Відчай замість стратегії? Чому Путін посилив удари по Києву

Цікаво, що нашестя реактивних безпілотників на Київ змушує говорити про відчай.

Але от парадокс. Путін, відправляє його з відчаю. Бо не може досягти своїх цілей. І одночасно хоче викликати відчай у українців, у киян, щоб вони здались. Чи вимагали капітуляції від влади. Звісно, під гаслами «ми за мир».

Чи міг Путін так активно атакувати Київ раніше? Та звісно міг. Ніхто ніколи не збивав шахеди на 100%. А рік тому, коли про дрони перехоплювачі ще навіть не говорили у широких масах, ефективність збиття шахедів не сильно відрізнялась від ефективності збиття оцього реактивного гімна. Але росіяни цього не робили. Ну бо якось неприйнято цілеспрямовано і системно бити по супермаркетах. Так, звісно, час від часу російські ракети чи дрони вражали склади чи магазини, але то ніколи не було пріоритетною ціллю. І не було системних атак.

А тепер вони з явилась.

Якщо не вірите, спитайте, чому рік тому мало хто говорив про страхування військових ризиків для бізнесу. А тепер це прямо топ тема. Для Києва і околиць.

То ж, Путін почав із завзяттям атакувати цивільні цілі. Чому? Це ж явно емоційний крок. Бо якби це давало б результат і було продуманим раціональним кроком, росіяни б робили це вже давно. Чому? Ну бо ефект цього дуже обмежений. При витрачанні значних ресурсів. Ну от в Макдональдсі тепер буде обмежене меню. Оце досягнення. В Києві іноді перебої з кока-колою. Але віскі можна пити і з яблучним соком також. Бізнес постраждав. Але ніхто не говорить і не буде говорити про масові банкротства. Так, є скорочення персоналу. Але це відбувається на тлі браку кадрів в економіці і четвертого поспіль року зростання середніх зарплат на 20%.

Так, тепер українське ВВП цього року впаде на 0,5%. Замість зростати на 1,5%. Але якщо депутати нарешті прокинуться і проголосують за реформи, прийдуть чи то на «толоку реформ», як їх просить ЄС, чи хоча б на «суботнік», то фінансовій стійкості нічого не загрожує. Західні гроші продовжать тримати український тил.

Путін точно хоче атакувати мізки цивільних. Але чому? Бо він на них дуже злий. І він немає іншої можливості. У нього немає ресурсів вплинути на фронт і немає здатності зруйнувати економіку. Все це можуть зробити тільки самі українці. Власними руками. Депутати вже показали майстер клас цього року як на рівному місці отримати кризу. Путін хоче, щоб кияни зробили те саме, тільки масово.

Ще й мститься за приниження, яке виникло після збільшення українських спроможностей по ураженню російського тилу. Показує, що буде, якщо Україна не зупиниться і не капітулює. Але фішка в тому, що ресурси Путіна і його можливості не змінились. Що рік тому, що два роки. А українські спроможності виросли. Але Путін не хоче це приймати. І біситься. Витрачаючи ресурси на емоційні наскоки.

Путін би, звісно, радий зробити геноцид, як в Алеппо. Але не може. Тоді лишаються постійні точкові уколи, які мають зробити враження постійної небезпеки. Навіть незважаючи на те, що ймовірність потрапити під російський дрон лишається математично дуже низькою. Але Путін тут хоче працювати з емоціями. Йому би із власними попрацювати. До психотерапевна сходити. Чи вже до психіатра. Але це не варіант для правителя імперії. І тому лишається таким от чином виплескувати свій відчай. З надією загнати у відчай киян. І з надією на морозну зиму. Під час змін клімату.

Зима буде неприємною. Але катастрофою її можемо зробити тільки ми самі. Якщо захочемо допомогти Путіну. Дивне було б бажання.