелудько на на зустрічі до 25-річчя  «Детекторм медіа» 

— Яку головну рису характеру команди «ДМ» ви виділили б за ці 25 років роботи? 

 — Відповідальність! Ще додала б професійність, але ж це не риса характеру, а набута характеристика людини чи команди, проте це точно про «ДМ». І високий рівень компетентності. 

— Опишіть «ДМ» трьома словами, які передавали б ваші думки про нього?

— Повага, відповідальність, свобода. 

Валерій Харчишин, лідер рок-гурту «Друга Ріка», почесний президент авторської ради ГО «Українська агенція з авторських та суміжних прав»

— Чи пам’ятаєте ваш перший контакт із «Детектором медіа» або «Телекритикою»? Який матеріал вас найбільше зачепив у нас у будь-який час?

— Так, це були мої буремні часи боротьби за права авторів, у статусі очільника спільноти громадської організації «Українська агенція з авторських прав та суміжних прав». І ви завжди були обʼєктивними, тобто  на боці правди і справедливості. За що вам окрема дяка і шана. 

— Як, на вашу думку, «ДМ» допомагав змінювати український медіапростір та громадянське суспільство за ці 25 років?

— У становленні субʼєктності авторської спільноти «ДМ» зіграв неабияку роль. Оскільки ви не були продажним медіаресурсом для реалізації ідей недоброчесних структур.  

— Чи бувало, що ви кардинально не погоджувалися з оцінками «ДМ»? Дискутували публічно чи непублічно? Чи виходило довести вашу правоту?     

— Не мав таких приводів. Хіба що коментував і мої коментарі долучали до публікацій.   

— Якщо описати «Детектор медіа» лише трьома словами, то які це слова? Або яка головна риса характеру команди «ДМ», на ваш погляд?

— Незаангажованість, неупередженість та обʼєктивність. 

Гала Скляревська, Вадим Міський, Наталія Лигачова, Галина Петренко, Оксана Наумова, Роман Дерезенко, Ірина Семенюта під час ДМФ-2025 

— Яким ви бачите «Детектор медіа» ще через 25 років і чого бажаєте команді?

— Залишайтеся на світлому боці і не ведіться на жовті заголовки, хоч би якими привабливими вони були. Бути в тренді — не завжди про успішність. Репутація та гідність — цінніші за гроші. Будь-які гроші.

 Фото надані спікерами, з архіву ДМ