«Як заткнути рот журналісту». Чи поламає парламент технологію Портнова, Дубінського та Свинарчуків?

У парламенті зареєстровано проєкт №16117, який повинен захистити журналістів і активістів від судового тиску з боку політиків і недоброчесного бізнесу. Медіа та громадські організації роками відбиваються від позовів, у яких позивачі нібито захищають свою честь і гідність. Насправді мета інша – змусити відповідачів витрачати час і гроші не на свою роботу (антикорупційні розслідування), а на юридичний захист. Такі позови мають назву SLAPP і справляють охолоджувальний ефект на свободу слова (від англ. Strategic Lawsuit Against Public Participation – стратегічний позов проти участі громадськості). 

Тиск на свободу слова існував і за президентства Віктора Януковича і за Петра Порошенка. Найвідомішим політиком, який так використовував судову систему, був Андрій Портнов – «смотрящий» за судами Адміністрації президента. Він судився зі «Схемами», hromadske та Центром протидії корупції. А Свинарчуки (Гладковські) вимагали від Bihus.Info видалити розслідування про корупцію в оборонці та хотіли отримати мільйон гривень відшкодування. 

Прийняти відповідний закон, який би мінімізував такі атаки, Україна зобов’язана до кінця цього року (Директива ЄС 2024/1069). Роботу над законопроєктом курував голова комітету з питань свободи слова Ярослав Юрчишин («Голос»). Він разом із  Русланом Стефанчуком – перші співавтори законопроєкту. Втім знайти голоси може бути складно, бо такі позови подають самі ж народні депутати – Олександр Дубінський, Ігор Фріс та інші. 

Судові позови, кримінальні справи і «чорнуха». Як діють фігуранти антикорупційних розслідувань?

Коли йдеться про SLAPP-позови, то політики та чиновники можуть подавати їх десятками навіть проти однієї редакції і це одна з технологій, як заблокувати роботу медіа. Так, Bihus.info мали близько 30 справ щодо захисту честі та гідності у 2021 році.  Адвокатка редакції Марія Музичка твердить, що більшість позовів мали ознаки SLAPP-атаки: «Один із процесів тривав понад шість років. А це значні судові витрати, значні суми, які вимагали як компенсацію ті, хто вважав себе потерпілими. А ще це арешти рахунків і майна людей, які пов’язані з редакцією та примусове виконання рішень. Шість років – це значна частина професійного життя журналіста. Навіть якщо редакція зрештою доведе свою правоту, їй ніхто автоматично не поверне витрачений час, ресурси та репутаційні втрати».

Ще один приклад – справа проти «Дзеркала тижня» та редакторки Інни Ведернікової. Видання розслідувало, як група адвокатів, за даними НАБУ, отримувала незаконний доступ до матеріалів понад сотні кримінальних справ. Один із підозрюваних, колишній заступник головного військового прокурора Дмитро Борзих, у відповідь звернувся до суду. Він хоче, щоб публікації визнали недостовірними, а медіа більше не називали його підозрюваним. Крім того, Борзих вимагає 500 тис. грн компенсації для покриття судових витрат, зокрема 300 тис на правову допомогу, хоча сам працює адвокатом. У редакції також помітили ознаки так званої «судової каруселі», коли позивач забирає позов і подає його знову, доки справа не потрапить до потрібного судді. 

Іноді позивачі не чекають публікації, щоб потім вимагати спростування, а намагаються заборонити її заздалегідь. Так, влітку суддя Печерського районного суду Сергій Вовк заборонив «Слідству.Інфо» публікувати розслідування про майно брата директора Державного бюро розслідувань. Але медіа знайшли, як на це відповісти: кілька редакцій одночасно оприлюднили текст колег. Заборона, яка мала приховати інформацію, лише привернула до неї більше уваги. 

Під тиск потрапляють не лише редакції, а й активісти. Буває, що проти однієї людини об'єднуються політики і національного, і місцевого рівня. Так сталося в Приірпінні на Київщині, де з 2009 року намагаються забудувати Біличанський ліс. Навесні 2022 року цей ліс уздовж річки Ірпінь став лінією оборони Києва.

