Макрон і Карні стали "лідерами опору" Трампу: чи варто вступати в пряму сутичку з президентом США — Politico

Лідери Франції та Канади дають відсіч образам з боку президента США Дональда Трампа. Однак постає запитання про те, чи варто вступати в пряму сутичку з американським президентом, пише Politico.

На форумі в Давосі цього року міністр фінансів США Скотт Бессент дав кілька порад західним союзникам, які втомилися від принижень з боку американського президента Дональда Трампа та його радників: “Розслабтеся, зробіть глибокий вдих, не вдавайтеся до заходів у відповідь. Дайте подіям розвиватися”.

Його зауваження стосувалися насамперед мит, але на цьому форумі Бессент та інші помічники Трампа повторювали ту саму пораду майже щодо всього, що стосувалося президента США. І загалом лідери союзників Вашингтона прислухалися до їхнього застереження, навіть попри те, що їм було важко стримати обурення через погрози Трампа вторгнутися до Гренландії.

Однак з того часу ситуація дещо змінилася — особливо для прем’єр-міністра Канади Марка Карні та президента Франції Еммануеля Макрона, які останніми тижнями відповідають на образи з боку американського лідера. На тлі загострення торговельної напруженості та розбіжностей із Білим домом щодо Росії вони не вагаються посилювати реакцію на нападки, а іноді навіть глузують із Трампа без безпосередньої провокації.

Карні та Макрон стали “лідерами опору”, вважає канадський економіст і професор Університету Макгілла Рохінтон Медора, який назвав політичну концепцію Карні “реалізмом, заснованим на цінностях”.

“Вони спробували лестощі. Вони спробували ігнорувати його. Ніщо не спрацювало, і зараз вони не програють, вдаючись до власних провокацій у відповідь”, — додав Медора.

Серед випадів канадського прем’єр-міністра було глузування з Трампа через заяву президента США про “саботаж” після того, як під час виступу в ООН минулого року у нього вийшов з ладу телесуфлер. Зіткнувшись із подібною технічною перешкодою в Торонто, Карні з серйозним обличчям сказав: “Зараз я хотів би повідомити вам, що телесуфлер перестав працювати. На відміну від одного світового лідера, я не вважаю це змовою”. А в Оттаві Карні викликав оплески та сміх, імітуючи характерні для Трампа жести руками, що нагадують гру на акордеоні.

То що ж відбувається? І чи є якісь ризики, пов’язані з тим, щоб “дражнити” Трампа?

За словами колишнього стратега Білого дому, а нині впливової фігури руху MAGA та подкастера Стіва Беннона, такі ризики існують. 

“Вони граються з вогнем. У питанні торгівлі вони повністю залежать від нас”, — сказав Беннон виданню Politico. 

Він також зробив похмуре попередження про те, що рух за відокремлення Альберти від Канади набирає обертів. Беннон та деякі інші відомі представники протрампівського руху MAGA закликають багату на нафту канадську провінцію відокремитися.

Беннон навів як приклад угоду, яку Трамп нещодавно уклав із Данією та Гренландією, щоб продемонструвати силу США та здатність Вашингтона домагатися свого. 

“Наша угода щодо Гренландії показує, що Канада насправді не здатна захиститися від того, щоб стати наступною Україною — цього разу в Арктиці”, — сказав він.

Однак колишній посол США при НАТО Іво Даалдер робить інший висновок з угоди щодо Гренландії, яка не надає Трампу контролю над островом. На думку Даалдера, ця угода демонструє: коли союзники відстоюють свою позицію, президент США відступає. 

“Гадаю, річ у тім, що союзники починають розуміти, як з ним поводитися. Зараз вони ігнорують його погрози та роблять і кажуть те, що вважають важливим для власного блага. Таким чином вони мають такі ж шанси, як і будь-хто інший, отримати те, чого хочуть”, — зазначив Даалдер. 

Даалдера не здивувало те, що Макрон швидше за інших західних лідерів почав глузувати з Трампа.

“Зрештою, він француз”, — додав дипломат. 

Навіть під час першого президентського терміну Трампа Макрон був готовий вступити в пряму сутичку з американським президентом: під час рукостискання він стискав руку свого колеги так, що та “побіліла”, і не відпускав її навіть тоді, коли Трамп намагався “вирватися”.

Але тон французького президента зараз здається гострішим. На підтвердження цього Даалдер згадав про те, як у червні цього року Макрон спонукав Трампа підписати проміжну угоду з Іраном у Версалі — палаці, що прославився договором, який поклав кінець одній світовій війні, але заклав передумови для іншої. Критики Трампа гучно заявляли, що Макрон здійснив “дипломатичний тролінг”.

На яку аудиторію намагаються вплинути ці два лідери? 

“Це хороше запитання. Очевидно, що це не американці”, — сказав Медора. 

Безперечно, є внутрішній компонент, оскільки Макрон та Карні набирають політичні бали, протистоячи лідеру, якого зображують як тирана.

Але Медора вважає, що їхня позиція, ймовірно, має ширший, більш стратегічний аспект. 

“Діючи так відкрито, вони заохочують інших лідерів подолати свої вагання та приєднатися до них. Якщо інші приєднаються, то всі в таборі противників Трампа стануть сильнішими”, — припустив аналітик.

Але все спрацює лише в тому разі, якщо ці дії спричинять серйозні наслідки. Однак завжди є ймовірність, що все може обернутися проти “лідерів опору”.

Можливо, з огляду на те, що республіканці Трампа, ймовірно, зазнають поразки на проміжних виборах у США, Карні та Макрону краще було б прислухатися до поради Бессента і дати подіям розвиватися своїм ходом, оскільки після голосування американський лідер може зіткнутися з новими перешкодами з боку демократів. Але поки що “лідерам опору”, здається, подобається “дражнити” Трампа.

Політика Трампа під час його другого терміну призвела до поглиблення трансатлантичного розколу. Нещодавно FT, посилаючись на внутрішній документ МЗС Бельгії, повідомляло, що країна більше не вважає США надійним союзником та планує розвивати зв’язки з опонентами Трампа задля захисту своїх інтересів.

Однак публічно багато європейських лідерів продовжують наголошувати на незмінній важливості партнерства з Вашингтоном, з огляду на залежність від США у сферах оборони та торгівлі. Водночас країни роблять усе можливе, щоб переорієнтуватися з огляду на нову реальність. Bloomberg писало, що Трамп посилює розгубленість у світі, прискорюючи формування нових партнерств. Зокрема, у Європі, Азії, на Близькому Сході та в Латинській Америці відбувається стрімка зміна міжнародних альянсів.

У матеріалі “Світ у точці нестійкої рівноваги” Андрій Длігач пояснював, чому нинішній стан — не пауза, а нова норма.