Прифронтовий Святогірськ: голова громади із рушницею проти дронів та музика «Вівальді»

Бригадний генерал Андрій Білецький не поспішаючи прогулявся центром Святогірська - саме так командир 3-го армійського корпусу відповів на гучний пропагандистський вкид про нібито «взяття» міста, особисто озвучене диктатором Путіним. Святогірськ залишається під контролем України, хоча фронт підійшов упритул. Поки Кремль штампує фейкові перемоги, прифронтове місто виживає у суворих реаліях. Без світла, газу та під постійним прицілом ворожих дронів. Журналістка Коротко про поговорила з головою Святогірської міської військової адміністрації Володимиром Рибалкіним і дізналася, як насправді сьогодні тримається місто та його мешканці.

Слухаємо Вівальді

Святогірськ колись вважався перлиною Донбасу. Місцеві гордо називали його "донецькою Швейцарією". Було за що. Він виділявся на тлі пейзажу індустріального регіону: замість труб заводів, що димляться, тут зеленіли ліси, а міську забудову замінювали мальовничі пагорби. Сюди їздили відпочивати і прості роботяги з промислових міст регіону, і еліта. Також це відомий духовний центр, який прагнули відвідати прочани з усієї України. Тут знаходиться Святогірська лавра, одна з трьох в Україні, де жили та молилися 17 зарахованих до лику святих ченців.

Сьогодні цей колись квітучий курорт не впізнати. Чотири роки немає газу, світла, зв'язку. Щоб поговорити з рідними та «зловити» сигнал, доводиться дертися на гору. Запастися продуктами можна лише у двох магазинах, під постійними обстрілами та з ризиком потрапити під атаку дронів. Ліси випалені. Пагорби перетворилися на стратегічні точки.

– Дивимося інтернет, DeepState (інтерактивна карта бойових дій. – Авт.), слухаємо музику Вівальді, – так закінчує свій щоденний відеозвіт для мешканців міста начальник Святогірської міської військової адміністрації Володимир Рибалкін.

А ще "Вівальді" - назва операції, в рамках якої сьогодні звільняються населені пункти на Донеччині.

Володимир Рибалкін кілька разів на день обходить територію громади. З собою бере рушницю, без якої він на вулицю не виходить. Над головою постійно висять дрони – цих смертоносних бджіл тут більше, ніж комах над квітучими луками навесні. Володимир не залишився осторонь того, що відбувається, ні на початку війни 2014-го, ні 2022-го, досвід «полювання» на FPV-дрони у нього багатий.

Біжать, коли починається штурм

У громаді все ще залишаються 1050 мешканців, серед них 42 дитини. І їхати не дуже поспішають.

– Люди проходять кілька стадій психологічного стресу, – пояснює у розмові з журналісткою Коротко про Володимир Рибалкін. – Перша: чують вибухи, але не стикаються з тим, щоб у їхню хату прилітало. Їхні тривоги стосуються того, чому світло пропадає, зв'язок, інтернет... Друга: населений пункт наближений до лінії бойового зіткнення, є руйнування, але люди все одно нікуди не їдуть, бо «кому ми там потрібні, ми на своїй землі, хай нас тут і вб'є». Виїжджають уже при третій: коли вже йдуть штурмові зіткнення, біжать, кидаючи все. Тільки тоді розуміють, що життя – це найголовніше. А так звикають до всього. Будинки розбиті – переходять до інших. Немає газу, електрики – є буржуйки, а ще готують на вогні. Але коли йде штурм та населений пункт під обстрілом, складається жахлива ситуація. Тоді часто й тікати вже нема куди і якось впливати на ситуацію ти не можеш.

Найстрашніше – бачити поранених дітей

За другу половину вересня виїхало лише п'ять дітей та 18 дорослих. Дітей почали вивозити із початку грудня 2025 року. Тоді ситуація в прифронтовому місті почала розгоратися. З 21 серпня оголошено примусову евакуацію дітей.

– Зараз ми над цим працюємо, – зазначає Володимир Рибалкін. – Діти у нас залишаються ще тільки в Хрестищенському старостаті (приблизно за 20 км на північ від Святогірська), який віддалений. Працюємо з батьками. Нещодавно збирав їх, щоб звернути увагу на те, наскільки важливо не наражати на небезпеку ні дітей, ні себе. За останні 10 днів виїхало п'ятеро дітей. Сподіваюся, найближчим часом виїдуть усі. Найстрашніше, коли бачиш поранену дитину. Не дай боже вбиту.

Дронів більше, ніж мух

Люди залишаються в умовах, де рівень комфорту близький до нуля.

– Під час вторгнення всі населені пункти вздовж Сіверського Дінця опинилися під ударом – ворог намагався форсувати річку, скрізь є пошкодження, – зазначає Володимир Рибалкін.

Найбільш небезпечно в Маяковській громаді (розташована приблизно за 10 км від Святогірська). Дронів у небі більше, ніж мух. У такі місця Рибалкін громади вирушає у повному екіпіруванні, у бронежилеті та касці. У Святогірську ж ходить «без нічого» і пішки.

- Так маневреніше та краще, ніж на авто, якщо немає зайвої ваги. Просто прораховую, де ховатимемося, якщо що, - пояснює Володимир. – У кожного свій протокол безпеки: як людина відчуває ситуацію, так і поводиться.

До повномасштабного вторгнення у Святогірську налічувалося трохи більше чотирьох тисяч людей. Уся громада складається із 13 населених пунктів. Один із трьох старостатів повністю знищений ще 2022-го.

Щоб подзвонити, треба лізти на гору

Ні світла, ні газу немає. Вода – у колодязях. Міст у селі Богородичне (5 км на схід від Святогірська) через Сіверський Донець, через який було проведено газову трубу, зруйновано у 2022 році.

Світло почало пропадати торік. Наразі повністю знеструмлений сам Святогірськ та територія Маяковського старостата. Через постійні обстріли відновлення неможливо.

- Ворог вибрав пріоритетом Лиманський напрямок, наш, - зазначає Володимир Рибалкін. – Тоді ж перебили усі лінії електромережі, пошкоджено майже всі трансформатори. Ні світла, ні зв'язку немає майже пів року – з 10 травня. У Маяковському старостаті повністю, у Святогірську є кілька місць, де люди можуть отримати доступ до мобільного зв'язку.

Одне з цих місць – гора, куди йдуть зателефонувати та відзвітувати рідним «я живий» ті, хто залишився.

Хрестищанському старостату пощастило більше: є зв'язок, інтернет та світло. Він далі від лінії фронту.

З продуктами поки що особливих проблем немає. Тричі на місяць люди отримують продуктові та гігієнічні набори. Видають не лише пенсіонерам, як у деяких прифронтових містах, а всім. Також працюють два магазини. Підприємці поставили старлінки, тож можна розрахуватися карткою. Продукти чи господарські товари можна у них замовити: привезуть те, що треба. Також добре налагоджено роботу з міжнародними організаціями, є підтримка від двох міст-побратимів у США.

З роботою, звісно, ​​проблема. Її практично немає. Влаштуватись можна або в магазин, або на комунальне підприємство. Міста-курорти живуть за рахунок туристів, і Святогірськ не є винятком. Але туристи зникли. Втім, це не головне, що турбує сьогодні місцевих.