Голова громадської ініціативи «Голка» Ірина Федорів багато років захищає ліс від забудови. Проти неї подав позов народний депутат Олександр Горобець. До суду також звернувся колишній мер Ірпеня Володимир Карплюк: він вимагав захистити свою честь і гідність і подав позов не лише проти Федорів, а й проти «Главкома», який опублікував авторську колонку активістки.

Як правило, у таких справах політики можуть вигравати першу інстанцію, але програють Верховний Суд. Так і сталося: за позовами Горобця та Карплюка у Ірпінському міському суді Ірина Федорів програла, але виграла в апеляції. А Верховний Суд взагалі відмовився розглядати позови цих політиків.

Але бувають випадки, коли апеляційна інстанція вимагає спростувати інформацію, рішення вступає в силу і відповідач, журналіст або редакція, має його виконувати – дати спростування. Верховному Суду треба час, щоб розпочати розгляд справи і відновити справедливість, захистивши свободу слова. Тому, якщо медіа втратили кошти після такого рішення і сплатили компенсацію, то гроші ще можна буде повернути, але коли спростування вже вийшло після рішення апеляційної інстанції – то той, хто позивався до суду, по суті, вже досягнув свою мету й отримав спростування. І рішення Верховного Суду може відновити справедливість, але не відновить статус-кво в інформаційному полі.

Схожа ситуація і у справі, яка стосується журналістки Олени Мудрої. Вона захищає Карпати, зокрема полонину Руна від забудови з боку компанії, яка пов’язана з ексрегіоналом Максимом Єфімовим. У першій інстанції журналістка програла й зараз вимушена судитися далі. «Варто розуміти, що такі позови, коли ти витрачаєш час і гроші – це лише одна технологія, якою користуються політики і недоброчесні забудовники. При чому до суду підуть попри те, що я наводила докази, чому будівництво на високогір’ї Карпат ведеться з порушеннями – проводиться без оцінки впливу на довкілля. А є ще інша технологія – відкрити кримінальні справи проти журналіста чи активіста. Заяву на мене подала неіснуюча особа, і це не зупинило правоохоронців. Це щоб ти не займався розслідуваннями, а просто ходив в суди і до слідчих. Є ще один спосіб тиску – дезінформація. Анонімні сайти поширювали фейки про мене та природозахисницю Оксану Станкевич-Волосянюк і приписували нам абсурдні речі, впритул до держзради. Дискредитація велася і на Facebook, і в Youtube», – розповідає Мудра.

Ситуація, яка виникла на Закарпатті не поодинока. Відкрита кримінальна справа та переслідування – це реальність для активістки Світлани Кураксіної. Наразі мешканка Харкова заснувала свою організацію «Хранителі» і веде боротьбу за збереження лісу біля Основ’янського озера.

Новий законопроєкт, який подали на розгляд парламенту не вирішить питання із кримінальними справами або дезінформацією проти журналістів, але має вирішити питання із SLAPP-позовами. На цьому наголошує член Національної ради з питань телебачення та радіомовлення Олександр Бурмагін: «Є й інші виклики, коли силові структури таємно стежать і намагаються мобілізувати журналістів, коли порушується надумана кримінальна справа і тренд останніх років – скоординовані інформаційні атаки на журналістів через зливні анонімні бачки. Поданий законопроєкт дає інструменти, щоб захиститися лише від SLAPP-атак, але приниження честі та гідності журналістів і спроби знищити в такий спосіб їх репутацію – це виклик, над яким ще треба буде попрацювати». 

Кого захищатиме новий закон і як суддя має розпізнати SLAPP-позов?

Новий законопроєкт має захистити не лише медіа чи журналістів, а загалом будь-якого громадянина, хто пише чи говорить про суспільно важливі речі: корупцію, захист довкілля, права людини, демократію чи веде боротьбу з дезінформацією. Тобто це можуть бути викривачі, правозахисники, науковці, дослідники, письменники чи такі юридичні особи як громадські організації.

Водночас закон не даватиме права на поширення брехні. Людина, чиї права справді порушили, збереже можливість звернутися до суду. Завдання нового законопроєкту дати суддям інструменти, щоб можна було визначити чи дійсно права позивача порушені, чи суд намагаються використати як інструмент тиску.

З-поміж ознак, які дають можливість суддям побачити такі позови, – вплив позивача і відповідача, їх порівняння. Мова про дисбаланс, коли, наприклад, впливовий політик, орган влади або велика компанія судиться з окремим журналістом чи локальною редакцією.

Суд також має звертати увагу на завищену суму компенсації, непропорційні вимоги, штучне затягування процесу, маніпуляції з підсудністю, подання кількох схожих позовів та спроби збільшити витрати відповідача.

Ознакою зловживання може стати і ширший контекст: погрози, переслідування, кампанія з дискредитації або цькування, яка супроводжує судову справу. Саме так часто і працює тиск. Спочатку проти журналіста запускають інформаційну атаку, потім подають позов, а сам факт відкриття провадження використовують для нової хвилі публікацій.

Важливо, що перелік таких маркерів не є закритим. Це дозволить суду оцінювати реальну поведінку сторін, а не шукати одну формальну ознаку.

Як змусити відповідати тих, хто замість права на захист вводить право цензури?

Одна з головних ідей проєкту – у справах, пов’язаних із громадською участю, саме позивач має довести обґрунтованість своїх вимог.

Зараз журналіст або активіст нерідко опиняється в ситуації, коли він роками доводить право говорити про суспільно важливу проблему. Позивачеві ж достатньо запустити процес і підтримувати його новими клопотаннями, експертизами та скаргами.

Новий підхід має змінити цю систему. Якщо посадовець чи фігурант розслідування стверджує, що захищає своє право, він повинен показати суду реальне порушення, а не користуватися власними фінансовими можливостями для виснаження слабшої сторони.

Проєкт окремо пропонує обмежити розмір стягнення моральної шкоди у спорах, де позивач має владну, політичну або фінансову перевагу. Якщо журналіст добросовісно перевіряв інформацію і не знав про її можливу недостовірність – суд має враховувати це як факт на користь журналіста. А  сума компенсації не повинна створювати стримувального ефекту для подальшої громадської участі.

Це принципова зміна. Бо мільйонні позовні вимоги майже завжди свідчать про те, що це тиск, а не спроба компенсувати страждання позивача. Так створюється охолоджувальний ефект на свободу слова.

Якою буде відповідальність за SLAPP-позови?

Наразі закон не передбачає жодної відповідальності за такі атаки в бік редакцій, журналістів чи активістів. Тому SLAPP-атака – це зараз дешевий спосіб тиску, який дозволяє виснажувати часові і фінансові ресурси.

Новий законопроєкт дає право відповідачу вимагати відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Суд також зможе зобов’язати ініціатора SLAPP-атаки оприлюднити рішення, яке визнає факт зловживання. Інформація про такі справи має потрапляти до окремого реєстру.

Проєкт також передбачає доступ до правничої допомоги. Громадські організації зможуть брати участь у справах і можна буде надавати захист не лише відповідачу, а й його близьким. Це важливо, бо тиск у таких справах нерідко можуть спрямовувати на родину, майно або людей, які підтримують журналіста чи активіста.

Окремий акцент законотворці зробили на позасудове врегулювання. Якщо людину справді цікавить виправлення помилки, вона може звернутися до редакції з проханням забезпечити право на відповідь, розмістити спростування або ж вдатися до переговорів чи медіацію. 

Голова комітету з питань свободи слова Ярослав Юрчишин зазначає: «Згідно з планом євроінтеграції, ми маємо прийняти законодавство про захист громадської участі від зловживання судовими процесами до кінця поточного року. І у нас є шанс встигнути. Часу цілком достатньо.  Бо захист громадських активістів та журналістів від тиску на них з використанням судових механізмів це те, що треба не ЄС чи іншим партнерам, а нам самим. Це про доступ до інформації, це про демократію, в отже, це точно про нас».

Юрій Мельник, адвокат,
учасник громадської ініціативи «Голка»
та медіаюрист «Платформа прав людини»